Автостопери, що об'їхали півсвіту, порадили броварчанам відкинути страхи та подорожувати
Богдан Місюренко та Анна Думанська – двоє автостоперів з Хмельницького, що об’їхали півсвіту. Їх здобуток – понад сотня тисяч кілометрів доріг та 43 відвідані країни. Маючи вільний день, 12 червня вони завітали до Броварів, аби розповісти про свої цікаві мандрівки та поділитись набутим досвідом подорожей автостопом.
На зустріч з автостоперами в арт-простір «Бункер» надвечір прийшли близько 40 зацікавлених броварчан.
В невимушеній камерній атмосфері, що панувала в залі, свою розповідь почав Богдан. Перші мандрівки автостопом вони почали практикувати 4 роки тому. Спочатку подорожували Україною і згодом вирішили розширяти горизонти – відправились в мандрівку країнами Азії, яка тривала 14 місяців.
Хоч і спочатку анонсували, що розповідь буде про їхню минулу двомісячну подорож Балканами, все ж Богдан та Аня в основному розповідали про навколоазійський тріп. Власне, мандрівники зізнались, що Азію люблять більше, ніж Європу.
Про візи:
«Найскладніше отримати візу в Саудівську Аравію, Нову Зеландію, тобто в такі «закриті» країни», - каже Богдан. З іншими країнами проблем нема. Щоб подорожувати Європою, автостопери з Хмельницького зробили довготривалу робочу візу – в рідному місті Богдану та Ані її допоміг зробити хлопець, послуги якого коштували 1000 гривень. В інших містах «неофіційна плата» за такі послуги різна, кажуть мандрівники. Наприклад, в Одесі за запрошення на роботу з Європи, що є ключовим документом в отриманні відповідної візи, беруть по 600 доларів.
«В Азії всі візи робляться на місці, потрібно мати закордонний паспорт, дві фотографії та гроші. Не потрібно ніяких виписок з рахунків, довідок, поручителів та інших бюрократичних заморочок. Заповнивши анкету, візу дають через день-два. Країни пострадянського простору, крім Прибалтики та Туркменистану, для Українців безвізові – маючи закордонний паспорт ними можна подорожувати 90 днів».
Щеплення від хвороб мандрівники жодного разу не робили. Страхи про малярійних комарів дещо перебільшені, каже Богдан. Заразитись малярією в Азії дуже складно: як правило у великих містах спеціальні обкурювальні машини періодично труять потенційних переносників вірусу. На відкритій місцевості варто бути обережним – носити довгий закритий одяг, використовувати репеленти, а спати під москітною сіткою, бо малярійний комар, як правило, активний тільки вночі.
Про гігієну:
«Ми часто їли в таких забігайлівках, коли індонезієць в зовсім нетуристичному місці запрошує до себе в придорожнє кафе, накуповує їжі на 4 гривні (м’ясо риба рис овочі), а в центр ставить блюдце із жовтенькою водою і каже – мий руки. А як вони це роблять: занурюють туди пучки пальців і так в цьому блюдці кожен миє руки. А потім цими руками їсть. Ми теж їли, і нічого: жодного разу в нас не було проблем зі шлунком».
На думку мандрівників, потрібно завжди позитивно мислити: «Якщо ми віримо, що світ поганий, то ми обов’язково знайдемо цьому підтвердження, якщо ми віримо, що світ добрий і люди прекрасні, то так і буде для нас».
Про роботу за кордоном:
«Робота в Азії не потребує абсолютно нічого. Ваше резюме – це колір вашої шкіри. Якщо ви біла людина, ви отримуєте хорошу роботу. За спеціальністю ми міжнародні аналітики та перекладачі з англійської мови. Я навіть встиг попрацювати за спеціальністю, коли студентом був, але бути аналітиком в якійсь міжнародній компанії і класно розвиватись я не хочу. Без зв’язків, бюрократії і корупції це складно, тому ми вирішили трохи помандрувати».
«В Таїланді пропрацювали в компанії нерухомості: я помічником директора, Аня піар-менеджером. В Індонезії викладали англійську, в Брунеї – продавали сувеніри. Знайти роботу в Азії дуже просто: ти просто знайомишся із людьми, переглядаєш сайт couchsurfing, запитуєш у водіїв чи просто ходиш від дверей до дверей компаній – і вас візьмуть. Там не так, як у нас – а де диплом, а «корочка», а зв’язки, а «бабки», а дрес-код? Менталітет азіатів щирий, добрий, простий: вони дуже добре ставляться до іноземців, особливо до білошкірих».
Про фінансове планування:
«Зазвичай в подорожі людина витрачає стільки ж, скільки вдома. Якщо звикли тратити 100 гривень в день, то так і буде. Якщо тисячу – то і за тисячу гривень ви виживете», - напівжартома каже Богдан
«Для мандрів вистачить будь-якої суми. Якщо у вас добра карма, ви хороша людина зі світлим мисленням і баченням світу, то Всесвіт допоможе вам здійснити кругосвітню мандрівку з діркою в кишені».
В Азії мандрівники на двох витрачали 1 долар на день, в Європі – 3 євро. Основна стаття витрат, кажуть, це їжа і транспорт.
Про місця ночівлі:
Впродовж 14-місяної мандрівки Азією Богдан та Аня використовували намет лише 1 раз. Це було в Монголії, бо в юрті було затісно.
[caption id=”attachment_26692” align=”aligncenter” width=”600”]
фото - https://two-hitchhikers.ru/[/caption]
«В Азії ми ночували серед місцевих жителів. Водії, які нас підвозили, іноді запрошували в гості, також ночували в мечетях, церквах, в туристичних клубах, гуртожитках. Але на перших етапах варто визначатись з нічлігом, бо ні в якому разі не потрібно залишатись на дорозі вночі: вас ніхто не забере. А потім ви будете проклинати автостоп».
Про вміст рюкзака:
«Ми вже 5 років «йдемо на полегшення». Поступово ми зрозуміли, що носимо багато непотрібного. Для експерименту можете спакувати рюкзак і впродовж дня походити з ним по своєму місту. Ви зрозумієте, що є багато зайвого».
«Зараз використовуємо 25-30 літрові рюкзаки. Беремо легкі спальники, зміну одягу. Якщо їдемо на північ влітку, то шуби не беремо: там все можна купити чи обміняти по дорозі. Ми навіть зубну пасту не завжди беремо – місцеві жителі не пошкодують кілька грамів. Футболки – дві, максимум - три, спідня білизна та шкарпетки, бо вони швидко зношуються. Одна пара взуття, штани і шорти, фотоапарат, планшет, зарядка. Намету більше не возимо, навіть їжу не завжди кладемо в рюкзак. Люди є скрізь, і якщо ви добре до них ставитесь, то вони завжди зможуть вас прийняти, якщо ви не агресивні», - переконують мандрівники.
Про їжу:
«Найекзотичніша азійська їжа - коники, змії, скорпіони, але місцеві їх не їдять. Це для туристів. Ми н__ічого суперекзотичного не їли. Хіба що на півночі Китаю куштували личинки шовкопряда. Китай дивний для нашого смакового рецептора: наприклад, печиво – солодке тісто, а всередині якісь шкварки чи м__’__ясо, дуже несмачно».
«Найгострішу їжу готують у провінції Сечуань, в місті Ченду. Ченду – мекка китайської їжі. До страв додають чорний, червоний, білий і сечуанський перці. Губи пухнуть, але дуже смачно. Також гостра їжа в Індонезії, в Таїланді. В Туреччині дуже смачні солодощі».
Про вербальні бар’єри:
Якщо в Європі особливих проблем з англійською не виникає, то в деяких азійських країнах з нею дуже погано_,_ кажуть мандрівники. Натомість в азійських великих містах якщо хтось і не володіє англійського, то обов’язково знайде того, хто знає мову міжнародного спілкування.
«В Китаї іноді завозили далеко не туди. Всі думали, що ми потрапили в халепу і нас потрібно завезти на вокзал. В Китаї ми спілкувались за допомогою папірців. Взагалі, ми намагаємось вивчити кілька слів та фраз корисних в кожній країні. Але китайська мова дуже складна, особливо важлива інтонація. Різні інтонаційні відтінки одного й того ж слова можуть надавати йому різних значень Китайські друзі допомогли нам написати папірчики з різними написами – «Висадіть нас тут одразу негайно», «Ми мандруємо автостопом, підвезіть нас, будь ласка». Потрібно дати зрозуміти, що ми стоїмо на трасі не тому, що нам потрібно в якесь місто, а нам так цікаво».
Як подорожі впливають на людину:
«В подорожах нас цікавить все: природа, релігія, культура, кухня, архітектура. Ми намагаємось популяризувати автостоп, бо подорожі розширюють кругозір, дають більше можливостей. В нас є свій сайт, блог в соцмережі. Іноді ми друкуємось в місцевій хмельницькій газеті. Ми хочемо розказти людям, що подорожувати можна і таким чином змінювати життя на краще».
«Ви відчуєте цей ефект змін, коли почнете подорожувати. Всі шаблони, стереотипи та страх розвіюються, мозок “вибухає”. Адже насправді ми боїмося того, чого не знаємо».
«Як казав класик, скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина.Так само з подорожами: в скількох країнах ти побував, стільки разів ти людина».
Про майбутні плани:
«Скоро їдемо автостопом в Скандинавію. А потім 22 липня я лечу через Москву в Лабитнангі, в Салехард, на крайню північ. Аня залишається в Україні», - каже Богдан. «Звідти гелікоптером на острів Білий у Карському морі. Лечу терміном на місяць, буду там волонтером: доглядатиму за білими ведмедями та допомагатиму очищати острів від наслідків діяльності радянської влади: металевих бочок, арматури тощо. Лечу на північ, тому що цікаво: це далеко від цивілізації, природа ще не зіпсована», - підсумовує мандрівник.
Зараз Богдану та Ані по 25 років, першу свою подорож вони здійснили в 21 і планують мандрувати світом все життя, щоправда можливо пізніше змінять формат мандрівок з «автостопного» на більш цивільний. Про свої подорожі, особливості автостопу, перетину кордону для українців та інші важливі для мандрівників речі, Богдан та Аня пишуть у себе на сайті: https://two-hitchhikers.ru/. Тут є відповіді на всі типові запитання для тих, хто планує подорожувати автостопом і не тільки.
На завершення двогодинної зустрічі та перегляду фотографій з різних точок світу, Богдан та Аня закликали відкинути всі страхи та починати подорожувати, щоб дізнаватись більше про себе і світ. «Перестаньте дивитись телевізор і подорожуйте», - порадили броварчанам мандрівники.
Фото Марії Придьми та з сайту https://two-hitchhikers.ru/
