10 чашок кави для УБД: двоє хлопців після повернення з АТО відкрили у Броварах кав’ярню

Маленька кав’ярня на вул. Київській, 234 (практично біля зупинки «Інтернат») стала шалено популярною в Броварах усього за кілька днів. Поголос про те, що двоє хлопців після повернення з АТО відкрили свою справу, тісно пов’язану із улюбленим напоєм не лише самих господарів кав’ярні, а й багатьох мешканців нашого міста – кавою, швидко облетіла Бровари. Жук (бойовий позивний Олександра) та  Алігатор (позивний Олега) від уваги ніяковіють. Кажуть, не сподівалися, що пост у групі «Бровари» на «Фейсбук», який запостила Олександрова дівчина, зацікавить не лише пересічних броварчан, а і журналістів. Наші колеги також навідалися до хлопців «на вогник». Говорили про каву, чаї, тістечка… війну та як «знайти себе».

У 28-річного Олега Тарасова та  26 –річного Олександра Жука спільних знайомих - практично пів Броварів, однак хлопці ніколи і ніде не пересікалися. Як і свої однолітки, Олег і Сашко мали цілу купу молодецьких проблем, дешеві амбіції та нарікання на життя. Та все це було в минулому житті - до АТО.

Про Жука та Алігатора

Під час першої мобілізації – 2 березня 2014 року масажист (у минулому – ливарник) Олег Тарасов отримав повістку і в той же день, як і десятки броварчан, пішов у військкомат. Однак там не знали, що робити із колишнім моряком (служив у Збройних Силах України в м. Сімферополь на кораблі - авт.), тож залишили його при військкоматі допомагати виписувати повістки. «Рук у військкоматі не вистачало, - розповідає Олег, - адже на той час штат  максимально скоротили – з 30 до 3 працівників».

[caption id=”attachment_51854” align=”aligncenter” width=”600”] Олег Тарасов (Алігатор)[/caption]

[caption id=”attachment_51858” align=”aligncenter” width=”600”] Акція для учасників бойових дій (УБД).[/caption]

Олег був одним із трьох, хто і проводив мобілізацію в Броварах. Та хіба про таку допомогу країні думав, коли йшов на війну? Тож коли відбувалося формування 25-го батальйону «Київська Русь», написав рапорт про зарахування в бійці. А потім було Дебальцеве, Попасна, Гончаровськ, Артемівськ, селище Дружба. «У якихось екстра неординарних подіях участі я не приймав, - скромно каже Алігатор (співзвучне «Олег») - Займався забезпеченням батальйону  боєприпасами: підвозив їх на опорні пункти. Лише раз потрапив у засідку. Слава Богу, вийшов неушкоджений».

Та і в цій ніби зовсім не складній справі, доводилося вчитися на власних помилках, каже Олег, адже, наприклад, як проводити розподіл боєприпасів, ніхто не пояснював. Власне, і пояснювати було нікому: батальйон було сформовано переважно із недосвідчених бійців – «вихідців» із Майдану та добровольців. Однак смерть товаришів, каже Алігатор, наклала свій відбиток, тож після демобілізації психологічні навантаження почав витискати фізичними: кинув палити і став займатися спортом та «шукати» себе.

«Спочатку виникла ідея займатися програмуванням, - розповідає  Олег, - але роботи не знайшов, тож почав із бойовим побратимом Жуком (прізвище та позивний Олександра – авт.), з яким здружився ще в АТО, мізкувати над відкриттям спільної справи, яка  б дозволила працювати на себе та була  до душі обом. Зупинили свій вибір на кав’ярні. Тим більше, Сашко - невиправний кавоман».

[caption id=”attachment_51869” align=”aligncenter” width=”600”] Олександр Жук[/caption]

До АТО Олександр Жук займався дослідженням процесів у суспільстві - проводив  соцопитування. Тож, зрозуміло, під час Майдану опинився в гущі подій. Згадує дні оборони, вибухи, дим, і щити, на яких спав. А потім була перша мобілізація. І хоча хлопець у Збройних Силах не служив (був період навчання), військкомат не оминув. Та недосвідченого у бойовій справі хлопця лише долучили до виписування повісток, а  через кілька днів відправили додому. Однак через деякий час Олександр знову повернувся у військкомат. Добровольцем. На роботі ж повідомив, що отримав повістку.

[caption id=”attachment_51875” align=”aligncenter” width=”600”] Осінь 2014 року. Навчальний центр «Десна» (Чернігівська обл.) .  Жук - другий справа. Фото з архіву волонтера Лідії Стрельченко.[/caption]

Яким чином потрапив у штаб батальйону «Київська Русь» діловодом, і сам не знає. Каже, не про таке мріяв, адже за ввесь рік служби довелося стріляти тільки один раз на полігоні «Десна». Кілька разів хлопець намагався вирватися із паперової павутини і монотонної розумової роботи. Та з часом зрозумів: його місія на війні не менш важлива, ніж бійців, котрі на передовій.

«Тоді ніхто не задумувався, що через пару років від сумлінного виконання  паперових армійських законів залежатиме як сучасне бійців, так і їхнє майбутнє: чи нададуть бійцю статус воїна АТО, нарахують зарплату, відправлять на лікування чи реабілітацію, - розповідає Жук.-  На цьому плацдармі мені, як і Олегу, довелося працювати методом проб і помилок, адже всі йшли воювати, а не писати папери, тому  необхідну документацію спочатку  правильно оформляти ніхто не вмів».

Та найжахливіше в паперовій роботі, каже Олександр, - виписувати похоронки. Особливо на тих, кого знав особисто. Після цього все, що до АТО в житті здавалося проблемою, відійшло на задні план. Натомість місце в душі зайняли спокій, чуйність, співпереживання, а ще -  бажання розвиватися та самореалізовуватися.

Про «Білого кролика»

Чому кав’ярню назвали «Білий кролик», Олександр та Олег не знають. Кажуть, хотілося привабити броварчан до своєї  щойно придбаної «господи» чимось оригінальним. Тож розпочали з креативної назви.

[caption id=”attachment_51877” align=”aligncenter” width=”600”] Кав’ярня на вул. Київська, 234. Припаркувати автівки можна поруч.[/caption]

Хоча і мріяли про велике приміщення під кав’ярню, та  придбали те, на що вистачило заощаджень  - 13 м кв. За два тижні, відколи відкрилася, інтер’єр, що залишився від попереднього власника, змінити ще не встигли. Кажуть, на це потрібні гроші, а вони лишень «розкручуються». На що з часом перетворяться яскраві написи та відбитки долонь на стінах – не говорять. Обіцяють: для відвідувачів це  буде сюрприз.

 

[caption id=”attachment_51864” align=”aligncenter” width=”600”] Буккросінг[/caption]

А поки що кожен сантиметр невеличкої території  Олександр і Олег спробували використати раціонально. Тут знайшлося місце і для  «бару», двох столиків, міні-бібліотеки, яка набуває статусу буккросінгу, і для  саду в горщиках. Хлопці мріють, що їхні екзотичні  деревця - ананаси, банан, папая, гранат, гуава, подаровані  знайомим любителем-селекціонером, не тільки радуватимуть око відвідувачам, а й згодом приноситимуть користь своїми плодами.

Поступово кав’ярню «обживають», і вона  набирає  того вигляду, про який мріють: затишного, домашнього куточка, де можна і попрацювати  - безкоштовний  wi-fi  вам у допомогу, і за чашкою  смачної кави  чи ванільного какао з мармелшоу відпочити, чи просто погрітися, ласуючи корисними фруктовими чаями з чорниці, обліпихи, журавлини, імбиря чи яблука у прикуску з імбирним печивом та бутербродами.

[caption id=”attachment_51863” align=”aligncenter” width=”600”] Наливають по “самі вінця”[/caption]

Щоб оцінити вишуканість смаку того, в що вкладають душу, пропонують  «своє, фірмове» -  чай «Helpful» та «Pover-каву» та  щиро діляться низкою нових ідей щодо розширення асортименту солодощів, чаїв та кави. Наприклад, подумують варити каву по-турецьки, тобто, на піску, та реалізовувати круасани чи капкейки. Наразі підшуковують для співпраці виробників. У планах –налагодити співпрацю з АТОвцем, який відкрив сімейний бізнес по виробництву солодощів.

Для «розкрутки» своєї справи, побажань та відгуків створили сторінки «ВКонтакті» та на «Фейсбук».

Безперечно, з часом у хлопців буде все так, як і задумали, адже вони мають найголовніше – внутрішнє світло, бажання та підтримку небайдужих бровар чан.

Журналісти «Маєш право знати» бажають хлопцям, щоб усі їхні найамбітніші мрії здійснилися.

Фото - автора