Коли кілька днів тому я дізнався новину про те, що Ігоря нашого Васильовича Сапожка номінують на здобуття звання “Мер року”, це викликало іронічну посмішку. Принаймні тому, що багатьом відомо, як формуються подібні загальнонаціональні рейтинги. Коли рейтинг стає брендом, він стає інвестиційно привабливим, його можна успішно монетизувати без особливого “напрягу”. Звичайно, про авторитет подібних заходів в такому разі говорити вже навряд чи доведеться, але якщо його творці ставили собі за мету комерційний зиск, а не суспільний авторитет, то в їхньому розумінні “все путьом”. Бувають, звичайно, приємні виключення, коли в номінаціях перемагають найбільш достойні, але коли конкуренцію Ігорю Сапожку на здобуття звання “Мер року” складає ще й харківський градоначальник “Гепа” Кернес, то очевидно зрозуміло, що це - не той випадок. Купівля звань в таких “рейтингах” - це ще один значок на мерський лацкан, який, можливо, справить враження на не надто спокушених в політтехнологіях виборців.

Вже згаданою іронічною посмішкою в цьому випадку можна було й обійтись. Якби не ще одна новина: пан Сапожко днями отримав ще й.. орден! При тому не від когось там, а від представників УПЦ Київського (!) патріархату.

Автор цих рядків раніше наївно вважав, що УПЦ КП вигідно відрізняється від УПЦ МП (ФСБ) як інституція. Тобто питомо українська церква складала враження патріотично спрямованої, яка вказує вірянам праведний шлях в т.ч. щодо питань, котрі стосуються розвитку суспільства та країни, а відтак, опосередковано - і щодо політики та політиків. Тому подив та розчарування викликав факт вручення нагороди формальному “владиці” броварської влади, яка повсякчас позбавляє своїх громадян права на правду та справедливість.

Відбулась ця кумедна подія на закладенні наріжного каменю при будівництві нового православного храму в нашому місці. Але за що саме Ігор Васильович удостоївся подібної почесної нагороди - поки лишається загадкою.

І от подумалось мені: за що теоретично мер Броварів Сапожко міг бути номінований на посаду мера року та отримати православний орден?

Можливо, за те, що забезпечив у Броварах правовий та прозорий виборчий процес?

Чи за те, що всіляко сприяє пресі в отриманні інформації про діяльність влади та свою безпосередньо?

Чи, може, за створення прозорого ринку землі у Броварах? А чи тендерних закупівель?

А можливо за те, що місті дуже виважено підходять до питання прокладання асфальту? 

Багато ще чого подібного спадало на думку. Але в голові не вкладається, як може бути “Мером року” господар, в “домі” якого навіть годинник йде неправильно? Та що там годинник: вчора мусив йти під зимовою зливою через Майдан Свободи і випадково поглянув на електронне табло на новій адмінбудівлі - там окрім неправильного часу ще має показувати температуру повітря. Так от, в момент зливи - тобто не снігу - це табло сповістило мені, що надворі 4 градуси нижче нуля. Тобто в Броварах вода не замерзає навіть при мінус чотирьох. Я б ще зрозумів, якби температура була вищою за наявну (щось десь з під даху адмінбудівлі підігрівало градусник). Але ж не може бути навпаки! Хіба що від броварських владних споруд віє крижаним холодом. Тобто висновок може бути лише один: на центральний міській годинник та градусник просто “забили”. А інформацію те табло бере зі стелі або ще гірше - згідно з прогнозами студії “Наше місто”.

Звичайно, це дрібниці в порівнянні з більш злободенними проблемами. Але це показові свідчення того, в якому місці влада мала на увазі питання міського комфорту. Коли вона просто ігнорує такі важливі дрібнички, які не помічаєш, коли вони працюють, але абсолютно не вкладається в голові, як вони можеть НЕ працювати? Чи допустив би “гауляйтер” Попов, аби на Майдані годинник випереджав актуальний час на 5 хвилин, а градусник помилявся в правильній температурі на кілька градусів? Та що там Попов - впевнений, що навіть Кернес такого б не допустив, адже було би соромно перед “пацанами”.

Це вже не кажучи про те, що те табло модна було би використовувати значно ефективніше, повідомляючи мешканцям важливу та корисну інформацію, починаючи з того, де, коли і наскільки відключать воду і закінчуючи анонсами цікавих міських заходів. Але ж кому це потрібно, якщо це не приносить “відкатів”?

Годинник - це не просто механізм. Годинник - це метафізичний символ. І коли в місті неправильно працює навіть його центральний годинник - це не лише сором, але й свідчення того, що тут немає місця елементарному порядку. Згадайте фразу головного героя класичного радянського фільму “Забытая мелодия для флейты”: “Здесь остановились не часы. Здесь остановилось время”. Влучніше годі й сказати.