• Сьогодні: Субота, 4 Квітня, 2020

Місцева влада повинна знайти механізм для компенсації скасованих пільг на проїзд

Травень18/ 2015
avatar
Олег Іваненко

Голова громадської організації "Прагнення", депутат Броварської міської ради

Команда сайту «МПЗ» може не поділяти погляди авторів та не несе відповідальності за інформацію, опубліковану у розділі «Блоги». Відповідальність за зміст, достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори текстів, розміщених у розділі «Блоги»

Економія бюджетних коштів, задекларована урядом, призвела до того, що з 1 червня права на безоплатний проїзд позбудеться більшість пільгових категорій українців. Натомість нові повноваження й відповідальність отримали місцеві органи влади, яким надали змогу вирішувати, кого з пільговиків вони готові фінансувати.

Пільговим проїздом тепер зможуть користуватися тільки інваліди І і II груп, діти-інваліди, діти-сироти, діти, позбавлені батьківської опіки, учні з малозабезпечених сімей та особи, які їх супроводжують і які супроводжують інвалідів І групи, а також учасники бойових дій.
Водночас скасовано безоплатний проїзд у тролейбусах, трамваях і електричках для ветеранів праці, дітей війни, чорнобильців І і II категорій, інвалідів війни, людей з особливими заслугами перед Батьківщиною, жертв нацистських переслідувань, в’язнів концтаборів; ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і жертв політичних репресій. Ці ж категорії пільговиків втратили і право на безоплатний проїзд у міських автобусах, маршрутних таксі і внутрішньо-обласних автобусах.

Ліквідували і безоплатний проїзд раз на рік до будь-якого пункту України і в зворотному напрямку автомобільним, залізничним, повітряним чи водним транспортом чорнобильцям І категорії, інвалідам війни І і II груп, людям із особливими заслугами перед Батьківщиною. Позбавили можливості користуватися 50-відсотковою знижкою (з 1-го жовтня по 15 травня) на проїзд автомобільним, залізничним, повітряним або водним транспортом інвалідів, чорнобильців II категорії, інвалідів війни всіх груп.

Не буде відтепер і 50-відсоткової знижки на проїзд раз на рік автомобільним, залізничним, повітряним або водним транспортом для інвалідів війни III групи, учасників війни, жертв нацистських переслідувань і в’язнів концтаборів. Водночас ліквідовано й безоплатний проїзд раз на два роки до будь-якого пункту України і в зворотному напрямку автомобільним, залізничним, повітряним або водним транспортом для інвалідів війни III групи, учасників війни, жертв нацистських переслідувань і в’язнів концтаборів.

Проте у Законі «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» немає жодного положення (застереження) про відміну безоплатного проїзду громадським транспортом для осіб, що досягли пенсійного віку. Натомість право на безоплатний проїзд для пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті загального користування та на приміських маршрутах (автобуси, тролейбуси, трамваї, приміські електропоїзди) передбачено постановою Кабінету міністрів «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» від 17.05.1993 р. № 354. І це право пенсіонерів донині ніяким законодавчим актом не відмінене. Але ця постанова не надає права безплатного проїзду пенсіонерам у метрополітені й таксі.
Кабмін обіцяє, що з часом пільги монетизують, що дасть змогу компенсувати вартість проїзду тим, кого позбавили преференцій. Щоправда, не всім. Та й станеться це не скоро.

Хочу нагадати, що про адресні компенсації, як і про те, щоб пільги малозабезпеченим громадянам замінити грошима, в Україні йдеться давно. У 2002 році було навіть затверджено відповідну стратегію. Незважаючи на те, що вона викликала шквал обурення у народу і її скасували, управління соціального захисту населення розпочали роботу над створенням Єдиного державного реєстру пільговиків. А з червня 2004 року Міністерство праці та соціальної політики почало експеримент з добровільного переходу на отримання адресних грошових виплат. Згоду на участь у ньому дало місто Бровари й Броварський район Київської області, а також Смілянський район на Черкащині. Тоді людям, що мають право на пільгову оплату житлово-комунальних послуг, дозволили отримувати їх у грошовому еквіваленті. Та незабаром експеримент був закінчений. І хоч до самої ідеї не раз поверталися, її так і не реалізували до кінця.

На жаль, проблема фінансування пільг з кожним роком лише загострювалася. Загалом за роки існування української держави ухвалено величезну кількість законів, які надають пільги та преференції різним категоріям громадян, й у жоден рік їх не виконували в повному обсязі.

Представники виконавчої влади затято твердили: щоб це зробити, потрібно більше коштів, ніж весь бюджет країни. А тим часом борг держави перед громадянами продовжував зростати. Нині загальна сума, необхідна на всі виплати, пільги, компенсації, обумовлені в чинному законодавстві, за словами профільного міністра Павла Розенка, перевищує 200 млрд грн. на рік.

Тепер у Міністерстві соцполітики обіцяють, що створять нову інформаційну систему, використовуючи колишні розробки та існуючий реєстр осіб, які мають право на пільги. Але повноцінна сучасна модель обліку пільговиків і надання їм соцпослуг з’явиться в кращому разі через рік-півтора.

Поки ж місцевим органам влади делегували нові повноваження. Нині вони можуть приймати рішення про те, що якісь категорії пільговиків їздитимуть безкоштовно, але компенсувати втрати транспортникам доведеться вже виключно з місцевих бюджетів. Передавши такі повноваження на місця, держава, образно кажучи, «скинула» з себе обов’язок виконувати свою соціальну функцію. По суті, держава самоусунулася від вирішення проблем з фінансовим навантаженням у сфері соціальних перевезень.

Проте брати на себе таку відповідальність представники влади на місцях поки не квапляться. Тож про збереження безоплатного проїзду для окремих категорій громадян заявили лише одиниці. І Бровари до такого переліку не потрапили. Добре, хоч тарифи на громадський транспорт у місті вирішено не підвищувати.
Але органи влади на місцях, які так прагнули до децентралізації, повинні розуміти, що подібні ситуації – це передусім та частина відповідальності, яку вони отримують разом з фінансовою самостійністю. І якщо їхня турбота про малозабезпечених громадян реальна, а не показова, вони знайдуть можливість або зберегти пільги і фінансувати їх, або ж розробити механізми, які бодай частково компенсують втрату такої допомоги.

Водночас хочеться нагадати й нашим урядовцям, що міські пасажирські перевезення в усіх цивілізованих країнах, зокрема в Європі, так як і в Україні, належать до категорії соціально-значущих послуг для населення. Основний зиск від цих перевезень – не стільки комерційний прибуток, скільки виконання соціальних завдань. Тому міські пасажирські перевезення у країнах ЄС – точно так, як і в Україні, – це малорентабельний, а подекуди й відверто збитковий бізнес. Розвиток міських і приміських перевезень забезпечується здебільшого за рахунок бюджетних компенсацій, цільових субвенцій перевізникам для покриття їхніх витрат на перевезення, податкових і кредитних пільг.

Проте Українська держава позбулася бюджетного навантаження за рахунок скасування пільгових перевезень. Водночас для місцевих громад не було напрацьовано й надано виважених правового й фінансового механізмів розв’язання нагальної проблеми забезпечення транспортних перевезень соціально незахищених верств населення.