Об’єднання зі зрадниками - рівноцінне поразці

Коли сьогодні всіх українців закликають об’єднатись перед зовнішньою російською загрозою – це безумовно правильний заклик, це наша найголовніша зброя проти загарбницьких російських військ. Проте коли дехто штовхає нас до союзу зі зрадниками – це зовсім інша історія.

Не можна забувати, що той, хто зрадив свій народ один раз, обов’язково зрадить його і вдруге, і втретє. Зрадник – гірше ворога, бо ворог – перед тобою на відстані автоматної черги, в той час як зрадник встромить ножа в спину саме тоді, коли ти цього найменше очікуєш. Зрадник може разом з тобою готуватись до війни, але на відміну від тебе зустрічатиме окупанта не кулеметним вогнем, а хлібом і сіллю. Наш народ не раз проходив це у своїй історії. Ця загроза постала перед нами і сьогодні.

Люди, які перебували на боці Януковича в той час, коли найманці режиму в Києві розстрілювали захисників України зі снайперських гвинтівок – це зрадники українського народу. Зрадники ті, хто називав нас «екстремістами», ще коли тільки починались драматичні події на вулиці Грушевського.

Сьогодні багато з них показово вшановують полеглих героїв, начебто забувши, що ще вчора цих самих героїв вони ж поливали брудом і вимагали в «Президента Януковича» негайно «навести порядок і засудити дії радикалів». І це робить їхню зраду ще більш огидною.

Сьогодні, коли з’ясувалось, що ввести російські війська на територію України закликав саме Янукович, все стало на свої місця. Стало очевидним, що всі ті, хто підтримував Януковича і Партію регіонів, були частиною путінського сценарію окупації України, фактично – внутрішньою п’ятою колоною загарбницького плану Росії на нашій землі.

Цей сценарій розпочався задовго до спроб «зачистки» Майдану. Його було запущено ще як мінімум відтоді, коли Янукович дав команду проводити по всій країні т. зв. «антифашистські» марші з використанням російської військової символіки, зокрема сумнозвісних георгіївських стрічок.

Сьогодні під цими георгіївськими знаменами російські агенти захоплюють Крим та Північно-Східні області України, а їхніх українських захисників російська пропаганда називає «фашистами». І саме наявністю цих «фашистів» пояснює «необхідність» введення своїх військ на нашу територію.  Лише дуже наївна людина може досі щиро вірити, що все це – «дивний збіг» і «випадковість», а не частина глобального сценарію Москви.

 

Тому коли тепер дехто з броварчан пропонує «забути всі протиріччя» та «об’єднатись навколо Сапожка в умовах зовнішньої загрози» - я, м’яко кажучи, дивуюсь. Я відмовляюсь розуміти, як можна об’єднуватися з тими, хто ще вчора був на боці ворога і закликав «зачистити» Майдан, який, зрештою повалив Януковича.

Сапожко і його кліка поскидали з себе регіоналівську символіку, щойно Янукович втік до Ростова. Таким кроком вони намагалися вкотре замилити нам очі, мовляв, «ми не розуміли, ми не знали, а тепер – каємося!». Все вони знали. Все вони розуміли. Цей їхній вчинок – чергова жалюгідна спроба врятувати лише свою власну шкуру.

Ми маємо усвідомлювати,  що ці зрадники так само перефарбуються – тільки вже в кольори російського триколору – якщо раптом путінські солдати ступлять на броварську землю. І вже в ставці російських генералів вони знову пояснюватимуть, що «не важливо, під якими ми були прапорами раніше! Ми ж бо добрі господарники! Ми забезпечимо стабільність нової влади!».

В іншому випадку, коли навіть окупанти згидують мати справу з такими нікчемними персонажами, наші «господарники» візьмуться за улюблене «ремесло». В ньому вони відточили свою майстерність за довгі роки грабунку власного народу – це мародерство. Вони грабували наше місто в мирний час, попираючи закон і мораль, а в умовах війни, користуючись сум’яттям та відсутністю активістів – які в цей час перебуватимуть на передовій проти зовнішнього ворога - робитимуть це й поготів. Адже саме про них говорить народна – російська! - мудрість: «Кому – война, а кому – мать родна». Наївно сподіватися на те, що люди, які за награбовані народні гроші відбудували собі кондомініум в Іспанії, підуть разом з цим самим народом палити російські танки.

Українці обов’язково мають об’єднатися. Об’єднатися з тими, хто відстоював свободу, справедливість і Україну як державу, де панує демократія і закон, де немає місця корупції, владного насилля та чиновницького мародерства. З тими українцями, які люблять свою Батьківщину і свій народ не за те, що тут “фінансові потоки” і “конвертаційні схеми”, а за те, що тут зростатимуть їхні нащадки і поховані їхні предки. І тому ми не маємо жодного права амністувати манкуртів, які сприймають нашу країну і українців виключно як «ресурс», який можна використовувати для набиття власних кишень.

Ми повинні пам’ятати: війна проти нас ведеться не лише ззовні, але й ізсередини. І постріл в спину значно більш небезпечний, ніж ворог, якого ти бачиш перед собою.  Для того, аби мати шанси протистояти зовнішній агресії, ми зобов’язані очиститись від п’ятої колони, що досі серед нас, яка сьогодні робить політичні маневри, аби затриматись при владі. Ці люди лише вичікують слушного моменту, щоб ганебно втікти з поля бою, або ж стати на бік ворога проти всіх нас.