Люди!

Невже в кожному нашому бліндажі, блокпосту, «секреті» вже є по тепловізору, ночнику, бензопилі, дизельгенератору, електрочайнику, купа рацій, сучасних аптечок?!

Кожного вечора, коли лягаю в м’яке ліжечко, в мене відчуття подібне до сорому чи вини: хлопці ж бо зараз лежать в багнюці, в земляних норах. Коли стаю під душовий струмінь – теж саме: вони не знімають своїх «пікселів» чи «цифри», берців тижнями, «миються» в кращому разі вологими серветками. Коли йду полем по траві – вони вже давно остерігаються бур’янів, бо там розтяжки, монки, міни.

А ми тут гамселим святами по місту…

Не вірте, що в них там на фронті все є, що Міноборони всим забезпечило. Не закликаю вас до волонтерства. Так, своїх грошей завжди мало, зарплат нема, тарифи високі. Але ж на свято будуть «скидатись» бізнесмени (так нам декларує влада), нам подарують цей День Міста! Так може віддамо цей подарунок тим, хто зараз замість нас на алтарі?

Звертаюсь до АТОшників – підтримайте мене, давайте кожного дня задавати собі оте знамените питання: що я зробив для тих хлопців?

Звертаюсь до громади – підтримайте звернення до мера про те, щоб потратитись на АТО, а не на День Міста.

Звертаюсь до мера – не влаштовуйте недоречні помпезності, чергові «слава Україні», купіть на зібрані «святкові» кошти те, що зможете купити для батальйонів.

Остапкович Олександр,  демобілізований боєць 11-го батальону.