6+1 поверхових висновків у перші години після виборів. 

Висновок №1:

Бровари – цілком і повністю українське місто по духу. Броварчани повели себе як справжні українці: вони взяли передвиборчу гречку з рук тих, хто її роздавав, і проголосували за тих, хто її не роздавав. Люди «розвели політиканів, як кошенят»: вони зрозуміли, що відразу після виборів ці гречкосії їх «кинуть», тому просто позбавили їх цієї можливості та «кинули» масажистів-тролейбусів заздалегідь. Це – класичний приклад успішної боротьби людей проти нечесних політиків, коли “масажисти” недооцінили кмітливість супротивника в обличчі народу, поставились до громадян, як до скотини і – зрозуміло – з тріском програли. Цікаво, що броварчани зробили це навіть ризикуючи більше ніколи не отримати «передвиборчої гречки», адже жоден розумний “масажист” більше не «засіватиме» територію, де така технологія не діє. Звичайно, якщо цей “масажист” хоча б трохи розумний. На щастя, нам попався аж занадто тупий.

 

Висновок №2:

Влада не здатна приймати адекватні рішення в критичних ситуаціях. Усе, що вона намагається зробити, навіть маючи необмежений ресурс, миттєво руйнується через хоча б один дебільний вчинок їхніх функціонерів. «Кадри вирішують все» мовиться в народній мудрості, яка броварським узурпаторам невідома. А кадри у нашої влади – гірше не придумаєш.

Бити камери журналістам, коли це знімають інші камери – апофеоз піартехнологічного маразму. Проте саме ця «технологія» стала «коником» броварської влади в стратегії їхнього «паблік рілейшнз».

Кришка труни передвиборчих перспектив “масажистів” почала зачинятись під час приїзду Азарова до Броварів, коли журналістам побили телефони, а громадських активістів – побили так, без телефонів.

А коли ті самі «функціонери», що безчинствували біля «Прометею» наступного дня спустили зі сходів журналіста телеканалу «Інтер» - ця кришка смачно захлопнулась. З не меншим натхненням броварські регіонали почали забивати цвяхи в політичну труну свого місцевого вождя вже в день виборів. Спочатку, коли регіоналівський «суперполіттехнолог» Олександр Грицай завів в приміщення ОВК кілька десятків мордоворотів з бейджами «технічні працівники», які почали – знову ж таки перед камерами – «ламати» журналістів. В результаті «геніальної схеми» головного піарщика броварських регіоналів, до нашого ОВК з’їхалось кілька міжнародних спостерігачів, які на власні очі побачили «розгул демократії» у Броварах.

Тоді Грицай спробував «врятувати ситуацію», запросивши до Броварів «ручний» телеканал «Перший Національний». По ідеї, сюжет «Першого» мав би знизити градус напруги на окрузі в очах української та міжнародної спільнот. Секретар ОВК Сіданіч заспокоював, на камеру розповідаючи, що в «Броварах все спокійніше, ніж навіть очікувалось і все під контролем». Саме на цих словах один з «бійців Грицая» зламав камеру іншому журналісту.

Вже ввечері ці два відео були продемонстровані по центральним телеканалам, а над політичною труною Партії регіонів у Броварах здійнялася курява вже на дні могилки.

Тож висновок такий: якщо “масажисти” недооцінили силу противника, то ми – переоцінили. Якщо ще вчора зранку «суперполіттехнолог» Грицай видавався досвідченим та розумним (і, чесно кажучи, викликав певну повагу як ворог), то кілька елементарних прийомів інформаційного айкідо вистачило, аби відправити усю піар-машину броварських регіоналів у глибокий нокаут.

Основна причина цього, на мою думку: принципово різне ставлення до подій та ситуації. Якщо в нас це були ідейні переконання та атрофоване почуття страху, то в них – виключно бажання наживи та насилля. Плюс до всього: підтримувати регіоналів сьогодні можуть або люди з психічними відхиленнями або занадто жадібні та безпринципні особи. А жертвувати собою заради ідеї такий контингент, зрозуміло, не готовий. І саме через це вони приречені на поразку.

 

Висновок №3

Цей висновок випливає з попереднього: за Партію регіонів та комуністів по нашому округу проголосувало в сумі близько 19% виборців. Це інформація не для журналістського матеріалу, а для медичних досліджень, тому препарувати даний результат ми з вами зараз не будемо. Проте мати це на увазі – необхідно. Загалом же Бровари поки лишаються притомними: проукраїнські партії в сумі отримали тут 67% голосів, що вселяє віру в майбутнє цього міста.

Висновок №4

Виборці цього разу декласували окремих політиків, які до цього у Броварах чомусь вважались рейтинговими. Так, наприклад, Юрій Кравець, котрий сам собі давав майже 10% рейтингу, отримав менше 4%. Найсмішніше те, що лідеру перегонів Різаненку опитування Кравця давало 3,8%, при тому, що фактичний результат перевершив «прогноз Кравця» приблизно в десять разів. Чому так сталось, напевно краще запитати в літніх людей, котрим пан Юрій надавав «безкоштовні юридичні послуги».

Найбільшою ж несподіванкою став результат Дмитра Ратнікова. «Політичний хамелеонізм», коли член фракції Партії регіонів Ратніков намагався видати себе за опозиціонера, вочевидь, не дав бажаного ефекту, а викликав зворотній. Колись найпопулярніший броварський опозиціонер отримав всього 11,7%, не посівши навіть останню сходинку п’єдесталу.  З першого погляду парадоксальний результат для штабу Ратнікова пояснюється достатньо просто: кілька останніх виборчих сеансів у Броварах дали більшості мешканців міста достатній політичний досвід. Проте як на автора цих рядків, головним прорахунком Ратнікова стало начебто не підкреслене, проте використання адміністративного ресурсу. Але ж в умовах, коли влада увійшла в жорстке протистояння з народом, той, кому влада не протидіє (не кажучи вже про ситуацію, коли допомагає) – автоматично опиняється на протилежному боці барикад в свідомості мас. Вочевидь, штабісти Ратнікова цього не врахували, коли безперешкодно ставили намети по всьому центру міста та парку «Перемога» в День незалежності. На тлі того, коли агітаційні потуги справжніх опозиційних сил жорстко «пресувались» міліцією, арештовували агітаторів, а інформаційні матеріали ліквідовувались, привелійоване становище Ратнікова сприймалась виборцями саме так, як то було насправді. Люди зрозуміли, що влада підігрує Ратнікову, аби “Діма з Торгмашу” відібрав якомога більше голосів у справжніх опозиціонерів.

Таким чином старі по суті броварські політики (хай навіть вони й молоді за біологічним віком) поступово відходять в небуття. Це – один з найбільш позитивних та приємно-неочікуваних висновків цієї виборчої кампанії.

Водночас не меншим сюрпризом став упевнений вихід на політичну арену Миколи Семеняки. «Березанський Різаненко», як його вже встигли охрестити деякі аналітики, завдяки достатньо скромній виборчій кампанії отримав на окрузі другий результат, обігнавши як ді-джея Ратнікова, так і масажиста Азарова Федоренка, щоправда, поступившись лідеру перегонів Різаненку майже вдвічі.  Утім такий результат для політика, котрий був майже не помітний на інформаційному полі до цієї виборчої кампанії – більш, ніж достойний.

 

Висновок №5

Влада, яка вела себе самовпевнено та більш, ніж нахабно протягом усієї виборчої кампанії, різко змінила свою поведінку, щойно дізналась попередні результати голосування, згідно яких їхній кандидат опинився на маргінесі. Відразу кудись зникли бойовики Грицая, а голова комісії Волошин разом зі своїм «санчопанса» Сіданічем почали поводитись, як шовкові. Самого ж Грицая з цього моменту взагалі ніхто не бачив в радіусі кількох кілометрів від ОВК. Не видно у виборчій комісії і камери «телебрехунця» - студії «Наше місто», а штаби регіоналівських кандидатів – Федоренка та Ратнікова – присоромлено мовчать.

З цього випливає, що броварська влада керується «інстинктом шакала»: нахабніє та упосліджує людей, коли думає, що за нею – сила, і відразу підібгає хвіст, щойно усвідомивши, що потерпіла поразку. Не виключено, що значна частина ще вчорашніх ненависників броварських опозиційних сил вже завтра попроситься під крило переможців, мотивуючи це тим, що… шакали вміють вигадувати.

Проте найважливіше в цій ситуації те, що влада – переможна. В тому сенсі, що її можна перемагати, якщо згуртуватись, забути про страх та битись до останнього. Чого б це не коштувало та чим би це не загрожувало. Потрібно завжди вірити в торжество правди та справедливості, ні на хвилю в цьому не сумніватись і тоді перемога нікуди не дінеться.

 

П.С.

Висновок №7 начебто не зовсім доречний в цій ситуації, але від того не менш важливий та актуальний. Закінчення цих виборів, крім усього іншого, значать іще одне: старт передвиборчої кампанії на здобуття крісла депутата броварської міської ради.

Новоспечений парламентарій Павло Різаненко в 2010-му році обрався депутатом броварської міської ради по мажоритарній системі в окрузі на Торгмаші. Вочевидь, Павло Олександрович пожертвує посвідченням міського депутата заради місця під куполом на вул. Грушевського в столиці, адже поєднувати ці два статуси заборонено законодавством. А це значить, що в броварській міській раді з’явиться вакансія на заміщення вивільненого депутатського місця. І будуть довибори саме в тому окрузі, де два роки тому з боями переміг Різаненко. Тому вже дуже скоро ми з вами станемо свідками черговою-позачергової виборчої кампанії у Броварах.

Ще два роки тому, коли в броварській міській раді практично не існувало поняття «незалежний депутат», питання одного крісла з 42, напевно, не викликало б серйозного ажіотажу. Проте приклад Різаненка продемонстрував, що навіть будучи в більш, ніж абсолютній меншості, можна робити великі речі в броварській владі.

Кілька кримінальних справ проти місцевих «князьків», викриття земельних схем та бюджетних афер, широке висвітлення діяльності колись закритого «клубу по інтересам» на Гагаріна, 15 не лише спровокували на Різаненка бандитський напад, але й спонукали інших міських депутатів та громадських активістів до об’єднання в одну команду з колись єдиним опозиційним депутатом. Ця історія стала прецедентною в історії броварської муніципальної влади, яка продемонструвала: і один в полі воїн. Позаяк якщо цей воїн самовіддано воюватиме – дуже скоро він буде не один.

Невідомо, як склалися б вибори 2012 року у Броварах, якби «з відкритим забралом» в атаку на кримінальну владу не пішов спочатку один, а потім ціла спільнота активних броварчан. Найпевніше, сьогодні в руках Чечетова вже була б карка для голосування не лише водія Ахметова, а ще й масажиста Азарова. Проте рішучий та професійний протест одного депутат ще в 2010-му році призвів до того, що тепер бровар чанам не буде соромно за свого представника в Парламенті.

З огляду на розподіл електоральних симпатій броварчан на виборах 2012 року навряд чи можна сподіватись на тотальну перевагу демократичних сил на наступних місцевих виборах в 2015 році. Проте ще один незалежний від влади депутат в міськраді може створити підґрунтя для того, аби Бровари остаточно вилікувались від комплексу «партії масажистів» та обрали собі новий склад народних представників, котрий принципово відрізнятиметься від нинішньої «ферми тушок» в броварському Білому будинку. Тому довибори лише одного депутата міської ради зможуть дати відповідь на запитання: чи отримали вчора броварчани «щеплення» від «гречкосіїв», а чи готові вкотре наступити на ті самі граблі.