Цей текст не охопить усі питання, які зараз хвилюють бровар чан і з якими вони сьогодні до нас звертаються. Ми знаємо, що зараз є дефіцит інформації, люди можуть бути дезорієнтованими, але, на жаль, ми фізично не встигаємо доносити все і вчасно. За ці шість діб броварської революції години сну активних її учасників можна порахувати на пальцях двох рук. Повірте – нами докладаються титанічні зусилля, аби переломити ситуацію на користь народу, більшість з нас зараз займається безкомпромісною холодною війною з режимом «в полі». А тому виконувати ще й журналістські функції стає вкрай складно.

Що відбувається?

Після повалення Януковича Броварська Народна Рада прийняла рішення максимально перезавантажити владу і в Броварах. Головним завданням постало відправка у відставку мера-регіонала Сапожка, який до останніх днів підтримував кривавий режим. Таке рішення було одноголосно підтримано членами Народної Ради, а пізніше – кількатисячним Народним Віче на Майдані Свободи. Важливо, що за два дні до Віче Сапожко публічно пообіцяв написати заяву про звільнення, якщо цього вимагатиме велика кількість броварчан.

Паралельно під тиском громади рапорти про відставку написали начальник броварської міліції Сергій Семікоп та його зам. Руслан Хартанович – правоохоронці, безпосередньо причетні до репресій режиму проти броварчан. У відставку пішов також голова броварської РДА Іваненко та голова броварської районної ради Деменко. Сапожко лишався єдиним броварським очільником режиму, який досі лишався при владі.

Учора, 25 лютого зранку в кабінеті Сапожка за участі членів Народної Ради Качора, Сімутіна, представників броварських ультрас та опозиційних депутатів меру було запропоновано добровільно написати заяву про відставку. Міський голова довго відмовлявся, однак близько обіду начебто погодився. Домовились, що о 16:00 міський голова оголосить власне рішення про звільнення. З огляду на це, Сапожку та депутатам-представникам режиму були надані гарантії безпеки до 19:00.

Однак о 15:00 під стіни міської ради режим масово звіз працівників бюджетної сфери, в задачу яких мала входити демонстрація начебто підтримки Сапожка народом. О 16:00 Сапожко, як і обіцяв, вийшов до людей, однак замість оголосити рішення про свою відставку сказав, що лишатиметься на посаді. Паралельно заступник мера Андрєєв та керуючий справами виконкому Кузнєцов намагались спровокувати зіткнення бюджетників з бійцями самооборони, присутніми як у середині, так і біля стін міської ради. В той час як Сапожка оточили щільним кільцем з жінок та бабусь. Членам Народної Ради чудом вдалося нейтралізувати цю провокацію і завести Сапожка назад до приміщення міської ради.

На той час у будівлі міськради зібралась більша половина броварських депутатів. Згідно розпорядження міського голови, о 19:00 мала розпочатися позачергова сесія, на яку було винесено два питання: про відставку міського голови і секретаря міськради, а також про обрання нового секретаря. Однак близько 17:00 депутати зібрались в малій залі виконкому без присутності преси, прозасідали там півтори години і, без жодного результату, покинули приміщення. В цей час під стінами міськради збирались вже обурені броварчани, від яких Сапожку довелося в буквальному сенсі тікати. На заплановану сесію о 19:00 ні депутати, ні міській голова не зібралися. Таким чином влада обманула броварчан вже двічі за день. Зясувалося, що тиск на Сапожка, який морально вже готовий написати заяву про відставку, чинить неформальний лідер депутатської більшості і бізнес партнер Сапожка, депутат Ігор Трощенко. Фактично, зясувалося, що доля місто саме в його руках.

Більше того: під час подій під міською радою Ігор Трощенко пообіцяв, що в разі пікетування жител міських депутатів, «його люди будуть стріляти». Це неабияк обурило громаду і близько 20:00 десятки автомобілів попрямували до шикарного помешкання Трощенка, аби побачити, як той виконає свою обіцянку. Стрільбу Трощенко не відкрив, а вийшов до пікетувальників. У присутності людей Трощенко зателефонував Сапожку з проханням прибути до міської ради і «прийняти правильне рішення». Однак Сапожко у Бровари так і не повернувся, натомість на перемовинах із Трощенком було досягнуто домовленості, що міська рада збереться наступного дня, 26 лютого о 10:00. Однак і цього разу влада порушила свою обіцянку – засідання депутатів не відбулося. Зараз начебто йдеться про засідання депутатів о 16:00.

 

  1. Про «екстремізм».

Зараз активно в суспільство впроваджується думка, що ми займаємось якимись незаконними речами в процесі боїв із броварською владою. Позбавлені традиційних для себе каналів інформації – газети й телебачення – режим почав використовувати соціальні мережі. Якщо провести побіжний аналіз, маячня про «наколотих бойовиків із сокирами» і «тортури над Сапожком» переважно поширюються з акаунтів або працівників міськвиконкому, або наближених до влади. На щастя, все, що ми робимо, знімається на відео. Коли в нас дійдуть руки до цих сотень записаних гігабайтів – ми все це оприлюднимо, аби народ знав, хто із ху. Спростування деяких чуток можна подивитися вже у першому випуску новин оновленого броварського телебачення, який вперше за історію міста вийшов у прямому ефірі.

Насправді, все можна було би вирішити вже давно. Як у Василькові, Рівному, на Волині і ще в безлічі міст, де мерів і депутатів в буквальному сенсі під дулом автоматів змушують приймати рішення на користь народу. Зараз такий час, що навіть подібні дії були би легітимізовані і сприйняті центральною владою. Однак ми розуміємо, що режим Януковича в минулому, правила безпрєдєлу і репресій мають назавжди відійти у вічність. Так, ми використовуємо силові методи, коли є загроза використання сили проти нас, це природньо. Але ми не приймаємо насильства. Ми усвідомлюємо, що зараз достатньо однієї іскри – і в Броварах може зявитись своя Небесна сотня. Ми не допустимо цього ні за яких обставин, як би режим Сапожка на це не провокував. Ми знаємо, що за цією ситуацією стежить все місто і вся країна, і ми маємо продемонструвати, що броварчани – цивілізовані люди, які встановлюють в місті реальну демократію. Навіть якщо заради цього доведеться пожертвувати дорогоцінним часом і власним здоровям – ми готові до цього. Ми знали, на що йшли.

Ми розуміємо, що Сапожко, Трощенко, Багмут та інші прислужники навіть павшого Януковича будуть битися до кінця. Коли пораненого звіра беруть у кільце і смерть його очевидна – він все одно не чекатиме тієї вирішальної кулі спокійно, а захищатиметься до останнього. Однак ці організми, на жаль, сприймаються багатьма як homo sapiens, а тому ми не можемо порушувати їхні права людини.

  1. Про «підтримку Сапожка народом».

Режим Сапожка-Трощенка сьогодні намагається якнайдовше утриматись у владі, аби «освоїти» награбоване, і готовий для цього на все. Сьогодні Сапожка вдалося переконати зняти живий щит із жінок, яких він виставив в коридорі виконкому навпроти «заведених» бійців самооборони. Нам вистачило розуму не повестись на цю провокацію, хоча такі дії влади виглядали дуже гидко. Коли ж це не спрацювало, керуючий справами виконкому Кузнєцов почав в ультимативній формі скликати під стіни міської ради бюджетників, яких спеціально для цього підвозили автобусами. Рабське дійство під міськрадою відбулося в найгірших традиціях примусово зігнаних мітингів: із пустими очима заляканих бюджетників, із «спец загонами» істеричних бабусь, із цинічними виступами, які паплюжили пам’ять загиблих героїв на Майдані і традиційними «проколами», коли навіть «свої» почали вимагати відставки Сапожка.

Коли чиновники побачили, що їхній мітинг ні до чого не призведе, ними була здійснено спроба спровокувати сутичку між бабусями-бюджетницями та самообороною за барикадою. Заступник міського голови Андреєєв, керуючий справами виконкому Кузнецов, одіозний регіонал Ігор Трощенко почали майже буквально стикати лобами своїх рабів із Броварською самообороною, аби спровокувати побоїще. Знаково, що в цей час Сапожко перебував не на сцені, а в щільному оточенні тих самих бабусь, аби з ним нічого не сталося. Зрештою, провокація влади не вдалась і бюджетники через короткий час швидко розійшлись. Вже за півтори години до міської ради підтягнулись справжні громадяни Броварів. Від яких Сапожку довелося в буквальному сенсі бігом тікати до машини – знову ж таки, під захистом жінок.

  1. Про те, що хтось рветься до влади.

Зараз у нас єдине завдання – остаточно ліквідувати недобитки режиму Януковича в Броварах. Залишилось відрубати одну з останніх голів цієї гідри – мера-регіонала та його оточення. Питання про те, хто керуватиме містом далі постане тільки після перемоги, бо всі сили зараз кинуті на цю війну. Однак правда й те, що на гребні революційної хвилі до цих процесів намагаються приєднатися і зовсім сторонні люди, старі політики, котрі вже зараз намагаються ділити між собою шкуру не вбитого ведмедя. На жаль, так буває завжди, але витрачати ресурси на ліквідацію цих риб-прилипал під час виснажливого процесу ліквідації режиму ми просто не маємо права. Дійде черга і до них, а зараз головне всім гуртом завалити цього «регіоналівського кабана» у Броварах. Добре, що броварчани так прискіпливо за всім стежать, а значить – все і всіх бачать, і роблять для себе правильні висновки.

Наостанок: не вірте режиму, який зараз намагається вас вкотре обманути про те, що ми екстремісти чи бойовики. Режим обманював вас завжди, а зараз робить це особливо цинічно, зважаючи на те, що корчиться в агонії. Не дайте йому шансу вижити у Броварах! Не втратьте шанс на нове місто! Стежте за нашими оновленнями, мобілізуйтесь! Тільки разом ми доб’ємо наших місцевих ригів-янучар!

P.S.

Зараз також вперто поширюються чутки, що начебто ми «використовуємо трагедію українського народу, а самі весь Майдан пересиділи вдома перед телевізором». Я вважаю не коректним, аби хтось хвалився своїми заслугами на Майдані після перемоги, особливо коли він лишився живий і здоровий, в той час як там загинули люди. Скажу за себе: справді, на Майдані я виконував переважно журналістські функції, перебуваючи в гарячих точках та поширюючи звідти інформацію. Але інколи все ж не витримував і методично рвав бруківку, аби кинути її в псів режиму, розуміючи. Що журналіст не має права цього робити. Так сталося, що для мене сутички та обстріли на Майдані минули без травм, якщо не рахувати кілька гранат, що розірвались в безпосередній близькості. Однак є серед нас і ті, у кого обличчя досі посічене уламками, а ще й такі, у кого прямо на руках помирали товарищі. І ці люди ніколи не пробачать тим, хто зараз поширює такі чутки і так відчайдушно тримається за владу, тим, хто ще вчора сміявся з трупів на Майдані та Грушевського. Точка неповернення перейдена, назад дороги нема.

Стежте за оновленнями!