• Сьогодні: Понеділок, Вересень 16, 2019

Це війна. І вона триває. Революції Гідності присвячується

Лютий19/ 2016
avatar
Аліна Дяченко

Депутат Броварської міськради, голова броварського осередку "ДемАльянсу", екс-головний редактор "Маєш право знати"

Команда сайту «МПЗ» може не поділяти погляди авторів та не несе відповідальності за інформацію, опубліковану у розділі «Блоги». Відповідальність за зміст, достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори текстів, розміщених у розділі «Блоги»

Я часто чую від колег-депутатів з “демократичного табору”, що надто категорична, надто войовнича, надто безкомпромісна, що поводжусь так, ніби я на війні, ділю людей на однодумців та ворогів. Але особисто для мене це і є війна. Війна за суспільну справедливість. За права і свободи людини. За універсальні цінності.

Особисто для мене вона почалась за 4 роки до ЄвроМайдану.
І вона триває уже 2 роки після Революції Гідності.
Для мене це не три місяці на межі 2013-2014 років.
І в ній немає місця примиренню з корупціонерами, незалежно від партій. Лише – боротьба з ними. Без компромісів.

Шкода, що “демократи” мого міста час від часу шукають “компромісів” та “примирення” з корупціонерами, прикриваючись тим, що “місто має працювати”, “не можна ж постійно боротись”, “треба починати співпрацювати”.

У ці дні вирішується майбутнє нашого міста. Від морального вибору кількох людей залежить, чи зможемо ми піти в наступ на корупціонерів, чи дехто утворить з ними “депутатську більшість” та увійде у всі схеми ціною власної совісті і сумління. У цьому “чеку”, на жаль, і шанс на гідне майбутнє для броварчан на багато років.

2 роки тому Тисячі людей готові були померти за право жити Гідно у цій країні. Сотня поклала за це своє життя. Невже пару десятків новообраних депутатів не можуть в пам’ять про загиблих стати нарешті і остаточно на сторону Світла – щоб продовжити боротьбу за те, за що загинули та продовжують гинути їх побратими?

Символічно, що свій вибір вони роблять якраз на другу річницю Революції Гідності…

І наостанок хочу процитувати соціолога Ірину Бекешкину:

“Щоразу йдучи вулицею Героїв Небесної сотні, відчуваю щем і сором. Я не хочу “примирення” з тими, хто обкрадав і зараз обкрадає мою країну.
Я не хочу “жити дружно” з тими, хто кришує цей грабіж.
Я не хочу “порозуміння” з тими, хто давно збайдужів до своєї роботи і тому готовий аж лягти на шляху будь-яких змін.
Не “компроміс”, а оголошення війни головному ворогу країни – корупції і корупціонерам.
Спрут має бути знищений, інакше він задушить Україну”

Так і я почуваюсь сьогодні.