Жителі вул. Київської не поділили з власником "приватного дитсадка" доріжку та зелену зону

Броварчани, які півсотні літ тому побудувалися обабіч вулиці Київської, і не підозрювали, що цивілізація поступово підпиратиме під самі вікна будинків і забиратиме спокій їхніх дітей та онуків. А тоді жити біля траси в центрі Броварів було зручно і вигідно: дорога транспортом не перевантажена, зупинки поруч, територія біля будинків – понад 10 метрів суцільної зеленої зони. Дітворі простір, батькам – спокій. Та життя поступово внесло свої корективи.

Близько трьох років триває непорозуміння між жителями будинків №177-217 по вул. Київській та власником закладу по денному догляду за дитиною «Розмарин» (який у народі називають «приватним дитсадком») Володимиром Сапком. Люди вимагають у влади міста зобов’язати підприємця зробити належний під’їзд та паркування для своїх клієнтів, які, за словами мешканців, автівками розбили тротуарну доріжку, вкатали зелену зону й практично під вікнами приватних будинків залишають свій транспорт, коли ведуть дітей до садочка.

15 серпня зустрілися і намагалися домовитися три сторони, що безпосередньо причетні до цього конфлікту - жителі частини вул. Київської, власник «Розмарину» та представник влади міста – депутат міської ради Олег Іваненко. Та чи всі сторони готові йти на компроміси заради миру і благополуччя ближнього?

«Розмарин» з’явився близько 3 років тому. Рішення про створення приватного дитсадка в Сапків остаточно визріло, коли в сім’ї народилася третя, а потім четверта дитина, адже не секрет: у місті «молодості та краси» ДНЗ катастрофічно не вистачає. Тоді очільник міста Ігор Сапожко та начальник управління освіти Володимир Онищенко особисто навідалися до Сапків на Київську, 197, подивилися на умови перебування дітей в Сімейному центрі, сказали «одобрям» і з полегшенням зітхнули, адже на частинку однієї проблеми стало менше, та й податки йтимуть у гаманець міста.

Щоденно дитсадок приймає до 60 дітей віком від 2 до 6 років. Тут ідуть батькам на всі поступки, але ж і плата за це відповідна: день -140 грн. Зате на 12 год (а то й більше) батьки можуть спокійно залишити дитину на вихователів: привезли на 7.30, забрали - о 20.00. Та саме оце «привезли» і «забрали» стало яблуком розбрату між людьми та Володимиром Сапком, адже «центр відкрили, а про облаштування належного під’їзду власники, напевне, забули», - написала громада в скарзі на ім’я міського голови.

Мешканці кажуть, півкілометра тротуарної дороги, що веде до повороту на «Розмарин», перетворились на автотрасу з перегонів добротних іномарок, на яких батьки привозять своїх дітей до дитсадка. Натомість місцевим дітям лячно і на дорогу вийти, та й дорогою те, що зараз є, назвати не можна - ні пішки пройти, ні проїхати.

Запланована конструктивна бесіда не складалася, адже обидві сторони відразу перейшли на високі ноти і перетворили зустріч на суцільні взаємні звинувачення та образи.

Депутат Олег Іваненко намагався уважно вислухати звинувачуючих і звинувачуваного, щоб знайти компромісне рішення для усіх сторін. Пан Іваненко був єдиним представником влади на зустрічі, хоча варто було б запросити на неї й тих чиновників, до компетенції яких належить вирішення цієї ситуації: адже саме незакінчена реконструкція центральної магістралі та відсутність облаштування прилеглої до неї території по суті й стало причиною конфлікту поміж людьми – страждали одні, «віддуватися» доводиться іншим.

Власник “Розмарина” розповів, що про категоричну вимогу людей відремонтувати дорогу вперше почув повесні 2014-го, коли про неї розтрубили в усі можливі державні органи – міську раду, урядову гарячу лінію, управління містобудування та архітектури, інспекції ДАБК у Київській області та Україні, КОДА і прокуратуру. «До цього часу проблем у стосунках із жителями вулиці не було, - каже чоловік, - хоча вже понад 10 років - від часу останнього ремонту дороги - вона перебуває у жахливому стані». Тоді її міська влада заасфальтувала, по обидва боки (метрів по 5) залишивши так звану «зелену зону»: з однієї сторони - територія біля будинків та тротуар, з іншої - схил від центральної траси. За ці роки вода, що постійно стікала з основної дороги, поступово зруйнувала покриття, адже на головній дорозі немає централізованого водовідведення дощових вод. Та й самі мешканці поводилися із зеленою зоною по-споживацьки: під час будівельних робіт перетворили її частину на глиняний панцир, а інтенсивний рух автівок доробив темну справу. На сьогодні про асфальтове покриття на дорозі вздовж будинків не нагадує нічого, окрім бокового каменя (і то, де-не-де), що відділяв її від тротуару. Намагаючись хоч як-небудь залатати єдиний під’їзд до свого закладу, Володимир періодично висипав його відсівом, однак це допомагало ненадовго, то ж підприємець вирівняв дорогу щебенем. Та нормального шляху як не було, то й немає – ні пройти тобі на підборах, ні проїхати на велосипеді чи провезти дитячого візочка.

Як і в більшості випадків, міськрада на першу скаргу громади відреагувала не відразу. Та все ж її передали до міськрайонної прокуратури (до речі, відповіді звідти люди так і не отримали). Лише після другого колективного листа громаді «відписався» заступник міського голови Григорій Голубовський: «Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки по вул. Київській, 197 власнику домовладіння не надавалися. Рішення міської ради щодо зміни цільового призначення зазначеної земельної ділянки під заклад дошкільної освіти «Розмарин» також не було». Тож після перевірки інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Київській області за таке самоуправство (адже без документу на право виконання будівельних робіт та проектної документації з 2000 по 2010 роки громадянин Сапко виконав реконструкцію будинку) в серпні 2014 року власник «Розмарину» отримав «наганяй» у вигляді припису та притягнення до адміністративної відповідальності.

Наразі, каже Володимир, всі заощадження та ще й кредит витратив на офіційне оформлення свого закладу, тому ні довести до толку дорогу, ні придбати ділянку поруч, де могла б розташуватися стоянка, він не спроможний.

Та люди були не вмолимі: дорогу терміново полагодити, стоянку автівок прибрати з-під дворів подалі!

Та чи погодяться батьки (клієнти “Розмарину”) вести дитину пішки до дитсадка за півкілометра? Це вже проблема Сапків, кричали люди, адже свого часу він не порадився з громадою і попередньо не подумав про автостоянку для своїх клієнтів. Тож жоден із «протестантів» не бажав поступитися заради 60 дітей і дозволити облаштувати гостьовий паркінг біля свого будинку. Виправдання одне: Сапки наживаються, а ми маємо терпіти?

Можливо, дебати тривали б ще довго, однак вони не вирішували проблеми. Тому, щоб залагодити конфлікт, кожна сторона запропонувала свої дії: громада напише листа на ім’я міського голови з проханням заасфальтувати півкілометра дороги, депутат намагатиметься посприяти у виділенні коштів на облаштування проблемної ділянки та готовий сам частково долучитись до фінансування робіт, а Сапко шукатиме варіанти, де можна зробити парковку для автомобілів своїх клієнтів.

Ми живемо у світі, де вижити можна лише при умові дотримання найголовнішого закону сучасності – компромісів. Від того чи знайдуть їх мешканці Київської та родина Сапків, залежить не лише їхній спокій, а й настрої громади в цілому. Однак у цій конфліктній ситуації, прийнявши вольове рішення, останнє слово мала б сказати влада міста.