Будинки-смердючки на вул. Димитрова не дають броварчанам ні дихати, ні жити

Бровари. Район вокзалу. Вулиця Димитрова. Це - місточок, а це - річечка-смердючка. Поряд - двоповерхові будинки, які, власне, протягом десятків років і є причиною нестерпного запаху, що розноситься у радіусі кількох кілометрів. Чому так трапилося, що людська сеча, фекалії та інші каналізаційні відходи витікають із двоповерхівок безпосередньо на вулицю, і чи довго ще труїтися броварчанам залишками чиєїсь життєдіяльності, спробували з’ясувати наші журналісти.

Вкотре забили на сполох жителі приватного сектора, розташованого навпроти “смердючих” будинків і попросили журналістів “Маєш право знати” не залишати цю ситуацію без уваги. Також у черговий раз активні мешканці написали заяву в броварську мерію.

«Ми неодноразово зверталися як до попереднього мера міста Антоненка, так і нинішнього Сапожка з проханням поліпшити санітарний стан в районі наших будинків, адже по вулиці Димитрова постійно тече смердюча вода з вигрібних ям жителів будинків №4 та 4-А, - розповідає жителька приватного сектора Тамара Руденко. - Мало того, що це постійний сморід, так ще й джерело інфекції, яке загрожує не лише жителям району вокзалу, але й іншим громадянам Броварів. І така безвідповідальність з боку мешканців будинків та мерії міста продовжується протягом багатьох років».

Особливо тхне від будинку 4-А в спеку, тоді сморід чутно не лише в магазині та СТО, що неподалік, а й на залізничному вокзалі та Масиві. Взимку, окрім смороду, додається ще й інша біда: від постійного витікання на вулицю каналізаційних відходів, проїжджа частина перетворюється на каток із намерзлими льодяними горами, які комунальники не в змозі розбити навіть відбійними молотками. Лише за останні п’ять років на «зачарованій» ділянці дороги навпроти двоповерхівки 4-А трапилося кілька аварій. Так у 2013 році авто збило 68-річного велосипедиста, який намагався об’їхати калюжу із запахом.

Від такого «пахучого» життя страждають як мешканці приватного сектора, так і самі жителі двоповерхівки. Останні стверджують: стали заручниками обставин, адже балансоутримувач будинку - Ніжинська дистанція колії Південно-Західної залізниці - за викачування каналізації гроші забирає, однак свої зобов’язання не виконує. Аргументи в них більш, ніж переконливі - відсутність коштів на бензин для машини із викачки каналізаційних відходів.

Люба із сином-інвалідом мешкає в однокімнатній квартирі на другому поверсі 28 років. Назвати «квартирою» те, де проживають, каже жінка, складно: комірчина без гарячої води та каналізації. Понад 45 років тому Ніжинська дистанція колії збудувала для своїх працівників такі бараки на кожній із станцій. Ніяких благ цивілізації там не передбачалося, тому в туалет залізничники ходили на вулицю, а милися - над мискою.

З часом люди в приміщеннях зробили покращення: облаштували туалет, ванну, а на узбіччі дороги, щоб машині було зручніше під’їжджати, викопали вигрібну яму. Так і жили десятиліттями: двічі-тричі на місяць машина викачувала відходи, а мешканці 16-квартирного будинку сплачували бухгалтеру, який  раз у місяць приїздив у Бровари із Ніжина, і квартплату, і за каналізаційні стоки.

Любі її 16,8 кв. м обходяться в 140 грн за місяць. Із них каналізація – 30 грн (1,79 грн за квадратний метр житлової площі). Жінка не проти платити й більше, лишень би будинок не потопав у фекаліях, адже коли яма переповнена, всі нечистоти не тільки течуть вздовж вулиці Димитрова, а й повертаються у будинок та розливаються по всьому подвір’ю. Однак підстанція надавати послуги із відкачування відходів раптово відмовилася. Коли востаннє чистилася вигрібна яма, люди й не пам’ятають.

Начальник Ніжинської дистанції колії Олександр Мазур, із яким нам вдалося поговорити телефоном, повідомив, що і сьогодні згоден передати будинок на баланс міста, як це зробив із бараками на інших станціях та одноповерхівкою по вул. Димитрова, 14 (рішенням міської ради від 5.03.2015 р.), однак у мерії вимагають докласти до споруди рук – провести каналізацію. Навіть надали технічні умови. Та це, каже пан Олександр, їхній організації обійдеться значно дорожче, ніж вартість самого будинку, від якого не мають зовсім ніякого доходу, одні збитки. «Частина мешканців квартплату не сплачує роками, - каже  начальник, - а утримання в Броварах машини для відкачування нечистот перекриває усі доходи з будинку. Нині залізниця є спонсором споруди, де залізничники давно не проживають, адже квартири кілька разів перепродавалися», - резюмує начальник.

Сусідня двоповерхівка №4, де проживає Іван, - колишній барак Броварського автопарку, який нині обслуговує ЖЕК №1, - також немає каналізації. Та чоловік для себе цю проблему вирішив: скільки споживає води по лічильнику, стільки і викачує з вигрібної ями. До порядку закликає і сусідів. Люди наймають приватника по 35 грн за 1 куб.  Від послуг КП «Броваритепловодоенергія» Іван, як й інші мешканці будинку, відмовився ще два роки тому. На той час люди перестали сплачувати, бо за воду та чищення вигрібних ям комунальники виставили  захмарний тариф - 40 грн за 1 куб. Нині й того дорожче. Тоді, як розповідає чоловік, «Бровариводоканал» також став у позу і вигрібні ями у дворі не чистили пару місяців - річка-смердючка так розрослася, що не давала жителям приватного сектора ні дихати, ні жити, адже фекалії текли вже з двох будинків. Нині також тече, адже не всі мешканці будинку №4 такі відповідальні, як пан Іван, і не вчасно оплачують викачку вигрібної ями. Тоді те, що не тоне у воді, підпирає під люки, а потім  розповзається по всьому подвір’ю та витікає на дорогу.

Щоб не тхнуло прямо під носом, винахідливі мешканці знайшли вихід: трубу вивели на дорогу – нехай смердить усім, у першу чергу мерії, адже за десяток років вона так і не спромоглася прокласти каналізацію. У мерії ж кажуть, що каналізація для одного будинку - надто дороге задоволення. «Коли на нашому балансі буде два будинки, тоді й розглядатимемо доцільність виділення коштів на  прокладання 600 м каналізації, - каже заступник міського голови Григорій Голубовський. - До цього часу ми не отримали офіційного звернення від власника будинку №4-А про передачу двоповерхівки на баланс міста. Також балансоутримувавач цього будинку не надав відповіді на наш припис щодо невиконання угоди з вивезення каналізаційних відходів».

Однак Олександр Мазур вирішення цього питання бачить по-своєму: мешканцям двоповерхівки радить створити ОСББ та самим дбати про свій будинок. А щоб забезпечити покриття реальних витрат та хоч-якось  призупинити річку-смердючку, звернувся до броварської мерії погодити зміну тарифів на компослуги в бік здорожчання. Люди не проти платити за очищення вигрібної ями і більше, лишень би не текло. А от на пропозицію про створення ОСББ пристає не більше 20% мешканців будинку.

Коли ми навідалися до будинків-смердючок через місяць, картина практично не змінилася. Тільки тепер постійно тече смердюча рідина від будинку №4. Мешканці кажуть - пора літніх відпусток, тож люди зовсім перестали контролювати черговість викачування вигрібної ями. А у двоповерхівці 4-А радіють: Ніжинська дистанція колії хоча і підняла ціну за викачування вигрібної ями до 1,64 грн, та машина поки що навідується справно і нечистоти вивозить. Та чи надовго так буде? А от самі мешканці другого поверху ніяк не візьмуть до тями, що каналізаційні труби дуже старі, тож навіть туалетний папір створює у “мережі” пробки, які проривають прямо в під`їзд. Позбутися моче-фекального озера мешканці першого поверху намагаються відрами. Тільки ж сухо в під`їзді практично ніколи не буває.

Тож поки люди роздумують, як їм жити далі, а броварська мерія та Ніжинська дистанція колії продовжують роками шукати компроміси, будинки-смердючки топлять і труять броварчан. Наскільки довго це продовжуватиметься - вирішувати  мешканцям двоповерхівок, адже, щоб навести лад у своєму спільному домі, люди мають не сподіватися на доброго дядька, а взяти владу в свої руки. Тільки б вистачило часу не задихнутися і не захлинутися в лайні.