• Сьогодні: Вівторок, 21 Січня, 2020

Дмитро Стретович: «Бровари стали для мене такою собі альма-матер, тут я сформувався як людина»

Жовтень23/ 2014
avatar
Анастасія Печериця

Журналіст, фахівець з піар-менеджменту, броварчанка

Люди

За час своєї роботи команда “Маєш право знати” мала справу з багатьма  активними броварчанами, у яких є свої захоплюючі та повчальні історії, незвичні ідеї та найголовніше – сформований світогляд і життєві цінності. Нещодавно ми започаткували рубрику “ЛЮДИ“, щоб розповідати нашим читачам  про таких успішних та цікавих особистостей.

Ще кілька років тому словосполучення «літературна освіта» та «літературний менеджмент» були незвичними  та подекуди навіть беззмістовними не лише для пересічних людей, а й навіть для представників літературного середовища. Сьогодні в Україні існує Центр літературної освіти, що цілеспрямовано займається неформальною освітою молодих авторів, видавців та культурних менеджерів. Серед лекторів Центру – найбільш відомі українські письменники: Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Ірена Карпа, Тарас Прохасько та ін. Залучають до освітніх проектів й іноземних спікерів, серед яких – німецький поет Герхард Фалькнер, польські авторки Анета Камінська та Юстина Чеховська, американська письменниця Бекі Босхарт. Співзасновником та координатором цієї успішної організації є броварчанин Дмитро Стретович. Сьогодні ми розповімо, що саме спонукало Дмитра взятись за цю справу та яку роль зіграло у цьому наше місто Бровари.

Стретович IMG_0107

 Досьє: випускник броварської СШ №7. За освітою «видавець і редактор». У минулому – журналіст, громадський активіст, в.о голови Студентської ради НПУ ім. Драгоманова. Сьогодні – голова ГО «Культурний формат» і координатор «Центру літературної освіти». 23 роки.

«У дитинстві я ненавидів читати книги. Я, здається, найгірше читав у школі, книжки здавалися чимось безглуздим і нецікавим. Та у 11 років прочитав «Три мушкетера» і відношення змінилося кардинально. Навіть не знаю, чим це пояснити.  Зрозумів, що книжки можуть бути захоплюючими, а читати – класно. Мене страшенно почало цікавити все, що пов’язано з літературою: тексти, процес друку книжок, біографії письменників, процес написання тощо. Тоді я навіть сам намагався «робити книжки». Тобто переписував якісь тексти (інколи писав сам), малював до них картинки, далі все це склеював у блок, із картонну робив палітурку – і в результаті виходили книжечки.

Проте все почалось з організації культурних подій. У школі я був членом броварської молодіжної організації «Авангард Плюс», часто пропонував ідеї проектів, пов’язаних з літературою. Так Аліна Дяченко, Антон Нестеренко, я і засновник «Афіші-Бровари» Андрій Качор організували наш перший літературний захід – зустріч з відомими українськими письменниками Іриною Цілик та Артемом Чехом у Броварах. Тоді прийшло багато людей, і гостям сподобалось. Ми почали робити систематичні «живі буккросинги» та літературні зустрічі. Два роки поспіль ми проводили літературний конкурс «Проза Міста». Ми хотіли, щоб броварчани осмислити наше місто крізь художню літературу. Конкурс гарно «пішов» – у журі були топові українські письменники (зокрема, Юрій Андрухович і Сергій Жадан), був солідний призовий фонд, конкурс набув всеукраїнського розголосу, отримали 124 тексти від учасників. Це чудовий показник для невеликого міста» – ділиться Дмитро, з чого все починалось.

Стретович IMG_0090

«Далі мені хотілось якось систематизувати цю свою діяльність і на першому курсі університету я створив літературний клуб «Маруся», який проводив багато літературних читань, зустрічей з письменниками і дискусій. За перший рік ми провели 21 подію, завдяки чому більш-менш зрозуміли стан літературного процесу в Україні. Побачили, чого не вистачає, купу незаповнених ніш. У першу чергу ми звернули увагу на відсутність можливості отримати неформальну, «живу» освіту для письменників та видавців. І в результаті наш літклуб організував освітній захід – «Перша літературна школа» в Карпатах. Якщо до цього участь у наших проектах брали переважно кияни, то це була перша подія, до якої могли долучитись люди з усієї України. Школа проводилась у Карпатах в форматі наметового містечка, де щодня письменники-практики ділились своїм досвідом та знаннями з початківцями. Першу Літшколу можна назвати досить успішною: ми отримали 123 заявки, учасники залишилися задоволеними, про школу багато писали в ЗМІ, а журналісти телеканалу СТБ навіть приїхали зробити повноцінний сюжет. Напевно, сама ця Літшкола і стала початком того, чим я наразі займаюсь»,– розповідає Дмитро.

Стретович IMG_0115

Усвідомлення, що конкретно робити далі та в якому форматі, прийшло не одразу. Дмитро Стретович поділився з нами історією, як в нього відбувався цей процес: «Спочатку я поєднував свою літературну діяльність разом із навчанням, студентським самоврядуванням і роботою журналіста. У 2012 році завершив університет, наприкінці року залишив роботу і виділив собі місяць «на подумати». Хотілося просто визначитись з однією сферою, однією професійною роллю. Мені було дискомфортно розриватись між кількома видами діяльності. Я віддав перевагу тому, що мені найбільше подобається, від чого неймовірний драйв і, мабуть, найбільший мій коефіцієнт корисної дії. Словом, вирішив сфокусуватися лише на культурному менеджменті. Багатьом тоді це здавалося смішним і безперспективним рішенням, але для мене було очевидним інше.

Так я разом з Марією Придьмою (вона, до слова, теж броварчанка) вирішив створити Центр літературної освіти. Ми припинили діяльність літклубу «Маруся», який для нас зіграла роль такого собі інкубатора, дав досвід, знання, контакти, розуміння «внутрішньої кухні» книжкового і літературного ринку, й кілька місяців просто займалися розробкою нового проекту – Центр літературної освіти, плануванням його роботи, стратегією. Це все непомітна зовні робота, але необхідна і обов’язкова».

Стретович IMG_0048

СТАРТ

 «Бровари стали для мене такою собі альма-матер, тут я прожив 12 років життя. Тут я сформувався як людина, тут я зустрів прекрасних людей, з якими починав свою громадську, літературну та журналістську діяльність».

«Не можу сказати, що починати було надто важко, але труднощів вистачало. У нас не було стартових інвестицій, початкового капіталу, досвіду, багатьох знань, а найгірше, що в Україні немає нікого, хто б займався неформальною літературною освітою, в кого можна було б проконсультуватись, перейняти досвід. Тому всі помилки, які можна було зробити, ми зробили самостійно. Але всі недоліки перекривались над-мотивацією і над-зусиллями».

«Ми ніколи не сумнівались в успіху Центру літературної освіти. Із самого початку була впевненість, що це актуальна ніша, і така послуга матиме попит, і рано чи пізно Центр переросте у велику організацію з серйозними програмами».

ПІДТРИМКА

«Найближче оточення завжди мене активно підтримувало і підтримує. Плюс, нам завжди щастить з партнерами, без яких нічого б не вийшло. Та ззовні була маса людей, які або сумнівались у доцільності нашої роботи, або просто не сприймали нас серйозно. Існувала  велика «стіна» нерозуміння – що таке літературна освіта, навіщо вона потрібна, як має професійно функціонувати культурний менеджмент. Нам радили не витрачати на це час і зайнятися чимось нормальним. Але нам завжди була настільки очевидна правильність нашої ідеї, що ми не звертали уваги на неаргументовану критику. Зараз цієї «стіни нерозуміння» фактично немає».

Стретович IMG_0061

ПРИСТРАСТЬ

«У мене є велика пристрасть до всього, що я роблю і чим займаюсь. Але раніше я багато чого починав без цієї пристрасті – і результати кожного разу були погані. Очевидно, без пристрасті, внутрішнього драйву і кайфу не можливо зробити щось толкове. Принаймні, у моєму випадку».

МОТИВАЦІЯ. ЦІЛІ

 «Я займаюсь літературною освітою і культурним менеджментом тому, що справді вірю, що література багато на що впливає в житті людини. Починаючи від самого письменника і закінчуючи читачем. Для письменника це самореалізація, рефлексія, можливість збудувати свій світ. І так само для читачів. Хороша книжка для підсвідомості людини є певною терапією, медитацією. Усе прочитане мозок аналізу свідомо чи у підсвідомості. Переконаний, що книги – найкращий спосіб саморозвитку людини».

«Центр літературної освіти – одна з тих організацій, які намагаються демаргіналізувати сферу літератури і культури в Україні. Хочеться вивести її на новий рівень. У сучасної української культури непоганий потенціал. Ми не менш перспективні, скажімо, за польську, або німецьку. Великий наш недолік – низький рівень культурного менеджменту і відсутність хорошої «культурної інфраструктури».

«Завдяки «Марусі» і «ЦЛО» ми створили певне ком’юніті. Деяким молодим авторам не легко знайти підтримку у своєму оточенні або їм просто немає з ким порадитись, отримати відгук від професіоналів у цій справі. Та це принципово важливо для подальшої їх визначеності чи мотивації».

Стретович IMG_0039

НЕВДАЧІ

«У будь-якій діяльності трапляються або твої помилки, або невдачі з об’єктивних причин. У періоди занепаду, апатій і провалів завжди згадуєш, що життя – це гра не на швидкість, а на витривалість. Це як у футболі: ти можеш весь сезон знаходитися в аутсайдерах, та кілька перемог наприкінці піднімають твою команду в зону лідерів».

«Я взагалі люблю командні види спорту. Там виховуються такі прекрасні якості, як сила волі і вміння не здаватися, взаємопідтримка і командність, відповідальність і дисципліна. Спорт – це чудова модель того, як саме функціонують ті чи інші процеси в житті. Звісно, усі банальні істини ми знаємо, та по-справжньому починаємо в них вірити, коли на власному прикладі бачимо їх. Якщо у мене і є якісь хороші якості, то більша частина вихована саме спортом».

ГРОШІ. ПРИБУТОК

«Я далекий від того, що культура має бути бідною і знаходитися на «маргінесі». У мене немає жодних комплексів, що участь у проектах «Центру» є платною. Безкоштовна культура – насправді погана і шкідлива практика, від якої по-трохи відходять, скажімо, в Європі. Це певні комплекси і почуття меншовартості. На жаль, такий підхід ще існує в Україні. На щастя, він себе вже відживає, і найбільш прогресивні організації та люди усвідомлюють, що заплатити 50 грн. за лекцію письменника, як і за фільм в кінотеатрі, це нормально».

«Мені справді хочеться побудувати успішне соціальне підприємництва саме у сфері культури. У книжці Сергія Жадана «Гімн демократичної молоді» є герой – Гога, який хотів відкрити свій клуб. Він з кримінального світу, пройшов війну, мав бізнес у кількох країнах, потрапляв під артобстріл, у його авто якось влучила блискавка, словом насичене і різнобарвне життя. І ніхто не розумів – навіщо йому клуб? І він пояснював: заробити він може на чому завгодно, але його пафос у тому, що йому не хочеться заробити, йому з дитинства хотілося просто мати свій клуб. Звісно, у мене інакша історія, ніж у Гоги, та мій пафос приблизно такий самий».

Стретович IMG_0138

У спецрубриці «Люди» ми розповідаємо історії активних броварчан, які досягли певних успіхів у сфері громадської, політичної, культурної чи соціальної діяльності. Якщо Ви маєте побажання щодо наступних героїв нашої рубрики або готові порекомендувати претендентів, пишіть нам на електронну скриньку редакції: [email protected]

Фото – Миколи Кожемяки