Україна 2014: політична система – олігархат, форма правління – авторитарна, де під контролем однієї особи, що займає місце Президента, перебувають всі гілки влади: законодавча, виконавча і судова.

Головне протиріччя у суспільстві – нездоланна прірва між надмірним багатством і безпросвітною бідністю.

Держава не виконує своєї первинної функції – охорони і захисту прав людини і є знаряддям влади, що забезпечує панування олігархату шляхом примусу і безпосереднього насильства.

Озброєні до зубів міліціянти і внутрішні війська є штурмовими загонами режиму. Якщо міліція з народом, то чому її так багато? І проти кого спрямовані ці автомати і кулемети? І для чого взагалі народу, платнику податків, на шию якого повішено цей непотріб, такі налаштовані на громадянську війну формування влади?

Швидкі на розправу прокуратури і суди в режимі військово-польових трибуналів – невід’ємна складова карально-репресивної державної машини. Щоб надати собі хоч якогось зовнішнього представницького шарму, режим сколотив з політичної гопоти та інтелектуальних інвалідів військово-бюрократичну організацію, що криється під голубими наметами партії регіонів. Це нелояльне до українського народу і до самої ідеї української державності збіговисько працює в напрямку заміщення головного протиріччя – між загнаним на задвірки суспільством і олігархами. Для цього в арсеналі провокаторів – штучне протиставлення сходу і заходу України та загрози її територіальної цілісності.

Влада вдалася до єдиного способу ведення діалогу з опонентами – відкритого терору проти українського народу і показала, як працюють всі привідні механізми режиму. Масові побиття мирних учасників протестних акцій, журналістів, ллється кров, гинуть і зникають люди – тож скількох ще треба замочити, замордувати, скалічити, зґвалтувати, посадити, аби очільникам режиму врешті-решт постати перед гаазьким трибуналом за злочини проти людяності, перш ніж постати перед судом Божим?

Такий устрій – «демократія від олігархів», – дозволяє їм повністю не зважати на українців і безперешкодно грабувати національні багатства українського народу. Заради збереження існуючої системи, вони знаходять шляхи до взаєморозуміння і утримання досягнутого балансу інтересів. За умови тоталітарного режиму будь-які круглі столи і пошуки компромісів з владою, глухою до вимог народу, позбавлені сенсу і неможливі у принципі. Вона не здатна адекватно реагувати на суспільні виклики, а її невігластво і некомпетентність є руйнівним для держави. Система без зворотного зв’язку не може існувати взагалі. Державна влада, яка діє всупереч природному праву, лишається божественної гідності і має тільки фізичний характер, а отже втрачає легітимність та право вимагати від громадян покори.

Терору кримінальної влади суспільство протиставить тотальний опір.

Народ, як носій суверенітету і єдине джерело влади, будь-якої миті може позбавити чинну владу своєї довіри і встановити нову систему правління. Він не повинен опиратись на штучно створені конституції та інституції, побудовані на їх основі, а опрацювати і прийняти таку систему відносин влади і суспільства, яка сягає своїми коренями глибин національної історії та представляє народну волю.

Індивідуалістичний лібералізм з його партійним пануванням, що базується на протистоянні, не сприяє встановленню гармонії та взаємному співробітництву в усьому суспільстві, натомість веде до поглиблення соціальної несправедливості, а суспільство – до занепаду.

Загальна криза немає вирішення у політичній площині, вихід із неї можливий не шляхом перезавантаження системи, а через альтернативу – розбудову національної держави та громадянського суспільства.

Політична система олігархату мусить бути демонтована і це здатна здійснити лише солідарна спільнота, тому кожному українцю треба особисто подолати конформізм, осягнути повну непридатність існуючої моделі суспільства і підтримати Майдан. Здолати ці сили зла не можна інакше, як силою Духа, яку являє сьогодні Майдан.

РАЗОМ – ДО ПЕРЕМОГИ!