• Сьогодні: Понеділок, 29 Листопада, 2021

Насилля – сміття, яке треба виносити з хати: історія постраждалої броварчанки

Квітень03/ 2015
avatar
Ірина Ющенко

Журналіст видання "Маєш право знати", мешканка Броварів

5

За даними ООН, жінки страждають від насилля з боку своїх чоловіків частіше, ніж від автокатастроф, воєн і тяжких хвороб. За останні 5 років в Україні втричі зросла кількість убивств на ґрунті домашнього деспотизму. Хоча експерти стверджують, що офіційна статистика занижує масштаби цього явища в країні. І в Броварах також.

Ця історія сталася в Броварах кілька років тому. (Імена головних героїв із етичних міркувань змінено.)

Починалося все безневинно – «тільки» з докорів, кидання предметів та ляпасів по обличчю. Щоденна дружба  із «зеленим змієм» додавала насильнику сміливості та сили. Вперше Микола побив Марину на сьомому місяці вагітності другою дитиною. Так і повелося: після чергової чарки оковитої чоловік крушив усе вдома, піднімав руку і на маленьких дітей. А вони, перелякані до смерті, падали на коліна і благали помилувати. Аж до цього часу 6-річній Галинці та 7-річному Петрику сниться, як батько катує їхню матір. Навіть після довготривалої психологічної реабілітації у дітей продовжують зберігатися певні проблеми. Побої та ночівля на сходовій клітці стали для молодої жінки та дітей звичним явищем. А сусіди ніби оніміли й оглухли. Коли Микола засинав, Петрик та Галинка стояли на колінах вже перед іконами і разом із мамою молилися, щоб батько одумався. Міліція розводила руками, адже, згідно законодавства (на той час), затримати порушника спокою мала право лише на три доби. Микола повертався додому ще більш розлюченим, бив ногами в двері, поки Марина не відчиняла, а потім знову «зводив рахунки». Після 11 років подружнього життя змучена жінка подала на розлучення. Він падав на коліна, просив вибачення, клявся Богом. Гадала, одумається, переживала, як зростатимуть діти без батька. Та обіцянок вистачало лише на день.

6
Фото з Інтернету

Жити продовжували на одній житловій площі – Маринині батьки померли, йти більше не було куди. Пожаліла свекруха – забрала Миколу до себе. Та і їй син не давав спокою. Всі разом намагалися витягти чоловіка з «болота»: возили до лікарів, зверталися до нетрадиційної медицини. Але лікування допомагало ненадовго – він продовжував переслідувати колишню дружину, погрожував, бив «із-за рогу» по голові та викрадав дітей із дитсадка. А перехожі робили вигляд, ніби нічого не бачать.

Жертв «посилають», а йти нікуди

Уже 14 років Україна живе із Законом «Про попередження насильства в сім’ї». Починаючи з 2002 року практично в усіх регіонах країни функціонують спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї: кризові центри, центри соціально-психологічної допомоги, тимчасові притулки, зокрема, жінкам і дітям, які потерпіли від насильства в сім’ї або опинилися в кризовій ситуації. Послуги потерпілим надають і громадські організації. Однак Закон так і не став ефективним засобом у боротьбі з домашнім насильством. Головними проблемами залишаються: брак відповідних закладів для надання допомоги потерпілим, спеціально підготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, неефективність системи раннього виявлення випадків насильства в родині та відсутність ефективного покарання злочинців.

Заходи із попередження сімейного насильства в Броварах здійснює служба у справах дітей та сім’ї та центр соціальних служб, які співпрацюють із міліцією. Фахівців у сфері запобігання насильству у службі в справах дітей – двоє, у центрі соціальних служб – аж один. За всі роки дії Закону в Броварах так і не створено кризового центру – коштів на це немає, цільової програми – немає, належне приміщення також відсутнє. Соціальні працівники кажуть, що великої потреби в цьому також  немає: «клієнтів», слава Богу, не так і багато – з початку року на обліку в центрі лише 3 родини, де вчинено насильство по відношенню до жінки та дітей. А при потребі, наприклад, вилученні дитини з родини, її передають до однієї з двох сімей патронатних вихователів, що є в Броварах. У Фастові є обласний центр для проживання неповнолітніх вагітних, які опинилися в складних життєвих обставинах. Кілька років тому послугами цього центру довелося скористатися і 16-літній вагітній броварчанці. Постраждалих дорослих, кажуть соціальні працівники, можна тимчасово відселити до столичних колег – у Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда-Україна», який працює в напрямку запобігання торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, ліквідації всіх форм дискримінації та насильства у суспільстві.

На жаль, у нашому місті серед усіх зареєстрованих громадських організацій жодна не займається проблемами насилля в сім’ї, є лише такі, що працюють у напрямку попередження нарко- та алкозалежності. У службі переконують: якщо благодійна чи громадська організації створять у Броварах такий центр, як у Києві, соціальні працівники із задоволенням співпрацюватимуть. Ще пару років тому при центрі соціальних служб був жіночий клуб, де жінки, жертви насилля, могли хоча б поділитися з «сестрами по нещастю» своїми проблемами та отримати пораду. Наразі й цієї розради не мають.

Деспоти не бувають різними

Як розповіла завідувач сектору в справах сім’ї служби у справах дітей та сім’ї Євгенія Маліборська, заяву на насильника можна подати в усній чи письмовій формі (це може бути навіть звернення сусідів) не лише у їхню службу, а й у центр соціальних служб, кримінальну міліцію чи дільничному.

3

Заяву розглянуть протягом 3-х днів, потім комісія виїде у сім’ю та складе акт про вчинення насильства. Переважна більшість заяв, що надходять у службу, стосуються насилля по відношенню до дітей. В 2013 році таких заяв було 10, в 2014 – 18. Із них – 8 випадків фізичного та психологічного насилля батьками над дітьми 8-13 років підтвердилися. А от стосовно насилля над жінкою – в минулому році зареєстровано лише 2 випадки і 3 випадки повторного насилля. І це не тому, що насилля над жінками в Броварах зменшилося. Жінки мовчать, терплять, пробачають і не хочуть виносити сміття із сім’ї. Тож за 3 місяці цього року в службу не надійшло жодної заяви стосовно насилля над жінкою. А от щодо насилля над дітьми і серед дітей – то зареєстровано вже 10 таких випадків.

1

А от на рахунку Олександра Хомича – дільничного інспектора, який обслуговує в Броварах вул. Гагаріна та частину вул. Незалежності – понад 10 складених протоколів із приводу переважно насилля чоловіка над жінкою. Як каже Олександр, кожна ситуація насилля – індивідуальна, тому дільничному потрібно бути справжнім психологом і спочатку самому в усьому розібратися, адже бувають випадки, коли чоловіки не витримують психологічного тиску з боку жінки і як спосіб самозахисту проявляють фізичне насильство. Так, броварськими дільничними з початку року складено 8 протоколів саме з цього приводу. «Кожний дільничний шукає на дебошира свої методи впливу, – розповідає Олександр. – У мене – це довірливі бесіди. Можна повідомляти про сімейного тирана на його роботу, щоб «розбирали» на колективних зборах. Та це – на крайній випадок. А при необхідності направляємо насильників  у службу у справах дітей та сім’ї на проходження  корекційних програм».

4

Психолог Світлана Гайдаєнко, яка проводить індивідуальні та групові корекційні програми для осіб, які вчинили насильство в сім’ї, каже, що чоловіки приходять на заняття примусово, тому й не мають особливої мотивації на виліковування. Та й з тих, котрих направляють, приходять не всі. Наприклад, з початку року на «психологічне лікування» направлено з міліції 5 осіб, однак жодна людина так і не прийшла. У службі жаліються – змусити не можемо.

2

Начальник міліції громадської безпеки Броварського міськвідділу Максим Скидан заспокоює: якщо насильник відмовляється проходити корекційні програми, його повторно притягують до адміністративної відповідальності. А це вже карається арештом до 15 діб. І проведе його агресор у Вишгородському ізоляторі тимчасового тримання.

Б’є – значить, любить?

Та все ж у міліції розводять руками – недосконале законодавство обмежує їхні повноваження, адже згідно з Законом, затримувати насильника мають право аж на три(!) години, а потім він повертається додому. Також немає можливості утримувати дебошира в кімнаті тимчасового затримання до вирішення питання в суді, як було раніше – ізолятор не відповідає вимогам європейських стандартів, тому роботу його призупинено. Штраф у 17 грн також мало лякає кривдників. Наразі правоохоронці роблять усе, що в межах їхніх повноважень: проводять роз’яснювальні бесіди, складають адмінпротоколи, ставлять на профілактичний облік, направляють насильника на проходження корекційних програм, збирають необхідні матеріали та направляють до суду.

27856_family
Фото з Інтернету

«Лише за два останні місяці працівники міліції здійснили 76 виїздів на сімейно-побутові конфліктні ситуації, – інформує  Максим Скидан. –  За даними фактами проведено перевірку і складено 49 протоколів про вчинення насильства в сім’ї, 29 осіб поставлено на профілактичний облік. Усього на такому обліку перебуває 221 особа, яка схильна до вчинення насильства. Із  них – 5, які вдаються до насилля повторно. І це тому, що дружини повірили в обіцянки кривдників й забрали заяви з міліції, а механізм насильства продовжував працювати. Лише за два місяці цього року 14 жінок, які зверталися з приводу вчинення насильства в сім’ї, в зв’язку з примиренням відмовилися від написання заяв». Та все ж 8 справ до суду дійшли – відкрито кримінальні провадження за ст. 125 ККУ. Якщо ж агресорів буде визнано винними в учиненні насильства, то вони мають або сплатити штраф від 3 до 5 неоподаткованих мінімумів громадян, або ж пройти виправні роботи  (в ЖЕКу) за місцем проживання. Та, як кажуть у міліції, навряд чи хоча б в одній справі буде поставлено крапку, адже поки проходить судово-медична експертиза, за місяць подружжя мириться і просить закрити кримінальне провадження.

P.S. Марина чи не єдина в місті за десятки років, яка не лише довела справу до логічного завершення – суду, а вже близько 5 років продовжує боротися за своє право і право своїх дітей жити без фізичного і психологічного насилля. А боротися не легко, адже в колишнього чоловіка та свекрухи – і гроші, і зв’язки. І хоча суд – «задоволення» не з дешевих та потребує багато часу і моральної витримки, жінка готова довести справу до кінця. Надіється тільки на Бога, і, можливо, на справедливе правосуддя, адже має одне бажання – більше ніколи не бачити цього бузувіра. Єдине, про що жалкує, що пробачала і вірила, чим лише втрачала час.

«Жінкам варто запам’ятати: якщо діти виростатимуть у середовищі жорстокості й насильства і чітко засвоять модель материнської поведінки «жертви» й батьківської «ворога», навряд чи вони зможуть бути успішними в житті. І, наголошую, не варто вірити в обіцянки і клятви кривдників та тішити себе міфом: «Б’є – значить, любить», – резюмує психолог.