• Сьогодні: Вівторок, 21 Січня, 2020

Ольга Кучер: «Броварам потрібне телебачення, яке б фінансувалось звичайними людьми»

Грудень18/ 2014
avatar
Анастасія Печериця

Журналіст, фахівець з піар-менеджменту, броварчанка

ЛюдиЗа час своєї роботи команда “Маєш право знати” познайомилась з багатьма  активними броварчанами, у яких є свої захоплюючі та повчальні історії, незвичні ідеї та найголовніше – сформований світогляд і життєві цінності. І  ми продовжуємо знайомити з ними вас у нашій рубриці «ЛЮДИ». 

Чи знайоме вам відчуття, коли ви про щось мрієте, але геть не вірите, що здійснення цих мрій можливе? Наша героїня дуже добре знає, що таке втілення “нездійсненних” бажань. Броварчанка Ольга Кучер нині працює кореспондентом та ведучою  програми «Вікна» на СТБ. Вже досвідчений журналіст, вона робила репортажі з Майдану та зони АТО, проводила журналістські розслідування разом з колегами. Але починалась її кар’єра 7 років тому з броварського телеканалу ЕКТА у телестудії “Наше місто”.  

Оля Кучер IMG_0370

«Я абсолютний гуманітарій. У дитинстві мріяла написати книжку. Пам’ятаю, у 8 класі мені казали: йди на журналіста. Але тоді перспектива стати журналістом, не маючи зв’язків, здавалась малоймовірною. Я навіть жартувала – і що, вивчусь, а далі на броварському телебаченні працювати буду? Думала, що маю обрати більш «реальну» професію. Дуже хотіла ступити до Київського інституту міжнародних відносин. Здала іспити, подала стопку відзнак. Але зі зрозумілих причин бюджет мені не світив. Довелось вчитись в КНЕУ ім.. В. Гетьмана на HR-менеджменті на вечірньому. Це була трагедія для мене. Ні гуманітарної професії, ні омріяного інституту, ще й вечірнє навчання. Пам’ятаю, наприкінці першого курсу я сиділа в депресії, аж раптом мені телефонують з броварської телестудії і запитують «А чи не хотіли б ви спробувати себе ведучою?». У старших класах я брала участь у міському конкурсі талатів. Виявилось, що тоді мене запримітили працівники телестудії, як дівчинку, що гарно говорить українською. Звичайно, я погодилась», – розповідає Оля свою історію.

Оля Кучер IMG_0393

Досье: народилась і виросла в Броварах, випускниця 2-ї школи. 25 років. Не заміжня. Коханий чоловік – теж телевізійний журналіст

«Я нічого не вміла. Не розуміла – що треба знімати, як будувати сюжет. Мене всі навчали, піклувались про мене. Інша справа, що робота на комунальному каналі має свою специфіку і уникнути її не може ніхто. В телестудії “Наше місто” (яка виходила на телеканалі ЕКТА) я пропрацювала рік. Потім у родині сталась трагедія – пішла з життя мама. За час роботи журналістом я перезнайомилась з дуже багатьма людьми, і не хотіла, щоб вони мене жаліли. Бо момент постійного співчуття, жалю був дуже важким. У той же період наш режисер монтажу Гриша Пігнастий перейшов на канал «24» і фактично витягнув мене звідси туди, у нове середовище, де про мене ніхто нічого особливо не знав. На «24» я навчалась заново.  Формат новин вимагав фактів, сухої інформації. За день треба було написати кілька сюжетів. І підготуватись до наступного дня. Я пропрацювала там 4,5 роки. З них перші 2 роки для мене були випробування. Проте потім робота з інформацією, з фактами, грає на руку. Це супер-бекграунд. Мабуть, кожен журналіст має пройти школу інформаційного телеканалу. Завдяки цьому зараз я знаю практично всіх депутатів. Це колишні активісти. Взагалі, досконало вивчила інформаційне поле» – говорить Оля про те, як розвивалась її кар’єра.

0L2A8675
Фото Ольги Кучер

«Але в якийсь момент я зрозуміла, що треба рухатись далі. Хотілось рости. І я пішла працювати у програму «Репортер» на «Новий канал». Але майже одразу  «Репортер» закрили і запустили «Абзац». Проект, орієнтований на молодь, в якому необхідно розказувати новини в дуже простій і розважальній формі. У кожного журналіста були образи. Я мала образ Василіси Премудрої. Мала роздавати усім поради. Мене фарбували, перевдягали у сукні і ставили на височенні підбори. Якось ми писали новину про Дамбу ГЕС – журналісти з інших телеканалів приїхали у валянках, а я – в короткій сукні. Я звикла працювати з інформацією. В новій ролі було не комфортно. Але цей досвід навчив мене бути розкутою в кадрі, не соромитись підходити до людей, навіть подекуди чіплятись із недоречними запитаннями. Я звільнилась і першого січня мене взяли у «Вікна» СТБ».

Оля Кучер IMG_0423

ПЕРШИЙ ДОСВІД

«Перший сюжет на ЕКТі я писала про комунальне підприємство «Бровари-Флора» – вони висадили липки біля школи, а їх спиляли. Їх керівниця кілька годин водила мене по парниках, розповідала про різні квіточки і практично нічого – про липки. Але мені це було цікаво! (сміється). В результаті я написала текст для сюжету на 7 хвили, де про ці липки спиляні лише 2 слова. Тодішній режисер монтажу Гриша Пігнастий мені говорить – «Це що таке?  Має бути новина». І це був мій перший журналістський урок».

«Коли я перейшла на «24», мені було 19 і раз в тиждень мене відвідувала думка кинути цю роботу. Я йшла до туалету і плакала. Але ж були потрібні гроші на життя. Плюс, весь час дивилась на журналістів з центральних каналів. Формувались свої авторитети. Я розмірковувала, які зв’язки, яку ж повагу мають ці люди. Дивилась на них і думала – Оля, невже ти не зможеш?»

Оля Кучер IMG_0484

ПИСАТИ ЧИ ЗНІМАТИ

«Я з дитинства люблю читати. І, як наслідок, – хочеться писати. Але, щоб написати книжку, треба неабиякий талант. На телебачені все простійше і заодно воно  дає ширший матеріал для створення історії – це світло, зображення, звук. Пауза. Пауза інколи здатна сказати і показати значно більше».

ДОЛЯ

«Я помітила, що іронія часто втілюється у життя. Колись я іронізувала стосовно роботи на броварському ТБ, а потім для мене це виявилось щастям».

«Вся моя кар’єра – це випадковість. Збіг неймовірних обставин. Я ніколи навіть не мріяла, що працюватиму на центральному телеканалі».

Оля Кучер IMG_0431

РОБОТА НА СТБ

«Програма «Вікна» має своєрідний формат. Аудиторія телеканалу – це жінка, домогосподиня. Тож і новини подаються відповідно –  через історії кохання, стосунків, питання справедливості і несправедливості. Будь-яка новина демонструється через людську історію».

«Була історія, в Бучі хтось обніс 7 метровим парканом шматок лісу. Майже рік цю ситуацію розслідувала моя колега продюссер  Олена Жежера, з’ясовувала хто, що і до чого. Вона дізналась, що той шматок землі (15 га) належить старому діду. Тож ми разом їдемо до діда. Довго та обережно розмовляємо з ним. Нам невідомо, чи сам він знає про ту ділянку. Він показує нам родинні фотки і тут на одній з карток ми бачимо знайоме обличчя. Виявилось, що онук цього діда – Ігор Колетнік (комуніст, колишній віце-спікер ВР). Опа, стало ясно звідки ноги ростуть. Потім вийшов сюжет. Завдяки цьому прокуратура розшевелилась. Був суд і землю повернули у власність громаді. На суді я усвідомила, що недарма розвивалась весь цей час у журналістиці».

Оля Кучер IMG_0406

БРОВАРСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ ЗАРАЗ

«Кожному місту потрібне своє ЗМІ. І Броварам також. Локальні новини обов’язково мають подаватись і бути якомога доступнішими для широкого кола. Але важливе питання – хто їх фінансуватиме? В ідеалі, ЗМІ повинна фінансувати громада. Абсолютний приклад – BBC. В Британії  є окремий податок на утримання телебачення. Тобто люди забезпечують незалежне фінансування проекту. В Україні приклад краудфандінгу для Громадського підтверджує, що це працює. Зараз, в умовах конфлікту з Росією, люди починають розуміти, що пропаганда – це супер-зброя. І ми самі можемо робити протиотруту для себе, маючи свої громадські ЗМІ. Думаю, що в Броварах можна створити таке ТБ. Але міська влада має сприяти його створенню. Оскільки, якщо мова йде не про інтернет, а про звичайне ТБ – виникає купа юридичних моментів. Звичайно, влада намагатиметься впливати на контент, кут подачі. Але важливу роль гратиме чинник людських грошей».

«Мені б хотілось долучитись до розвитку броварського телебачення, якщо його колись створять активні небайдужі люди. Звичайно, все залежить від обставин. З огляду на мою нинішню роботу на СТБ, можливо довелося б поєднувати зайнятість там і тут. Але, в будь якому разі, я вважаю, це дуже круто, коли можна працювати на благо свого міста».

Сюжет журналіста Ольги Кучер для програми “Репортер”

МАЙДАН І АТО ДЛЯ ЖУРНАЛІСТА

«Для журналіста Майдан – це божевільний стрес. Ми підтримували активістів. Але мусили бути об’єктивними. Редактори нас били по руках і казали – думайте головою, а не серцем. Я кожні ефіри ридала як глядач. А як журналіст мала систематизовувати і подавати голі факти. Зараз наші чоловіки-журналісти працюють в зоні АТО. А дівчата в цей час тут знімають хлопців, що повернулись звідти каліками. Постійно робимо сюжети про допомогу. Тобто весь рік в нас усі  займаються тим, що говорять про війну. Варимо в собі це весь час. І я бачу, що зараз у журналістів вже починається вигорання. Ми ще молоді, в нас немає досвіду роботи на війні. Ми ще не вміємо втамовувати свої емоції. Ми не можемо відпочити, навіть поза роботою мозок не переключається».

Оля Кучер IMG_0526

МАЙБУТНЄ

«Якраз зараз виховується українська телевізійна журналістика. Я пам’ятаю в 2012 році під час «Євро» ми робили сюжет на Донбас Арені. В прес-румі була купа закордонних журналістів:  дорослі, серйозні чоловіки з черевцями в костюмах. Я сподіваюсь, що і в Україні професія телевізійного журналіста буде авторитетною в майбутньому».

«Мрія 45-50 річної Олі багато подорожувати і мати колонку в якомусь всесвітньо відомому виданні типу The New York Times. Написати книжку, їздити на лекції….»

У спецрубриці «Люди» ми розповідаємо історії активних броварчан, які досягли певних успіхів у сфері громадської, політичної, культурної, журналістської чи соціальної діяльності. Якщо Ви маєте побажання щодо наступних героїв нашої рубрики або готові порекомендувати претендентів, пишіть нам на електронну скриньку редакції: [email protected]

Фото – Світлани Яців