• Сьогодні: Вівторок, Серпень 21, 2018

Андрій Качор: “Для мене журналістика – це інструмент у боротьбі за справедливість”

Лютий13/ 2015
avatar
Анастасія Печериця

Журналіст, фахівець з піар-менеджменту, броварчанка

Люди

Три роки тому – у лютому 2012 року – «Маєш право знати» офіційно отримало статус ЗМІ. Ми вирішили, що ця річниця – чудова нагода ближче познайомити читачів з нашою командою та розповісти про наших засновників та журналістів, їх цілі, цінності та плани на майбутнє. Наразі публікуємо історію ще одного засновника і журналіста «Маєш право знати» Андрія Качора.  

Ще кілька років тому броварчани отримували інформацію про своє місто переважно через муніципальні засоби масової інформації, редакційну політику яких важко назвати об’єктивною, неупередженою до влади чи професійною.  Поява восени 2011 року сайту «Маєш право знати», який створили журналістка Аліна Дяченко і громадський активіст Сергій Іллюхін, заклала перші цеглини до зміни медіапростору Броварів. Незабаром до команди приєднався журналіст Андрій Качор, завдяки чому проект остаточно перетворився на ЗМІ.

Качор Андрій IMG_0614

«Я дізнався, що у Броварах буде створюватись проект по доступу за публічної інформації. Пам’ятаю, з якими боями приймали цей закон і наскільки він був важливий для всього суспільства. Мені запропонували приєднатись, я, звісно, погодився. А коли в місті почались усі ці події: боротьба активістів за свої права з чиновниками, переслідування броварчан місцевою владою, ми почали все це висвітлювати. Хоча тоді ще не думали, що «Маєш право знати» зможе стати головним Інтернет-ЗМІ в місті. Робили все на голому ентузіазмі», – розповідає Андрій.

Однак виникає питання – з чого взагалі почалась його активність в Броварах і чому саме тут, а не в Києві, наприклад? «Я ще на першому курсі «влився» в усі ці революційні рухи, під час Помаранчевої революції був у «Порі», працював журналістом на сайті pora.org.ua, він тоді був у ТОП-5 українських сайтів.  Потім закінчив факультет журналістики, мав вже хороший досвід. І захотів працювати не на інших, а на себе. Спостерігав за тим, що відбувається у київському медіа-просторі, тоді інформаційно-розважальні сайти користувались попитом. А в Броварах не було нічого подібного, ніша була вільна. Позичив невелику суму у батька  – купив мінімальний набір техніки та зробив сайт. Так виникла «Афіша-Бровари». Ясно, що не було можливості когось наймати на роботу. Сам бігав по заходах, щось писав, знаходив перших рекламодавців. Під час роботи познайомився з різними цікавими і активними людьми. Разом нам хотілось робити щось прикольне і корисне для свого міста. Але скоро з’ясувалось, що міська влада в таких як ми, в таких проектах не зацікавлена. Вона хотіла все контролювати, а ми в такі ігри не грали. З цього почалась уся ця історія».

Качор Андрій IMG_0658

 Досье: 29 років. Освіта – факультет журналістики, теле- і кіномистецтва (Київський міжнародний університет) ,спеціальність “журналістика, екстремальна журналістика”. Журналіст “Маєш право знати”. В минулому учасник Громадянської кампанії “ПОРА”, «Українського Братства», «Холодноярської ініціативи», Громадянської кампанії «Наступ». Засновник та головний редактор інтернет-видання “Афіша-Бровари”

ПОЧАТОК БОРОТЬБИ

«У 2008 році разом з друзями у Броварах ми створили арт-хаусний кіноклуб «Інший формат». Витрачали власні кошти на організацію і безкоштовно показували неформатне, інтелектуальне кіно. Кілька разів проводили покази в “Прометеї”. І власне під час кіноклубу зіткнулись з тим, що влада не була зацікавлена у подібному благодійному проекті, вона хотіла з цього мати щось собі. Місцеві чиновники побачили, що на покази приходить 100-300 людей і почали виставляти нам рахунки. Тож ми були змушені «гастролювати», щоразу шукати різні місця для сеансів. І кожного разу для наступного показу попереднє місце було для нас вже закрите. Музей. Актовий зал 10 школи і так далі. Згодом наш кіноклуб увійшов в оргкомітет міжнародного фестивалю «Білоруська Весна», який відбувається у різних країнах світу і покликаний привернути увагу людей до репресій у Білорусії. Ми організували цей фестиваль і в Броварах. Але після того, як ми провели його вперше, влада намагалась заборонити нам проводити його наступного року. Мовляв, це може погіршити стосунки з білоруським послом. Нас зібрали в залі міськвиконкому, виступила пані Виноградова і сказала, що ми провокуємо цим фестивалем міжнародний скандал. Але ми вже тоді не зважали на такі заборони і довели розпочате до кінця: влаштували показ білоруської анімації в авто-кінотеатрі, фотовиставку, запросили до Броварів білоруських поетів. Це була подія для міста і це був той переломний момент, коли ми пішли проти влади «з відкритим забралом». Не хотіли бути підконтрольними. Після фестивалю дали прес-конференцію про дії влади під час фестивалю і кіноклубу. Розказали всю нашу історію. У відповідь на нас почали заводити якісь смішні кримінальні справи, про які влада писала у своїх ЗМІ, але яких насправді не було».

 

«Справедливість – це коли поважають права людей. Коли всі рівні перед законом, всі дотримуються чесних правил. Коли немає «мажорів», «блатних», привілейованих абощо. Це коли правда і свобода – головні цінності».

Качор Андрій IMG_0666

МАЙБУТНЄ МІСТА

«Будуть вибори. Люди мають на них обов’язково прийти, по-максимуму прийти на дільниці і проголосувати по совісті, а не за гречку. Під час Майдану місто показало себе як демократичне і готове до змін. У 2010-му мешканці втратили свій перший шанс позбутись броварських «кровосісь» при владі. А зараз у міста останній шанс у перспективі найближчих 15-20 років. Якщо люди проігнорують місцеві вибори або проголосують за «гречкосіїв», то ті громадські активісти, які “пахали” тут увесь цей час, навряд чи продовжать це робити, і місто знову перетвориться в болото. Вони за ці кілька років зробили все можливе, щоб показати мешканцям реальний стан речей у Броварах, відкрити їм очі. Доведеться чекати, поки виростуть нові активісти. Але все ж мені здається, що цього разу броварчани свій шанс не втратять. Коли Бровари виграють цю битву на виборах: оберемо молодих, порядних, ефективних, які люблять свої місто і ставляться до нього як до рідного дому, тоді почнеться нова сторінка в житті Броварів. Ми позбудемось цієї внутрішньої окупації міста, цієї влади упирів, і нарешті зможемо вдихнути на повні груди, закатати рукава і відроджувати Бровари».

«Чиновникам не можна пробачити крадіжку. В свою або чужу кишеню. Бо вони крадуть не з ефемерного бюджету, а з кишень матерів, дітей, стареньких. Вони крадуть майбутнє, знищують його. І такі люди ні за яких обставин більше не можуть бути допущені до управління».

Качор Андрій IMG_0671

«Люди ставляться до влади так, ніби влада – це якесь божество, якісь царі, які приймають всі рішення і розпоряджаються всіма ресурсами, і єдина функція людей у цьому процесі – лише раз на кілька років сходити на вибори. Але ж усе має бути зовсім інакше. Люди повинні зрозуміти, що на виборах вони наймають менеджерів, яким платять зарплату із власних податків. Громада – замовник послуг, чиновники – наймані працівники «за контрактом». Якщо ці наймані працівники не справляються зі своїми обов’язками: до побачення, на вихід, вас звільнено! Ми бачимо, як це працює  на прикладі тих же самих ОСББ, де обрані людьми керівники ставляться до роботи відповідально та із задоволенням. 

Успіх міста – це коли вся громада відчує відповідальність за нього. І коли ця громада не сподівається на 42-ох депутатів, які начебто мають все вирішувати за нас.

«За статистикою, завжди активні лише 1-2 відсотки населення. Але хіба хтось думав ще півтора роки тому, що в Україні може статися такий Майдан? Я думаю, хтось покаже приклад, за ним почнуть підтягуватись інші. Коли люди побачать, що в одному дворі чисто, ліхтарі, парковки, квіти, то захочуть і собі такі самі двори. У людей повинна змінитись психологія – вони мають право і можуть впливати на всі процеси суспільного життя безпосередньо».

Качор Андрій IMG_0620

ПРОДАЖНА ЖУРНАЛІСТИКА

«Чув, що в мене є 2 автомобілі. Є 3 гектари в центрі міста від партії регіонів і зарплата, здається, 30 тисяч. Але я не в курсі, в якій валюті і хто мені її має платить :) Я знаю, що багато людей сприймають нас як «агентство вирішення проблем». Мовляв, можна замовити у Качора статтю, акцію, якусь медійно-лобістську кампанію «під ключ». І навіть питають, скільки це коштує. Ніхто не платить мені за те, щоб мої статті були написані так, а не інакше. Я завжди прошу навести конкретні факти і приклади, де б я захищав чиїсь корупційні інтереси. Постійно закидають, що я людина чи то Різаненка чи то Сімутіна. Раніше називали людиною Ратнікова, Антоненка, Кравця і навіть Сапожка. Коли кому вигідно – з тим і намагаються пов’язати.  Якби все було так, ми би не стали таким виданням, яким є на сьогодні: з таким рівнем довіри та впливу, показниками відвідуваності. Дійсно, як людина я можу симпатизувати тому чи іншому політику, депутату чи громадському діячу, але лише тоді, коли в нас співпадають погляди та цінності. Це природньо, як на мене».

«Громадська активність звичайно впливає – залишається значно менше часу на власне журналістську діяльність. У нас є маса ідей стосовно нових медійних проектів в місті: телебачення, інформаційно-розважальні ресурси. І мені було би комфортніше займатись тільки цим. Проте реалії життя змушують братись відразу за різні напрямки, і сьогодні  доводиться пропускати свою журналістську, громадську і політичну діяльність через внутрішні фільтри, відділяти одне від одного».

«Для мене журналістика – це інструмент у боротьбі за справедливість. Я вважаю, що наразі функція і місія кожного журналіста в Україні – не тільки інформувати, а й впливати на формування громадської думки. Давати свої висновки і аналіз всього того масиву інформації, яким журналіст володіє. А читач вже вирішує – довіряти чи ні».

РОЗВИТОК “МАЄШ ПРАВО ЗНАТИ”

«На мою думку, наступний етап розвитку нашого проекту – це створення певних медійних субпроектів на базі МПЗ, виробництво якісної візуальної продукції. Ми розуміємо, що “Афіша-Бровари” зникла, але потреба у такій інформації у людей залишилась. Тож паралельно потрібно думати і над зовсім іншими проектами, іншої направленості, для іншої аудиторії. Ця аудиторія теж «має право знати! :)»

«Також необхідне створення міського телебачення. Не факт, що під егідою “Маєш право знати”, але наша команда до цього би максимально долучилась. І до створення, і до розвитку. Ми розуміємо, що це значно важчий процес в технологічному плані, особливо що стосується виходу в ефір чи в кабельні мережі. Тому варто почати з інтеренет-ТБ.  Було би дуже класно, якби проект став спільним, громадським і мав фінансування «спільнокоштом». Але, мабуть, на першому етапі потрібно буде отримувати гранти або залучати фінансування від підприємців. Бо люди мають спершу побачити та оцінити продукт, а потім вирішувати, чи готові вони його підтримати гривнею. Сьогодні була зустріч з підприємцями на тему, чи готові вони зробити внесок у розвиток такого телебачення, за умови, що воно взагалі не буде їм підконтрольне, нікому не буде підконтрольним. І я був приємно здивований, що є такі люди, які готові на це. Хоча телебачення – це не іграшки, це дуже потужний і важливий важіль. І звичайно – це серйозний виклик».

Качор Андрій IMG_0661

ПОЛІТИЧНА АКТИВНІСТЬ

«Я до партій ставлюсь як до інструментів, нав’язаних виборчою системою. Я б із задоволенням не вступав би до жодної, але інколи ти просто мусиш це робити, аби брати участь у виборах. Часто люди засуджують за це, мовляв, «хамелеони», шукають де тепліше. Але, даруйте, бувають зовсім протилежні випадки. Так, я був членом лише однієї партії – УДАРу – але саме тоді, коли ця політична сила була в опозиції, коли, приміром у Броварах бути членом УДАРу було просто небезпечно, не йшлось про якісь вигоди, а навпаки – виключно про ризики. І щойно УДАР виграв вибори в Києві і тамтешні партійці почали робити в Київраді казна-що, я відразу написав заяву про вихід з партії та припинив брати участь в її діяльності. Хоча до броварського осередку ставлюся з великою повагою, це дійсно достойні люди, які також працюють «не корысти ради», а за власні переконання.  

Натомість за майстер-класом класичного партійного хамелеонства можна звернутися до нашого мера Ігоря Васильовича. Він може детально розказати, як це: вступити спочатку до «Батьківщини», коли Юля – прем’єр, потім вийти з «Батьківщини», щойно Янукович кинув Тимошенко до в’язниці. А потім вступити до «Партії регіонів», як тільки прем’єром став Янукович. А потім вийти з ПР, щойно Янукович втік до Росії. Ось це – справжній клас «політичної гнучкості»! У мене ж поки цей шлях пролягав з точністю до навпаки: не з влади у владу, а з опозиції – в опозицію. Я не кажу, що це добре або погано, просто так складається».

Качор Андрій IMG_0678

РОДИНА

«Весь час, коли я займався громадською активністю, брав участь у різних протистояннях з владою, в мене не було своєї сім’ї, мені було значно легше, бо розумів, що ризикую майже виключно собою. А зараз, коли в мене є дружина і дитина, звичайно все стало складніше. Леся, коли виходила за мене заміж, безумовно, розуміла на що йде, але їй від цього не легше. Я не скажу, що поява сімї аж надто скоригувала мою поведінку як активіста чи журналіста. Але, наприклад, про те, що моя дружина вагітна, я дізнався вночі на Майдані. Можете уявити тодішній мій стан? Що ось, що, можливо, цього Майдану, цієї революції ти чекав усе свідоме життя, цих барикад, цих вибухів та коктейлів. І водночас розумієш, що відтепер уже несеш відповідальність за ще й поки ненароджену, але свою дитину. І вже не можеш собі дозволити якось стрімголов кидатись під ті гранати, хоч інколи все ж не міг стриматись. А паралельно було й інше усвідомлення: тепер ти валиш цей режим в тому числі і заради власної сімї, заради своєї дитини».

«Я ще зі школи був впевнений, що рано чи пізно почнеться війна з Росією. І тут все відбувається саме тоді, коли в мене народжується син. Це струс для свідомості – і радість, і жаль, і думка, чому цей Майдан не відбувся хоча б на рік раніше. Але поява дитини робить більш дорослим, відповідальним».

«Звісно, я менше часу проводжу з родиною, ніж мені хотілось би. Було би чудово частіше бачити сина. Особливо зараз, коли він кожного дня змінюється, відкриває світ. Мені було би значно комфортніше, якби до народження дитинки ми вже перемогли і я створив родину вже у новому місті і новій країні. Але життя є життя, значить потрібно було, аби все склалося саме так».

 АТО

«Я вважаю, що в ідеалі кожен чоловік має бути на фронті, коли у країні триває війна. Щоб я зараз не сказав, чому я не на передовій, це все одно звучатиме як виправдання. Насправді, якщо говорити про пориви та емоції, я хотів би туди поїхати. І, мабуть, ніколи собі не пробачу, якщо так і не опинюсь там. Але водночас не можна забувати, що зараз у  нашій країні є два фронти: внутрішній і зовнішній. І перемога на зовнішньому може нічого не означати, якщо всередині держави так нічого і не зміниться. І бійці повернуться до країни корупції і бєзпрєдела. Тому ті, хто не на війні, мають зараз як ніколи воювати в тилу із корупційною машиною, яка у більшості своїй лишилась неураженою. Докласти максимум зусиль на це.

Це не лише заради вищої мети, це в першу чергу відповідальність перед собою, перед совістю. І перед хлопцями, які на фронті. Вони повернуться і спитають: «Що ви тут робили, поки ми воювали за вас?» Зараз я не на фронті, тому що думаю, що у цей момент моя робота «в тилу» корисніша та ефективніша, ніж на передовій. Хоча я розумію, що у тому ж міськвиконкомі багато зацікавлених, аби мене якнайшвидше відправили в АТО, бажано кудись в саме пекло. І ці «доброзичливці» мені про це не раз натякали, я розумію їхні мотиви і бажання нас усіх позбутись будь-яким чином. Водночас від військомату я не переховуюсь, ми регулярно спілкуємось з військовим комісаром.  Тож якщо буде необхідність моєї участі в бойових діях –ухилятися не збираюсь. Призвуть – піду. Але дуже сподіваюсь, що повернусь і завершу тут все, що робимо вже не один рік! ;)».

 ФОТО – Микола Кожемяка