• Сьогодні: Вівторок, 21 Січня, 2020

Валентина Бондаренко: «Мрію відкрити в Броварах дитячий центр, що навчатиме, як бути активним громадянином»

Листопад14/ 2014
avatar
Анастасія Печериця

Журналіст, фахівець з піар-менеджменту, броварчанка

ЛюдиЗа час своєї роботи команда “Маєш право знати” мала справу з багатьма  активними броварчанами, у яких є свої захоплюючі та повчальні історії, незвичні ідеї та найголовніше – сформований світогляд і життєві цінності. Місяць тому ми започаткували рубрику “ЛЮДИ“, аби розповідати нашим читачам  про таких успішних та цікавих особистостей.

Сьогодні ми підготували для наших читачів історію про жінку, чия громадська активність розпочалась з волонтерства на Майдані й поступово переросла в особисті громадські ініціативи та проекти. Одним з кредо нашої героїні є слова Матері Терези «Не кличте мене на антивоєнний мітинг. На мітинг за мир я прийду сама». У той час, як більшість активних громадян допомагають бійцям АТО, броварчанка Валентина Бондаренко допомагає їх сім’ям.

Валентина Бондаренко IMG_2020

«До всіх цих подій я займалася флористикою та допомогою в організації весіль. Був свій магазинчик рукодільних штучок для подарунків. Квіти, краса –  це все, напевно, близьке кожній жінці. В нас вдома завжди були квіти, чоловік постійно приносив мені у подарунок. Потім почався Майдан. Чоловік був його активним учасником. Я сама безпосередньо на Майдані була кілька разів. Мене вражала активність людей. Надихала їх душевність. Пам’ятаю, як мене вразили ті моменти, коли величезна кількість людей разом співали українські пісні – традиційні військові, фольклорні. А згодом почався Крим. Тоді мені зателефонували знайомі з Києва з проханням зібрати допомогу для переселенців. Були потрібні побутові предмети, речі та продукти харчування для тих, хто селився в Димерці і в Літках. Я погодилася. У Фейсбуці на той час уже організувалась група «Донбасс SOS», плюс, ще декілька груп волонтерських ініціатив допомоги переселеним родинам. Згодом всі ці ініціативи запрошували на волонтерський збір тих, хто допомагає переселенцям. Так я стала учасником  «Волонтерської сотні» Майдану. Коли починаєш щось робити – це затягує, відповідальність стимулює не зупинятися і рухатись далі. Адже люди починають довіряти і сподівається на тебе. Декому була потрібна лише мінімальна допомога і далі вони, як-то кажуть, крутились вже самі, влаштовували своє життя власними силами, для інших допомога волонтерів була як рятувальна соломинка, а хтось ставився до цього, як до належного, ніби їм всі чимось зобов’язані допомагати» – розповідає Валентина.

Валентина Бондаренко IMG_1945

Вік – 42 роки, освіта – вища гуманітарна​, родина – чоловік, залишилась одна донька. Поєднані захоплення і робота. Вміє та навчається робити все, що може створити руками жінка. Флористика та дизайн інтер’єрів – ще одне захоплення  і робота. За словами Валентини, їй подобається прикрашати життя та святкові моменти.

«Особливо складно було родинам з дітками шкільного віку. Багато труднощів з переходом у нові школи. Діти дуже гостро переживали, як їх сприймуть нові однокласники. Плюс, були потрібні гроші на канцелярію та інші необхідні для школи речі. Тож у мене виникла ідея зорганізувати благодійний ярмарок «Нові однокласники». Продавати результати народної творчості: красиві речі, зроблені руками українських майстрів. Я кинула клич на форумі «Спілкування за вишивкою»  і люди відгукнулися. Хтось приїхав особисто, хтось, хто далеко мешкає, передав свої доробки. Особлива подяка в організації Руслану Яремчуку та Аліні Дяченко, Олені Помаз та двом Лідам:  Ліді Соболенко і Ліді Стрельченко.  Тоді я розраховувала зібрати 5-7 тисяч гривень, стільки нам було необхідно на канцтовари. Під час першого ярмарку ми зібрали 1800 гривень, на другому –  1200. Що трохи засмутило. Але такий результат ми пояснили тим, що було мало реклами».

Ярмарок 2 Нові однокласники 804

«У нашій родині відбулось розділення, в хорошому сенсі цього слова. Чоловік став допомагати воїнам АТО, я – їх родинам. Так ми створили свій проект, який зараз вже зареєстрований як ГО «Голубка миру». Я принципово не допомагаю бійцям. Не тому що я вважаю, що це не потрібно. Звичайно, потрібно. Просто вірю, що жінки більш ефективні у мирних справах. Ми дуже довго намагались знайти інформацію про родини броварських військовослужбовців. І, нарешті, нещодавно нам вдалось таки дістати відомості про сім’ї чоловіків, що воюють в АТО. Підтримувати потрібно не тільки бійців. Уявіть, як зараз важко їхнім дружинам, дітям та батькам».

Валентина Бондаренко IMG_1970

ДОПОМОГА ЛЮДЯМ

 «Перша стандартна реакція родин військових – «Нам нічого не потрібно». Тепер я вже не запитую «що вам потрібно?», ставлю питання інакше – «Чим ми можемо бути вам корисні?». Як правило, чую у відповідь: «Нам нічого не треба, допоможіть чоловікові, нехай він залишиться живий». Ми пояснюємо, що їм неодмінно допоможуть військові волонтери, а у нас інша спеціалізація. Хтось просить одяг, речі для малюків. А кому необхідна юридична допомога. Не можна допустити, щоб сім’ї залишалися сам-на-сам зі своїми проблемами, поки їх чоловіки воюють. Для них це дуже важко. Одна з наших “підшефних” сімей, на жаль, втратила свого тата під Іловайсьоком».

ДОПОМОГА ВІД ЛЮДЕЙ

«Люди несуть допомогу, відгукуються. Наш будинок зараз схожий на маленький склад. Звичайно, обираючи, кому допомагати, більшість віддає перевагу тим, хто воює. Але є й ті, хто підтримує родини. Матусі діляться одягом, памперсами, іграшками. Була дівчина з Італії. Вона систематично надсилає посилки з допомогою, співпрацюючи з тамтешнім благодійним фондом “Банк часу Рено”. Була навіть дівчина з Ірландії. Вона організувала місцеву спільноту українців і вони теж надіслали гуманітарну посилку. Мене взагалі вражає те, як відгукується українська діаспора. Охочіше, звичайно, всі допомагають речами. Значно менше – грошима. Зараз, якщо в якихось критичних випадках потрібна саме фінансова допомога, я в першу чергу звертаюся до свого найближчого кола друзів».

ПІДТРИМКА

«Мої близькі мене підтримали. Чоловік був першим, хто підтримав ідею допомоги. Напевно, тому що свого часу і нам самим допомагали. Друзі та знайомі реагували по-різному. Були й ті, хто і тоді, і зараз говорив – навіщо це вам потрібно?»

«Налагодження зв’язків дуже важливе. В першу чергу для того, щоб мати можливість ділиться думками, ідеями. Коли у мене в голові є ідея і у сусіда в голові – ідея, у кожного з нас по одній ідеї. Але якщо ми зустрінемося і поговоримо, у кожного з нас вже буде по дві ідеї. І якщо вони споріднені – може вийти спільний проект».

Валентина Бондаренко IMG_2029

РОЗВИТОК

«Я відчула смак, задоволення від громадської діяльності – відчуття, що не дарма живеш. Коли починаєш щось робити – завжди бракує інформації, більш глибокого розуміння процесів, підводних каменів, тонкощів. Тож нещодавно я проходила перший етап навчання на курсі «Я і громада» Центру Гуманістичних технологій Ахалар. Нам розповідали, що потрібно робити, аби налагоджувалися зв’язки у суспільстві. А ще навчалась у Школі рекламних технологій на тему організації волонтерських проектів. Окрім знань, це ще й контакти з такими ж, як і ти. Люди діляться своїми ідеями, досвідом, підтримують один одного, допомагають».

Валентина Бондаренко IMG_1928

БРОВАРИ

«Ми мешкаємо у Броварах 7 років. Створивши з чоловіком сім’ю, ми переїхали сюди з Києва. Як і в будь-якому місті, в Броварах є частина активних людей, ще є частина таких, кого “підігрієш”, надихнеш – тоді вони стають активними, а є й ті, кого скільки не “грій” – вони не проявляють активності.  Я бачу ініціативних  мешканців у групі Бровари на фейсбуці, в ДемАльянсі, в Народному конролі. На них дивишся і  здається, що Бровари гудуть, як бджілки. А насправді, виходиш на вулицю – суцільна тиша і спокій. Наскільки Бровари активніше, ніж інші міста? Не знаю. Мені здається, зараз в Україні в цілому дуже активних – 1% жителів, ще 5% їм допомагають. Решта охають і зітхають».

Валентина Бондаренко IMG_1916

«Іноді інерція людей нас засмучує, опускаються руки. Потім сідаємо з чоловіком, подумаємо і приходимо до висновку, що, може, за нашим світлом хтось ще загориться, тож варто  продовжувати свою справу. Не хочеться, щоб люди були байдужі. А значить, потрібно бути не байдужим самому».

ПЛАНИ

«Дуже хочеться організувати якийсь дитячий центр, де будуть навчати, як бути активним громадянином України. Щоб наші дітки розуміли, що Україну потрібно любити не тільки зараз, а й завжди. Мені хочеться розвиватись із користю для місця, в якому я живу. Хочеться, щоб сусіди не проходили повз. Щоб всі один одного знали, підтримували, жили спільними ідеями, рішеннями одних питань. В цьому плані мене дуже захоплює Андрій Саук, який дбає про те місце, в якому він живе (ОСББ свого будинку). Я часто повторюю собі фразу – роби, що хочеш з тим, що маєш, там, де ти є».

 

             «Все, що я роблю – я присвячую памяті про нашу доньку».

 

У спецрубриці «Люди» ми розповідаємо історії активних броварчан, які досягли певних успіхів у сфері громадської, політичної, культурної чи соціальної діяльності. Якщо Ви маєте побажання щодо наступних героїв нашої рубрики або готові порекомендувати претендентів, пишіть нам на електронну скриньку редакції: [email protected]

Фото – Микола Кожемяка