Що було б з Сапожком та міськрадою, якби не було Народної Ради?

Уже понад місяць я постійно чую нарікання на Броварську Народну Раду, що нібито ми з кийками та автоматами рвемось до влади, залякуємо, погрожуємо, застосовуємо силу. На моє заперечення, що Народна Рада не має стосунку до цих дій, бачу лише іронічні посмішки та чую нові звинувачення “Але ви привели цих людей! А тепер кажете, що ви їх не контролюєте?!” І я щоразу повторюю лише одне: “Ні, не контролюємо, бо цих людей неможливо контролювати!”

Для тих, хто досі думає, що всіх цих рішучих хлопців, які 18-19 лютого кров’ю повалили на Майдані режим Януковича, у яких на очах загинули їх побратими і які повернулись у своє рідне місто перезавантажувати владу, привела Народна Рада, знову повторюсь “Ні, їх привів сюди Майдан і революційні події в країні“. Подолавши одне зло у столиці, вони прийшли долати інше – у себе вдома. Озброєні усім тим, з чим вони воювали проти Януковича, вони прийшли до стін Броварської міськради виганяти звідси його поплічників – “регіоналів” Сапожка та Федоренка, прорегіналівську депутатську більшість, членів Партії регіонів, які працюють у виконкомі. Їх ненависть до цієї політичної сили, яка вбила на Майдані не одну Небесну Сотню, яка гвалтувала країну не один рік, понівечила життя та долі мільйонів людей, була настільки сильною, що вони готові були захоплювати будівлю, трощити кабінети “ригів”, застосовувати силу проти ненависних партійців.

І ці хлопці – ще з запахом диму, коктейлів та куль з Майдану – були налаштовані дуже рішуче та радикально. І якби поряд з ними – біля цих самих стін міськради – не опинились активісти Народної Ради, які теж вийшли проти мера Броварів та корупційної влади у нашому місті, білого будинку на Гагаріна, 15  та, мабуть, і самого Сапожка, уже б не було. Але про це ніхто чомусь не думає. Всім набагато легше перекласти на нас усю відповідальність за дії цих радикальних людей і забути, що всі ці роки ми боролись проти злочинів влади виключно юридичино та публічно. При цьому майже ніхто не замислюється, чому міськрада досі стоїть ціла-цілісінька, нічого так і не було потрощено, нікого насправді не побили і всі залишились цілі та неушкоджені.

І я скажу, чому. Діями радикально налаштованих людей керувати неможливо. Але з ними можна і потрібно говорити, їх потрібно переконувати, аргументувати. Броварська Народна Рада звернулась до цих рішучих хлопців та попросила почекати з радикальністю і зробити все мирно та законно, без застосування сили. Їх вимогу “Геть регіонала Сапожка” ми трансформували у юридичний механізм та запронували піти шляхом “скликати сесію – переобрати на ній секретаря ради – а потім Сапожко має подати у відставку”. Бо який сенс скидати “регіонала” Сапожка, щоб містом стала керувати секретар-“регіоналка” Семенюк. Ми запропонували броварським бойовикам з Майдану піти мирним та легітимним шляхом – без жертв та руйнації. І вони погодились дати нам шанс.

Але Сапожко так і не пішов у відставку. Не подав кандидатуру на секретаря від громади. І навіть не скликав сесію. Тобто він не виконав жодної вимоги. Попри всі наші звернення, зустрічі, круглі столи – попри всі мирні способи. І в очах цих рішуче нашаштованих хлопців ми і наші методи показали свою неефективність та недієвість. Вони розчаровані нами та “мирними способами”. Вони вимагають змін у нашому місті, але жодних змін не відбувається. Сапожко залишився на своїй посаді, і броварська влада не планує йти на жодні поступки. Суспільний компроміс та бодай якесь послаблення соціальної напруги можливі лише, якщо влада буде збалансована: “регіонал” на посаді мера, опозиціонер – на посаді секретаря ради. У такий спосіб громада міста отримає змогу контролювати владу зсередини та отримує доступ до всіх необхідних документів, які дозволять провести не одне громадське розслідування зловживань влади.

Секретар міськради – це не секретарка, це людина, яка відповідає за зберігання всіх рішень влади, це особа, яка організовує роботу міської ради, це той, хто знатиме все про проекти рішень, які виносяться на сесію. І саме це зараз потрібно громаді – унеможливлення ухвалення знову незаконних рішень.

Натомість влада імітує поступку у вигляді обіцянки “забезпечити громадський контроль” та відкрити доступ до документів та засідань. Усе, що пропонує громаді Сапожко, і так передбачено законом. І вже давно. Просто воно ніколи не виконувалось: громадським активістам не надавали документи, їх не пускали на депутатські комісії, їх думку не враховували при ухваленні рішень. Де гарантії, що все це не повториться?! Жодних гарантій. Лише обіцянки. Єдиною гарантією дійсного громадського контролю є опозиціонер на посаді секретаря міськради. Тут не потрібно обіцянок. Є його посадові обов’язки, права та повноваження, закріплені у законі та регламенті.

Але ні, влада не хоче давати такі гарантії. Вона знову хоче обмежитись обіцянками, а на посаду секретаря хоче поставити “компромісну” для себе фігуру – когось з депутатів, хто протягом трьох років справно й послідно голосував за всі “регіоналівські” проекти рішень, в тому числі й ті, які були скасовані через суд як незаконні. Вчора був уже третій круглий стіл влади, громади та підприємців, на якому знову і знову членів Народної Ради поливали брудом та звинуваченнями і переконували, що міська рада – не місце для політики. Але це підміна понять. Зараз ідеться не про політичну боротьбу за владу, зараз ідеться про суспільний компроміс, який можливий лише якщо на противагу Сапожку, який залишився мером, стане людина, яка системно уже не один рік боролась зі зловживаннями у владі, яка здійснювала громадський контроль та антикорупційні розслідування. І такий депутат у міській раді нині один, хоча останнім часом до нього приєдналось кілька колег. Це Роман Сімутін. Його кандидатуру підтримала Броварська Народна Рада і висунула до нього ряд вимог від громади.

Проте влада, заручившись підтримкою окремих підприємців та провладних депутатів, гне свою лінію і не хоче Романа Сімутіна на посаді секретаря, бо усвідомлює, що маючи доступ до всіх документів, він дуже швидко зможе виявити найбільш їх “кричущі” оборудки. І їх притягнуть до відповідальності. Тому вони роблять все можливе, щоб Роман не став секретарем. І при цьому вони абсолютно не усвідомлюють наслідки своїх дій. Вони сприймають це виключно як “переділ посад” і не розуміють, що йдеться про значно глибші речі. Усі ці радикально налаштовані люди нікуди не поділись і продовджують стежити за подіями у місті, і вони так і не отримали сатисфакції – перезавантаження влади у своєму місті.

Зараз вони чекають, як вирішиться питання по секретарю, і розуміючи, куди хилить міська влада, вони більше не хочуть чути наші аргументи про мирні способи та методи. Вони хочуть змін, вони хочуть викриття корупціонерів та притягнення до відповідальності, вони хочуть чесних та прозорих стосунків влади і громади, бо за це вони боролись на Майдані, за це гинули їх побратими, за це вони готові стояти до кінця. І якщо вони побачать, що броварська влада поводиться як Янукович, тобто не чує і не враховує думку людей, вони будуть діяти на власний розсуд, і їх вже ніхто не зупинить. І, чесно кажучи, вже ніхто їх не зупинятиме. Бо не буде більше жодних мирних аргументів, яким вони повірять.

Звісно, Сапожко може знову найняти собі озброєну охорону або викликати уже четверту броварську “самооборону”, щоб захистили його та депутатів. Проте це може призвести лише до того, що у Броварах буде своя “вулиця Інститутська” і своя Небесна Сотня. Бо Янукович теж до останнього не хотів іти на поступки, на жодні поступки. І це спричинило кровопролиття. Нині питання лише в одному – чи навчив досвід Януковича броварську владу бути мудрішою? Бо якщо ні, то прошу не звинувачувати потім знову Броварську Народну Раду в усіх гріхах. Відповідальність за майбутні події лежатиме виключно на владі, яка пішла шляхом Януковича.

P.S: Я розумію, що за бажання мою публікацію можна сприйняти як “чергове залякування” від Народної Ради. Воно справді може так виглядати. Проте, на жаль, правда набагато страшніша. Я знаю настрої цих радикально налаштованих людей, і я усвідомлюю, що мої аргументи про мир та закон на них більше не діють. Вони злі та незадоволені. Насамперед нами, бо нам дали шанс, який не дав результату. Але непоступливість провладних депутатів та мера викликає у них ще більше роздратування, бо в країні режим повалено, а у Броварах все лишилось, як було. І це їх не влаштовує. Я не хочу ні насильства, ні кровопролиття, ні перестрілок у центрі міста. Бо це моє місто і ціль у нашої боротьби інша – ми хочемо розвивати наше місто чесно і по закону. Але я більше не бачу змоги зупиняти цих людей, бо в їх очах ми вже давно перетворились на “імпотентну опозицію” з Майдану, яка веде перемовини зі злочинною владою, яку “треба саджати та стріляти”. То ж тепер усе залежить від самих депутатів та їх усвідомлення наслідків своїх дій.