• Сьогодні: Неділя, 20 Вересня, 2020

Я йду з МПЗ і переходжу в наступ

Липень30/ 2012
avatar
Андрій Качор

Незалежний журналіст, громадський активіст

Команда сайту «МПЗ» може не поділяти погляди авторів та не несе відповідальності за інформацію, опубліковану у розділі «Блоги». Відповідальність за зміст, достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори текстів, розміщених у розділі «Блоги»

Останні епізоди моєї діяльності як журналіста та громадського активіста змусили  задуматись над ефективністю своїх дій.

Динаміка незаконної протидії законній журналістській діяльності  у Броварах зростає загрозливими темпами. Останнім часом не було жодного випадку, коли який не будь офіційний захід за участю броварських «регіоналів», а особливо Сергія Федоренка не закінчувався без конфлікту з опозиційними журналістами або ж нападами на них. Міліція, як і завжди, не втручається, прокуратура не реагує, суди – «безпомічні»,  а наш статус як журналістів не дозволяє діяти їхніми ж методами, адекватно відповідати на силу, а відтак – давати гідну відсіч.

Так, як я поводив себе в останніх подібних випадках було, безумовно, правильно з точки зору журналістських стандартів та етики. Проте відчуття нелогічності та несправедливості усієї ситуації не полишало ні на мить.

Наразі виглядає так, що броварські опозиційні журналісти – це мало не єдина на даний час спільнота, яка може йти в саме лігво місцевого владного криміналу, без страху й запопадливості використовувати весь журналістський інструментарій, аби поставити тих в некомфортну ситуацію  – в таку, в якій вони, за логікою, і мали би перебувати і чого вони найбільше бояться.  Проте подібні – нормальні в усьому цивілізованому світі, дії – у відповідь наштовхуються на грубу силу, яка не має нічого спільного з моральністю та законністю. Водночас статус журналіста не дозволяє відповідати злочинцям адекватно, позаяк це одразу може викликати осуд в суспільстві, несприйняття колегами й неодмінно поставить тебе за рамки професії. Репортер, який на полі бою взяв в руки зброю вже не репортер, а солдат. Ця відома істина віднедавна слабо корелюється з українськими реаліями, проте досі залишається основоположним критерієм позиціонування журналіста в подібних умовах. На жаль чи на щастя – покаже час.

Подібний стан речей неодмінно породжує вибір перед тими журналістами, котрі прагнуть не лише інформувати громадськість про наявний стан речей, але ще й впливати на ситуацію. Відтак кожен обирає методи, які персонально йому здаються найбільш зручними та\або ефективними. Хтось надає перевагу зверненням до міліції та прокуратури, намагається відстояти право на безперешкодну професійну діяльність та покарати порушників цього права в судах. Це, безсумнівно, необхідні та правильні дії. Проте мій особистий досвід у цьому контексті продемонстрував кілька простих речей.

–          Правоохоронці, навіть будучи в безпосередній близькості від подій, коли, скажімо, посадовець б’є по камері або перешкоджає доступу на відкриті заходи, в 99% випадків не зреагують. Ти можеш вимагати від них прореагувати – згідно закону – хоч тисячу разів, проте він зберігатиме кам’яний вираз обличчя і робитиме вигляд, що нічого не сталось.

–          Якщо ти таки вирішив написати заяву до міліції про злочин, максимум, що тебе очікує – це щоденна дача пояснень. Щоразу різним слідчим і щоразу тебе запитуватимуть про одне й те саме. Чимдалі, тим більше вони намагатимуться тебе переконати, що ти сам у всьому винен, а чиновник (нападник) – став жертвою обставин і лише «відреагував на провокацію». В результаті – кілька десятків годин в прокурених міліцейських кабінетах і нульовий результат.

–          Якщо вистачило сил, тоді починається оскарження міліцейських постанов в прокуратурі, адже міліціянти обов’язково відмовлять в порушенні кримінальної справи, навіть маючи «залізобетонні» докази на руках. Далі – оскарження постанов вже прокурорських, бо й ті стануть на захист порушників та міліціонерів. Все це триватиме, в кращому разі, кілька місяців, і, якщо пощастить, то злодія притягнуть до адміністративної відповідальності і навіть стягнуть з того 17 гривень штрафу. А якщо зорі якимось неймовірним чином стануть на вашу користь, то й усю 51 гривню! Сам лише друк скарг може обійтись дорожче.

–          Якщо ж справою відразу займеться прокуратура – вважайте це удачею: міліцейські кабінети можна буде обійти. Проте й тут «не слава Богу»: прокурор обов’язково порушить  законні терміни в наданні відповіді на ваше звернення, коли що не будь оскаржувати буде вже пізно. В нього або не стане конвертів для листа або просто електронна пошта виявиться переповненою.

–          Інколи трапляються дива і справа доходить до суду. Броварський суд – це кінцева точка ваших поневірянь – тут уся історія і завершиться. Суддя спочатку перенесе розгляд справи, потім на засідання не з’явиться відповідач, а згодом і сам служитель Феміди. Коли ж засідання таки відбудеться, процес обов’язково заборонять фіксувати, аби ніхто не зміг оприлюднити весь той «безпрєдєл», який коїться в броварському суді, як вульгарно і протизаконно приймаються рішення на користь правопорушників або злочинців від влади.

–          Якщо стане снаги – є можливість  звернутись у ще вищі інстанції, які суто теоретично можуть захистити ваші права, як медійника. Проте покажіть мені хоча б одного місцевого журналіста, котрий законними методами зміг покарати бодай одного броварського чиновника, що порушив 171-шу статтю Кримінального кодексу?

–          Bingo!

…А протягом усього цього часу той же чиновник спокійно й далі дерибанитиме броварську землю, «віджиматиме» у когось бізнес, «освоюватиме» міський бюджет чи перерозподілятиме комунальне майно між своїми. Тільки вже без пильної уваги журналіста, адже той в цей час  безуспішно ходитиме по міліціям, прокуратурам і судам, з якими вищезгаданий  чиновник ділиться «непосильно нажитим» добром, платячи таким чином за свій спокійний сон.

Саме тому я вирішив йти іншим шляхом. Більш ефективним, на мою думку, який дозволить значно раціональніше використовувати  власний час та ресурси в боротьбі проти вкрай знахабнілих броварських представників влади.

Я не заявляю про те, що битиму ворога його ж зброєю. Я та мої однодумці будемо боротися чесно, проте так, як вважатимемо за потрібне, аби захистити себе, броварчан і повернути це місто людям. Саме тому ми переходимо від оборони до наступу.

Деталі – вже за кілька днів. Nevseremos! :)

 

P.S.

Я не випадково обрав 30 липня для оприлюднення цієї заяви чи, якщо хочете, звернення. Сьогодні – офіційний старт виборчої кампанії, а саме контроль над чесністю та справедливістю проведення цих виборів стане моєю головної метою та завданням на наступні три місяці – аж до 28-го жовтня. Зрозуміло, що протягом цього періоду я перебуватиму в такій собі «творчій відпустці» на МПЗ. Враховуючи те, що відсьогодні мої дії будуть меншою мірою пов’язаними з журналістикою, а більшою – з боротьбою проти наявної влади, комусь мої тексти можуть здатись суб’єктивними та певною мірою заангажованими. Тож до 28 жовтня з під мого пера більше не виходитимуть редакційні матеріали «Маєш право знати», проте я лишатимусь дописувачем в «Колонці автора», як і кожен вільний громадянин Броварів, кому є що сказати. Відтак я не прощаюсь з читачами МПЗ і постійно залишатимусь на зв’язку, аби інформувати броварчан про діяльність мою та моїх однодумців. Тож до зв’язку!

  • avatar
    Сергій Іллюхін
    8 років тому

    Андрію, бажаємо успіхів і завжди раді бачити тебе на МПЗ! :)

  • avatar
    Alina Dyachenko
    8 років тому

    Ага, твої колонки завжди резонансні та викликають бурхливу реакцію у Системи. Пиши ще! ;)

  • avatar
    Rotaru7
    8 років тому

    А вы, думали в сказку попали? Это вас еще в “обезьянники” не кидали, да в камеры не закрывли(с бомжами, наркоманами, туберкулёзниками). Прессухи конкретной не устраивали, запрет на професию.  Под судами не держали, подписки о невыезде вы не подписывали.   
    А как вы хотел?  Гулять по воде? …… повиси-ка на НЕМ, а потом …. гулять по воде.