Бігуни-любителі з Броварів розказали, як пробігли марафон на Кіпрі – ФОТО

Аматорській біговий клуб вже досить відомий у Броварах, команда бігунів складається з майже 40 осіб. Шестеро з них тиждень тому повернулися з марафону, який проходив на Кіпрі у місті Лімасол 19 березня. Спортсмени-аматори, яким вдалося досягти певних результатів, ділилися досвідом та враженнями й розказали про свій власний шлях до бігу. Зустріч відбулася 25 березня в спорт-хабі “Bright” в ТЦ «Еден».

Владислав Куц

Найголовніше в спорті – задатися метою, яку поставити було не складно, адже я знаходився серед людей, які сприяли моєму успіху. Спочатку займався бігом сам, але не так серйозно, як хотілося б. Згодом, долучився до команди «Біг у Броварах» і мої тренування стали систематичним, я почав бігати не лише щонеділі, а й серед тижня. Коли запропонували взяти участь у марафоні на Кіпрі, я довго думав: вийде чи ні, адже 20 кілометрів мені давалися дуже складно, а тут треба здолати дистанцію у 42 км. І все ж таки, я вирішив спробувати, але для підготовки знадобилася допомога компетентного бігуна, яким став Олег Лобанов.

Готуватися було досить складно, не обійшлося без болю та травм. Але після тренування абсолютно легко переносяться усі негаразди робочого дня, настрій піднесений. Марафон для мене пройшов на одному подиху, а все тому що атмосфера була веселою, я був в хорошій компанії, відчувалася велика підтримка з Броварів. Усі писали у фейсбуці, підбадьорювали, бажали успіху.

Олег Каширін

На Кіпрі я біжав свій другий марафон, а перший був у Кракові. Я “взявся за розум” у 35 років, коли зрозумів, що мені набридло вести абиякий спосіб життя. В мене народилася донька, і я вирішив покинути палити, що безуспішно намагався зробити вже 20 років, і зайнятися бігом. Перша спроба на стадіоні була невдалою, але бажання кинути палити було великим, тож я не зупинявся. Потім я отримав травму коліна, 2 роки ходив на милицях, лікарі категорично забороняли бігати. Але попри все я вирішив стояти на своєму. Почав займатися по програмі, думати, що і чому в мене не виходить, що не так із моїм організмом. У 2004-му пробіг два напівмарафони і був щасливий, що мені це взагалі вдалося, адже мав досить велику масу тіла – 106-108 кг, а для того, щоб нормально бігати, цього забагато. Згодом наважився на справжній марафон у Кракові. Час я показав середній, але добіг до кінця – і це для мене справжня перемога!

Володимир Голіяд, член благодійного фонду «Даун синдром»

До бігу я прийшов після 40 років. Почав займатися випадково, позаяк мав зайву вагу, була віддишка, і я зрозумів, що так далі жити не можна і треба щось змінювати. У мене народилася дитина з інвалідністю, що було дуже важко пережити. І саме біг став для мене частиною психологічної реабілітації. Завдяки цьому я отямився і почав жити краще, ніж було до того. Усі марафони, які організовує наша команда, мають благодійну ціль – ми збираємо гроші на підтримку фонду ВБО «Даун синдром». Таким чином ми намагаємося змінити думку оточуючих щодо людей з таким діагнозом. Ми хочемо показати, що батьки цих людей не алкоголіки, не тунеядці, яким така дитина дісталася в якості покарання. А те, що більшість з них – прекрасні люди, які ведуть здоровий спосіб життя.

Я пробіг 5 чи 6 марафонів. Перший здолав за 5 годин 1 хвилину, а з кожним наступним разом мій результат покращувався, і останній марафон у Лімасолі мені вдалося пробігти за 4 години 14 хвилин. І все це завдяки регулярним тренуванням з командою «Біг у Броварах».

Максим Польща, організатор аматорського бігового клубу «Біг у Броварах»

Почалося все з того, що я побував в гостях у друзів, де набрав більше 10 кг і важив вже приблизно 100 кг. Повернувшись додому, вирішив, що так діло не піде. Я запропонував Володимиру Галіяду бігати. Згодом ми зацікавилися любительським марафоном у Барселоні і почали до нього готуватися. Потім Володимир травмувався, а я продовжував бігати, і здолавши дистанцію в 15 кілометрів, вирішив, що готовий бігти марафон. Так сталося, що замість Барселони я поїхав на марафон до Парижу. Пробіг його за 4 годин 6 хвилин, і мене зачепила ідея того, що можна займатися спортом і подорожувати. Таким чином ти зустрічаєшся з новими людьми, дізнаєшся багато нового і це справді прекрасно. Після Парижу я пробіг ще кілька марафонів без збільшення швидкості і зрозумів, що роблю щось не так. Хотілося більших результатів і я почав цікавитися пульсом, програмою тренувань. У результаті правильних занять мої результати почали покращуватися, і зараз я бігаю на годину швидше, ніж це було на першому марафоні. Для мене це круто. Я не «худишка», але це мотивує інших. Всі дивляться на мене і кажуть: «Максиме, не може бути, що ти бігаєш».

Олександр Хахалина 

До 17 років я займався спортом (футбол, волейбол), потім кинув. Якось, коли мені було вже 26, я відпочивав на морі і зустрів там дідуся, з яким кожного дня грав у волейбол, і він мене просто заганяв. Приїхавши додому, я почав бігати рано вранці, поки дружина з дитиною сплять. Я пробігав 3,5 кілометри і був весь мокрий та виснажений. Велика перерва у тренуваннях давала про себе знати, але здаватися було не можна. Кілька місяців тренувань, і я зробив свій перший забіг – 21,5 км за 1 годину 43 хвилини. Потім у мене з’явилися проблеми зі шлунком, і лікарі сказали, що займатися бігом небезпечно. Три місяці я не займався, в мене почалася «ломка» через відсутність бігу. І я, незважаючи на перестороги лікарів, почав знову тренуватися, і через 3-4 місяці проблеми зі шлунком зникли, адже я намагався не лише бігати, а й правильно харчуватися. Згодом у 2016 році я пробіг свій перший марафон із результатом 3 години 48 хвилин, що було для мене непоганим результатом, адже до цього я не займався серйозними тренуваннями. Підготуватися до наступного марафону допоміг Олег Лобанов, який склав мені програму. Я займався по 5-6 разів на тиждень, не менше ніж 40 хвилин на день. Харчувався 4-5 разів на день. Зранку намагаюся їсти вуглеводи, в обід гречку, м’ясо, часом вівсянку, а вечерю люблю легку (салати, риба, сир). Після недільних тренувань завжди з’їдаю 5 білків і один жовток. Марафон на Кіпрі я пробіг за 3 години 29 хвилин. Це було круто і на позитиві. Я прилетів на острів трохи хворим, але як тільки надягнув кросівки, шорти й кепочку, вийшов на старт – усе як рукою зняло. Перший марафон я біг сам, а другий з командою і покращив свій результат на 21 хвилину. У 2017 році планую пробігти 2000 кілометрів, взяти участь у третьому марафоні і звичайно займатися плаванням та катанням на велосипеді.

Як розповідали про деталі подорожі марафонці, Лімасол – місто недороге: п’ятиднева поїздка разом з перельотом та проживанням обійшлася приблизно в 10 тис грн. Участь у марафоні коштувала ще 40 євро. Море, сонце, дружня атмосфера – усе це сприяло вдалому бігу. Кожному учаснику, що добіг до фінішу, вручали почесну медаль.

Команда бігунів запевняє, що завжди рада новим людям, що бігати не важко, варто лише піднятися з дивану, надягти кросівки, а далі вони вже допоможуть і навчать правильно тренуватися. «Бігати самому – нудно, ти з кожним кроком задаєшся питанням чи потрібно тобі це, а бігати командою веселіше, ти можеш розмовляти з тим, хто поруч, а це і є одним з важливих факторів контролю серця, пульсу. Основна фішка – розмовляти під час бігу, а якщо це дається важко, значить людина біжить надто швидко, а це неправильно. За новими знайомствами, за розмовами ти не помічаєш цих кілометрів. Головний секрет – бігати в команді, тоді все вдасться!» – каже Микола Бабаєнко, учасник клубу.

Клуб «Біг у Броварах» існує з 2016 року. Прихильники здорового способу життя кожної неділі збираються біля басейну «Купава», роблять розминку і вирушають на пробіжку до лісу. Заняття проводяться з тренером. За словами організаторів, до них може долучитися кожен бажаючий. Варто просто прийти на тренування, які починаються у неділю о 8:30 або з вівторка по п’ятницю о 6:00 біля входу в басейн «Купава». Пробіжки відбуваються регулярно, навіть у дощову погоду. Бігуни розповідають, що напередодні Нового року навіть 31 грудня зібралися на пробіжку у костюмах Діда Мороза, Снігуроньки, феї та бігали містом, роздаючи дітям цукерки :)

Фото – Владислава Крокос