Броварські січовики продовжують тримати Едельвейс в гарячих Пісках Донбасу - ВІДЕО

…Перше БМП, що перекрило собою цю трасу між Пісками та окупованим Донецьком, підірвалось на міні ще давно – тоді загинув український солдат, водій бойової машини. Другий транспорт мав відтягти з дороги підбитого залізного «побратима», але також наскочив на міну.

Тепер ці дві БМП утворили на дорозі корок та металеву загорожу на прямому шляху між шанцями українців та позиціями російських окупантів: до них по цій дорозі – не більше 800 метрів. Сама дорога повністю прострілюється вогнем «сепарів»: їхні снайпери засіли на двох «баштах-близнюках» приблизно в кілометрі від цього місця і мають огляд дороги, як на долоні. Окрім чудових позицій для обстрілу, у терористів на озброєнні важкий кулемет «Утьос» з оптичним прицілом, тож свист куль чути досить чітко, а на небі раз-по-раз спалахують сліди від трассерів. Сказати, що наближатись до цих БМП хоч на кілька секунд - небезпечно – це нічого не сказати.

[caption id=”attachment_34561” align=”aligncenter” width=”600”] Фото Вікторії Пришутової[/caption]

Проте добровольчий батальйон «Карпатська Січ», що утримує українські позиції в Пісках, досі не має жодної одиниці бронетехніки. І бачити буквально в десяти метрах від власного окопу аж дві «безхозні» БМП – хай навіть побиті вибухами мін – хазяйновитим хлопцям надто муляє. Бійці  взводу Горинича (в миру – броварського «свободівця» Олега Шевчука) подумали, що можна спробувати «зліпити» з двох підбитих бронемашин хоча б одну «на ходу» і так розпочати формувати власний «бронеавтопарк». Тож ремонт підбитої БМП разом з доставкою гуманітарного вантажу від волонтерів та проведенням ротації бійців став однією з місій чергової поїздки броварчан в Піски. 6 березня хлопці з Броварів рушили на саме вістря українсько-російської війни, аби на найближчі два тижні замінити своїх побратимів на бойових позиціях. Тож коли журналістів «Маєш право знати» люб’язно запросили приєднатись до цієї подорожі – ми не могли не використати такий шанс.

Дорога на фронт

Ще близько 16:00 почалися збори біля броварської бази «Карпатської Січі» - кафе «Колібрі» на Геологовозвідці. Сюди звозять гуманітарку від волонтерів, тут збирались бійці, що мають їхати на ротацію в Піски, їхні друзі та родичі, аби провести солдат на фронт. Вже наче все готове до відправки, аж ось до кафе несподівано під’їжджає білий бус з якого мало не на ходу «вилітає» яскрава делегація: дівчина з десятком кольорових повітряних кульок, веселий хлопець з бородою та мікрофоном у руках співає прямо на ходу,  ще один чоловік – з великим білим тортом в руках, на якому солодкою помадкою намальована емблема «Карпатської Січі».

Виявилось, що це прихали друзі «січовиків» з Києва, аби також провести побратимів на Донбас. Після вітань, пісень і колективних фото нарешті розсаджуємось по завантаженим «гуманітаркою» мікроавтобусам та їдемо. Спочатку – до місцевої церкви за благословенням святого отця: така традиція у батальйоні. А вже після настанов священика, спільної молитви та останнього перекуру в Броварах – на війну.

Бійці добровольчих батальйонів – таких як «Карпатська Січ» - не отримують жодного забезпечення від держави, жодної копійки зарплати чи грошової винагороди. Воюють виключно за власний кошт, допомогу волонтерів та меценатів. Вони не мають статусу учасників бойових дій, соціальних гарантій чи пільг, першочергового права на отримання земельної ділянки як учасники АТО. Можливо, саме тому вони не нарікають на командування, не переймаються тим, як оцінить їхній подвиг влада, а думають лише про те, як краще бити ворога і «коли ми підемо палити Москву». Багато з цих мужчин все життя чекали нової українсько-російської війни, і тепер віддають їй усього себе.

Їхали довго та гамірно. Здавалося, хлопці вирушили не на фронт, а в довгоочікувану відпустку: постійно жартували, згадували свої попередні бої у Пісках і не тільки. Ці чоловіки вже так звикли воювати, що дехто з них комфортніше почуває себе в шанцях під обстрілами, ніж «на гражданці». Вже під ранок, після понад десяти годин дороги, на кілька хвилин зупиняємось біля великої стели «Донецька область»: вона пофарбована у синьожовте, але збереглись бетонні барельєфи з Леніниним. Один з бійців для проформи намагається відірвати лик «вождя пролетаріату» від назви українського міста, але сили нерівні: червоний профіль головного більшовика міцно тримається арматурою. «Шкода, немає під рукою ВОГа – можна було б пальнути по «дєдушкє», - бідкається один з бійців, спльовує на барельєф Леніна і ми вирушаємо далі. Наш наступний пункт призначення – селище Курахове: там знаходиться перевалочна база «Карпатської Січі».

Курахове

Першим на базі зустрічаємо Юрія Сиротюка: колишній нардеп-«свободівець» діловито порпається у своєму автомобілі, дістає звідтіля якийсь вантаж. Тут на базі Сиротюк вже не надто схожий на парламентаря: відпустив бороду і вдягнутий у камуфляж, в кобурах на розвантажувальному жилеті – ніж, пістолет та магазини.

[caption id=”attachment_34592” align=”aligncenter” width=”600”] Фото Вікторії Пришутової[/caption]

Поступово на звук автомобілів та голоси приїжджих  виходять й інші «січовики»: зустрічають гостей з Броварів, як завжди – жартують, скликають всіх тутешніх привітатись з новоприбулими, допомогти розвантажити волонтерську допомогу  та віднести її на склад.

Коморою завідує жінка у формі: висока статна молодиця з рудим волоссям командним голосом вказує, куди класти крупи, а куди – консервацію. Чоловіки ж у цей час отримують зброю та діляться останніми новинами з передової: про те, як з моменту попередньої ротації укріпили криївки в Пісках та поруч, яка ситуація в інших батальйонах, що стоять на позиціях поблизу, чи не було за цей час втрат серед бійців. Знову жартують, «підколюють» одне одного, хтось чистить зброю та споряджає набоями автоматні ріжки, інші п’ють з дороги чай та по-хазяйськи обдивляються територію бази. Якщо спробувати уявити, чим займалися запорожці на Хортиці десь у 17-му століття або ж бійці УПА на Волині в середині століття минулого, то ця картина навряд чи б надто відрізнялась від тієї, що ми побачили в Кураховому. За сотні років українсько-російських воєн мало що змінилося і все вертається на круги своя.

Зрештою, до гурту вийшов командир батальйону, кремезний чоловік в мазепинці з позивним Кум. Він нещодавно з госпіталю, лікував поранення, отримане в бою, але щойно став на ноги – відразу повернуся до своїх.  За кілька хвилин – шикування, коротка настанова від командира – і з нову по машинам. Тепер – прямо на Піски.

Від Курахового до Пісків їдемо вже у повному спорядженні: в касках та бронежилетах, бійці - зі зброєю напоготові. Починається «сіра зона»: активних бойових дій тут не ведеться, однак небезпека обстрілу посилюється. Хвилин за 15 прибуваємо на останній блокпост перед нашим пунктом призначення: він розташований під мостом, який вже частково зруйнований мінами, але досі лишається порівняно надійним укриттям.

Поки «січовики» спілкуються з бійцями на блокпосту, маємо нагоду оглянути територію: помічаємо, що тут вже досить серйозне озброєння, тож у випадку атаки терористів у відповідь буде багато щільного українського вогню. Під мостом – складені дрова, продукти, вода, боєприпаси. Неподалік – купа металобрухту, в якому ледь вгадується легковик, що потрапив під обстріл, а за кілька метрів поруч – буржуйка з вигравіюваним написом «Бровари». Вкотре ловимо себе на думці, що чим ближче до передової – тим більше «броварського сліду».

Наші хлопці фотографуються біля «буржуйки-земляка», але швидко звільняють дорогу: на горизонті з шумом з’являється та наближається до блокпосту з боку Пісків невідоме БМП. За кілька секунд таки помічаємо на бойовій машині український прапор та бійців, що сидять на броні, а ще за мить – чотирилапого члена екіпажу, який біжить трохи позаду – німецьку вівчарку. БМП на кілька хвилин зупиняється під мостом, бійці перекидаються короткими фразами, а за тим ефектно «газують», піднімаючи гусеницею клуби пилюки.

Збираємось продовжити свій шлях і ми, тепер – переважно мовчки і напружено, позаяк починається найнебезпечніша ділянка дороги до Пісків. Нас чесно попередили, що в цьому секторі працює російський міномет «Васильок» тому цей відрізок траси дуже рекомендується проїжджати на максимальній швидкості. Водію нашого бусу двічі пояснювати не довелось, тож летимо як на перегонах, а принагідно помічаємо, що дорога й обочини – скрізь у вирвах від снарядів. Трохи далі бачимо рештки російського танку, ще в десятку  метрів – знищена вибухом його башта.

За кілька хвилин вже чуємо вибухи гранат, кулеметні черги і розуміємо – починається зона активних бойових дій.

Піски

Нарешті зупиняємось біля напівзруйнованого двоповерхового будинку з великим чорним прапором «Карпатської Січі» - саме тут у підвалі розташована «ставка» броварчан.

Нас зустрічає командир боївки з позивним Палій, відомий у Броварах активіст Сергій Нечипоренко. Разом з побратимами він воює тут останні два тижні і саме цю групу мають замінити хлопці, які приїхали разом з нами. Всі гуртом спускаються до підвалу, обіймаються один з одним, радіють, що всі живі-здорові і «потихеньку відстрелюють сепарів».

[caption id=”attachment_34576” align=”aligncenter” width=”600”] Фото Вікторії Пришутової[/caption]

 

[caption id=”attachment_34577” align=”aligncenter” width=”600”] Фото Вікторії Пришутової[/caption]

Палій для вигляду свариться, «скільки вас тут понаїхало, розвели мені тут бардак», а все ж не може приховати радості від зустрічі.

[caption id=”attachment_34579” align=”aligncenter” width=”600”] Фото Вікторії Пришутової[/caption]

Щойно вивантажили волонтерську допомогу, як Горинич кличе нас «прогулятись на Едельвейс» - крайню вогневу позицію «Карпатської Січі» у Пісках, від якої до окопів сепаратистів – 800 метрів. Саме там і стоять ті злощасні БМП, які хлопці задумали відремонтувати.

Бійці «Карпатської Січі» у Пісках стоять на бойових позиціях поруч з батальйоном «ОУН» та «Правим Сектором». Українські вояки у мазепинках, з чорно-червоними прапорами та з гаслом «Україна понад усе!» на бойових знаменах як і сто років тому воюють з російським окупантом. Якби до цих днів дожили письменники-фантасти, що писали альтернативну історію на кшталт Василя Кожелянка – вони напевно були би в творчому захваті від такої кількості символізму та циклічності буття. 

До позиції пробираємось дворами, короткими перебіжками і пригинаючись до землі. Найнебезпечніша ділянка – відрізок вулиці Миру, яка «прямою наводкою» прострілюється сепаратистами. На щастя, у ці хвилини тут порівняно тихо, тож ми цілими й неушкодженими дістаємося позиції.

В окопі нас вже чекає Сиротюк, Палій та ще кілька бійців, один з яких на камеру читає уривки з Кобзаря. На честь Дня народження Шевченка хлопці з «Карпатської Січі» також долучились до всеукраїнського флешмобу з читання поезій Тараса Григоровича – хтось декламує напам’ять, а хтось гортає книгу прямо під обстрілами…

Не встигли ми освоїтись в окопі, як Горинич разом з бійцем з позивним «Донбас» вже кинулись до підірваних БМП – оглянути, чи можливо ті поставити в стрій. Однак щойно тандем бійців опинився біля броні – почулося кілька вибухів та здригнулася земля. Вочевидь, помітивши рейд Горинича і Донбаса, сепаратисти почали обстріл цього сектору з автоматичних гранатометів аби притиснути українців до землі. Натомість січовики, користуючись бронею машин як укриттям, таки змогли більш-менш обдивитися підірваний транспорт і оцінити рівень пошкоджень.

[caption id=”attachment_34583” align=”aligncenter” width=”600”] Дві підірвані БМП під обстрілу ВОГами. Сріншот з відео[/caption]

В цей час автор цих рядків, ледь піднявши голову із-за брустверу, намагався зняти на відео наших хлопців біля БМП, а інший боєць в бінокль роздивлявся позиції терористів. Хтозна, на що зреагував ворожий снайпер – чи то на блик від об’єктиву камери, чи то від бінокля – але вже за мить нас досить прицільно обстріляли: свист куль, здавалося, пролунав не більше, ніж в метрі. Відчуття далеко не з приємних, тож всі в окопі миттю пригнулись нижче до землі, перечікуючи активність снайпера, розриви гранат та кулеметні черги, які гупали з усе більшою інтенсивністю.

Нарешті до шанцю заскочили Горинич з Донбасом, хлопцям вдалося живими-здоровими відійти з під зони обстрілу на «Едельвейс». Вирішили, що журналісти (а разом з нами в окопі перебували ще й колеги з каналу «112») мають полишити позицію та повернутись до підвалу на базу «Бровари». Однак сказати легше, ніж зробити: всі розуміли, що снайпер вже добряче «пристріляв» цю дорогу, тому вихід з окопу і пересування вулицею зараз є вкрай небезпечною затією. Проте робити було нічого – не сидіти ж тут до ночі! – тож мали ризикувати і бігом вистрибнули з шанцю. Швидко добігли до найпершого укриття між залишками стін зруйнованих будинків, і далі вже дворами більш-менш спокійно обігнули сектор обстрілу. Кілька хвилин маршу по руїнам Пісків – і ми вже «в безпеці» поруч з базою «Бровари».

[caption id=”attachment_34582” align=”aligncenter” width=”600”] Ще одна криївка січовиків у Пісках. Фото Вікторії Пришутової[/caption]

Малюк, Равлик, Горинич, Мальвіна, Кум та Мультівен – такі жартівливі «позивні» більше підійшли би персонажам дитячої казки чи диснеївського мультика. Але в реальності всі вони – грізні бійці «Карпатської Січі»: батальйону, що утримує передові позиції українців на прямому шляху в окупований Донецьк. Саме тут, на вістрі бойових атак, відбуваються снайперські дуелі, літають безпілотники та постійно - і вдень і вночі – падають снаряди. Ніхто не має жалю до ворога, і навряд чи російському окупанту стане легше від того, що смертельну кулю він отримав від Мальвіни або Равлика, а не від якоїсь Акули чи Коршуна.    

Біля «ставки» також все частіше почали лунати вибухи, а тому бійці, котрі щойно грілися на першому весняному сонечку, незадоволено бурмочучи під ніс мусили спускати до підвалу, де не так небезпечні розриви снарядів. Тут зібрались не тільки хлопці, але також  єдина жінка у боївці – двадцятирічний солдат із позивним «Мальвіна»: тендітне рудоволосе дівча, яке, звісно, є центром уваги усіх хлопців. Не зважаючи на те, що Мальвіну значно легше уявити на прогулянці в парку чи в студентській аудиторії - ніж в окопі під кулями - дівчина поводить себе впевнено та сміливо і зовсім не лякається обстрілу. Навпаки: постійно жартує, соромиться трохи здертого зброєю манікюру, загалом - фліртує з хлопцями, кожен з яких намагається зосередити увагу дівчини на собі. Нічого дивного: більшості «січовиків», як і самій Мальвіні, не набагато більше двадцяти, а хтось і молодший. Тому війна війною, а весну і молодість ніхто не відміняв.

Дорога додому

Проте ротацію вже потрібно було завершувати – час піджимав, обстріли посилювались. Незважаючи на те, що неподалік досі лунали вибухи гранат і стрекотав кулемет, хлопці все ж вийшли з підвалу, аби зробити кілька спільних фото перед від’їздом та попрощатися з побратимами.

[caption id=”attachment_34586” align=”aligncenter” width=”600”] Фінальне фото журналістів “Маєш право знати” Тараса Шако та Андрія Качора з бійцями броварської чоти “Карпатської Січі” Гориничем, Палієм та Дунаєм[/caption]

За тим швидко розсілись по машинам та відбули на базу в Курахове: там здали зброю й амуніцію, трохи перекусили в дорогу і рушили на Бровари. Виїжджали з Курахового вже затемна, достеменно дорогу ніхто не знав, тож ми трохи нервували, аби не наплутати з поворотами і випадково не наскочити на сепарський блок-пост. Проте на щастя подібна доля наш екіпаж оминула, і незабаром ми все ж полишили межі Донецької області.

Дорогою додому ще вистачало різних пригод: від «гостинних» українських вибоїн, які коштували нам двох коліс та лобового скла, до прогулянки нічною трасою з подертими колесами наперевіс у пошуках випадкового нічного шиномонтажу. Але це вже сприймалось як сущі дрібниці у порівнянні з тим, що лишилось за нашими спинами у Пісках. Тепер передові позиції України у своїй війні за незалежність, на постах «Едельвейс», «Небо» та «Камікадзе» утримує нова ротація броварчан з «Карпатської Січі». Наші хлопці тримають фронт зі зброєю в руках та посмішкою на вустах і мріють про наступ на Москву більше, ніж про повернення додому.

Броварський підрозділ добровольчої чоти «Карпатська Січ» запрошує до своїх лав українських патріотів для виконання бойових завдань на сході України в с. піски Донецької області. Якщо тобі не байдужа доля України – не сиди вдома, долучайся до осередку боротьби! Перемога може бути лише спільною. Ти потрібен Україні! Набір добровольців проводить броварський осередок ВО «Свобода», уся інформація за тел. 0991031757, 0984756197, 0630420692 Олег

Броварські добровольці чоти «Карпатської Січі» передають слова вдячності учням броварського НВК (ЗОШ №8) за обереги, які вони передали хлопцям на фронт.

Андрій Качор Тарас Шако

Фото: Андрій Качор, Тарас Шако, Вікторія Пришутова (прес-служба ВО “Свобода” та радіо “Голос свободи”)