Будинок №12. Сім'ї бувають різними. «Штучна» мама зі справжнім серцем.

Чи знаєте ви про те, що в Броварах є окрема республіка? Ні, не на зразок ЛНР чи ДНР. Хоча, СОС «Дитяче містечко» (СОС – соціальне середовище - авт.) деякою штучністю ці «республіки» нагадує. У містечку  штучно створена максимальна опіка над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування з боку міжнародної організації «Благодійний фонд «СОС Дитяче містечко», з боку держави, міської влади, волонтерів, штучно побудовані будиночки для проживання, штучно організовано сім’ю,  штучно «створені» мами. Та вся ця штучність триває до моменту, коли дитині виповнюється 18 років (якщо навчається у ВУЗі - то до 23 років). Тоді, за законами будинків сімейного типу, вона має покинути «тепличні умови» і піти в реальне життя, де вже немає ніякої опіки. Залишаються в цих дітей тільки ті уміння адаптації до реалій, які вони отримали від батьків-вихователів, та єдине не штучно створене  – їхня любов. 

У Тетяни Коляди їх семеро. Ні, восьмеро. Восьма донька – її рідна. Молодші діти називають Тетяну «мама», старші – «тьотя Таня». Та від цього значимість жінки у житті кожного з них не зменшується. У біологічних матерів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, материнський інстинкт так і не прокинувся, і  навіть одна дитина була тягарем. А у Тетяни материнство усвідомлене і бажане. І їй зовсім не важливо, виховувати одного, чи вісьмох, рідні вони, чи прийомні.

СОС «Дитяче містечко» - «штучна» республіка з  не штучною любов’ю

У 2010 році австрійська міжнародна благодійна організація SOS Kinderdorf International відкрила в Броварах перше в Україні  СОС «Дитяче містечко» і діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування із броварського дитбудинку «Любисток», переселилися жити у штучно створені сім’ї. Поступово в нашому місті було витіснено стару форму опіки на дітьми, на місці якої з’явилися нові: дитячі будинки сімейного типу, сім’ї термінового влаштування, прийомні або опікунські сім’ї.

[caption id=”attachment_56116” align=”aligncenter” width=”600”] СОС “Дитяче містечко”[/caption]

СОС «Дитяче містечко» розташовано відразу за Броварською ЦРЛ. Цю окрему «республіку» на 3 га, відгороджену від міста не тільки лісом, а й залізною сіткою, цілодобово охороняє охоронець. На території містечка розташовано 14 житлових однотипних будинки. Там проживають 13 прийомних та одна патронатна сім’я, де разом виховується 84 дітей. Також у «республіці» є  будинок для адміністрації, стадіон, два дитячих майданчика. Особливе місце в житті підлітків містечка займає «молодіжний» будинок, де соціальні педагоги і молодіжні лідери проводять із ними заняття.

[caption id=”attachment_56118” align=”aligncenter” width=”600”] “Кострова”[/caption]

Та найбільше до душі жителям містечка «кострова» - місце, де відбуваються різноманітні вечори та зустрічі. СОС-сім’ї живуть у містечку єдиною спільнотою, а у дітей «республіки» є все для того, щоб вони ні в чому не мали нужди. Так держава (а, в першу чергу, міжнародна благодійна організація) намагаються компенсувати дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, те, чого вони не могли отримати від рідних батьків. Завдання ж батьків-вихователів - максимально підготувати дітей до дорослого життя – соціалізувати.

Як стати СОС-мамою

Відбором кандидатів на роль батьків-вихователів чи прийомних батьків займається Броварський центр соціальних служб для сім’ї дітей та молоді. Сім’ї, які побажали стати «штучними» мамами і татами, але зі справжньою любов’ю до дітей, і не мають для цього медичних і психологічних протипоказань, спочатку проходять психологічні тести, потім - місячні курси  підготовки та тренінги.

Перед тим, як створити свій будинок сімейного типу, Тетяна Коляда півтора роки пропрацювала в містечку помічником мами-вихователя і приглядалася до дітвори. А вони – до неї. І лише коли було налагоджено двосторонній контакт, Тетяна переїхала з дітьми жити в окремий будинок. Це було 6 років тому. Першими з’явилися в її сім’ї рідні сестри і брат: Ірина, Аня, Євген та їхня двоюрідна сестричка Маша. А через півроку сім’я поповнилася ще 3 сестрами: Танею і двійнятами Анею та Вікою.

[caption id=”attachment_56138” align=”aligncenter” width=”450”] Тетяна з рідною донькою Валерією - майбутнім педагогом.[/caption]

Рідна Тетянина донька Валерія, яка у свої 17 була вже досить самостійною, новину, що мама стане мамою-вихователем ще сімом дітям, сприйняла без зайвих запитань і негативних емоцій. А через деякий час і сама приєдналася до великого сімейства.

Фактично, будинок сімейного типу №12 об’єднав представників 4 сімей. Тут діти різних вікових категорій живуть, як сестри і брати. Саме це і забезпечує їхній природній розвиток стосунків та уявлень про сім’ю. «Я все життя мріяла мати великий будинок і велику сім’ю, - каже Тетяна. – Натомість ніколи не мала ні того, ні іншого. Моя мрія збулася тільки  в 42 роки».

[caption id=”attachment_56135” align=”aligncenter” width=”600”] Все сімейство в зборі. Замість тата “позував” охоронець містечка. 2013 рік.[/caption]

Тетяна – мама-вождь. Вона виховує дітей без чоловіка, тож змушена бути для них і мамо-татом. Таких одиноких матерів-вихователів у містечку 7. Українське законодавство не забороняє одиноким громадянам створювати прийомну сім’ю, будинки сімейного типу, всиновлювати дітей чи брати їх під опіку. Чоловік у Тетяни був, та, як кажуть, «загув». За роки життя без «сильного плеча» жінка навчилася самотужки вирішувати всі проблеми і тягнути подвійну ношу. Звичайно, зізнається жінка, дітям батька не вистачає, особливо 11-річному Євгену, і жодна, навіть сама «класна» мама його не замінить. Тому вірить, що знайдеться чоловік із великим люблячим серцем, який захоче, у першу чергу, стати  дітям хорошим батьком.

Діти. Про молодшеньких.

Будинок №12 такий, як й інші: на першому поверсі - зала, кухня, кімната для мами, два санвузли і комірчина. На другому – три кімнати для дітей і санвузол. Усі кімнати волонтери відразу обладнали меблями і побутовою технікою. А от шпалери сім’я підбирала та клеїла самостійно. Облагороджували територію навколо будинку також своїми силами і на свій смак.

[caption id=”attachment_56119” align=”aligncenter” width=”600”] Будинок №12[/caption]

У той день, коли ми завітали до Тетяни,  вдома було практично все велике сімейство. Наймолодша 7-річна Аня разом із 13-річною Машею намагалися розважити Євгена: під час гри у футбол хлопчик зламав ногу, тож  змушений більшість часу проводити  на дивані.

[caption id=”attachment_56137” align=”aligncenter” width=”600”] Женя,  як мушка-прилипалка, від мами не відходить ні на крок.[/caption]

Саме цей інцидент Тетяна згадує як найбільшу надзвичайну пригоду за всі 6 років, адже Жені довелося перенести операцію по встановленню пластин та складну реабілітацію. З грошима, каже Тетяна, проблем не було: фінансування операції взяло на себе СОС-містечко, а от моральна підтримка та догляд за дитиною - завдання її - мами. За довгі тижні реабілітації в лікарні Тетяна не відходила від сина ні на крок. Каже, всі здивувалися, коли дізналися, що хлопчик – не рідний її син, адже не кожна і рідна мама так піклуватиметься про дитину.

[caption id=”attachment_56132” align=”aligncenter” width=”600”] Для мами - вироби своїми руками. Наймолодша Аня - і танцюристка, і рукодільниця.[/caption]

Називає «мамою» Тетяну і наймолодша в сім’ї - 7-річна Аня, яка потрапила в будинок сімейного типу зовсім маленькою – у рік. Їхня біологічна мама нагадує про себе телефонним дзвінком дуже рідко, бо переконана: її діти ні в чому не мають нужди. Хоча, навряд чи думає про це жінка, яку позбавили материнства 3 дітей.

[caption id=”attachment_56131” align=”aligncenter” width=”600”] З мамою можна “подурачитися” навіть так. Тетяна називає Аню «коханочка» або «доця», а Женю - «синок».[/caption]

Двоюрідну сестричку Жені та Ані – 13-річну Машу, мама Таня також любить не менше. Жінка пишається своєю донькою, зокрема, її досягненнями: дівчинка займається у старшій групі танцювального колективу «Альтаїр» і  подорожує з виступами по містах Київщини.

[caption id=”attachment_56122” align=”aligncenter” width=”600”] Тихо, дивитится всім! На сцені - Маша з танцювальним колективом “Альтаїр”.[/caption]

[caption id=”attachment_56129” align=”aligncenter” width=”600”] «Маша – дуже фотогенічна», - хвалиться мама красунею-дочкою[/caption]

Серед «молодших»  у мами  найбільше «болить» голова за Євгена – єдиний чоловік у сімействі аж ніяк не хоче навчатися. Особливо читати. Тоді мамі доводиться хлопчика «карати» - позбавляти розваг на вулиці. Є в Тетяни ще один спосіб «покарання» дітей  - залишити вдома, коли інші діти їдуть до бабусі у село (Тетяниної мами). Практично щосуботи Тетяна  навідується  до матері, яка живе в Білоцерківському районі, допомогти старенькій та привезти з села необхідні овочі та фрукти. Дітей, які залишаються вдома, Тетяна довіряє помічниці, яка прикріплена до їхньої сім’ї.

Найбільше «покарання» для дітей, коли мама «вичитує» за непослух і сердиться. Та це трапляється рідко: діти люблять і поважають цю жінку, яка стала для них справжньою матір’ю. Буває навідуються в будинок №12 і біологічні матері. Деякі навіть намагаються вчити Тетяну доглядати за … їхніми дітьми.

Діти. Про старшеньких.

У сім’ї проживають 3 одинадцятикласниці: 17-річні сестри-двійнята Аня і Віка та Іра – найстарша сестра Жені та Ані. У день, коли ми  відвідали сім’ю, «старша» Аня тільки повернулася із ЗНО - тож «штурмувала» планшет, звіряючи свої відповіді з української мови. 4 знайдені помилки дівчину засмутили.

Тетяна доньку заспокоює: нервувати зайве, і якщо не вдасться вступити в омріяний університет ім.Драгоманова, підберуть інший, адже нині можна подавати документи в кілька вузів. Тетяна сама закінчила виш за спеціальністю «вихователь», тому націлює дітей, щоб і вони здобули вищу освіту: у майбутньому це дозволить отримати їм хороше місце в соціумі, каже жінка. У Тетяни ще є одна причина спрямовувати дівчаток на продовження навчання: за законами будинків сімейного типу, тільки це дозволить їм проживати з мамою-вихователем трішки довше - до 23 років. В іншому випадку, як тільки виповниться 18, дитина має покинути межі містечка. В цей час припиняється і підтримка від держави. На сьогодні мама-вихователь на кожну дитину отримує 2 900 грн. Та чи зможе дитина без будь-якої підтримки вижити в сучасних умовах? Аня розуміє, що без знань їй в цьому житті нікуди не пробитися, тож про хлопців не думає. Каже, головне – вивчитися та влаштуватися в житті.

[caption id=”attachment_56130” align=”aligncenter” width=”600”] Випускниці Ірині, як і Ані, також не до розмов - усамітнилася, щоб також звірити свої відповіді по ЗНО.[/caption]

Третя із випускниць – Вікторія - на очі журналісту показуватися не поспішала: дівчина не бажає афішувати, що мешкає у СОС-містечку, не з рідними батьками. І Віка, і Ірина довго вирішували, куди податися після школи. Ірина зупинила свій вибір на педколеджі, а Віка мріє стати журналістом.

[caption id=”attachment_56127” align=”aligncenter” width=”600”] Кімната Тані та Віки[/caption]

[caption id=”attachment_56126” align=”aligncenter” width=”600”] Робота Віки.[/caption]

Найбільше сьогодні Тетяну хвилює майбутнє її найстаршої доньки –  21- річної Тані. Дівчина закінчила навчання у педколеджі і планує навчатися далі -  вступати на магістратуру. Від того, чи вдасться це Тані, і залежатиме наскільки вона швидко залишить своє штучне, але таке комфортне і вже рідне житло.

[caption id=”attachment_56125” align=”aligncenter” width=”600”] Таня[/caption]

А куди йти – Таня не знає, адже біологічні батьки ніякого «кутка» своїй  дитині не залишили, так само, як і донькам-двійнятам. Тож дівчина частенько нагадує про себе міському голові, бо дітей-сиріт чи дітей, позбавлених батьківського піклування, влада має забезпечувати житлом. Однак у Броварах із цим проблема: місця у гуртожитках немає, комунальні квартири не передбачені, під соціальні гуртожитки місця також немає. У свою чергу благодійний фонд СОС обіцяє лише рік оплачувати арендовану квартиру. Допоки дитина знайде роботу.

“Мій улюблений гарем”

За 6 років життя в сім’ї Тетяна «здобула» спеціальність кухарки, посудомийки, педіатра, столяра … Попри те, що на жінці, як і на кожній мамі, «висить» вся домашня робота, назвати її домосідом складно. Тетяна встигає приділити увагу і дітям, і собі. А по-іншому бути і не може, адже дівчатка беруть приклад саме з неї – мами-вихователя, мами-подруги. Та і зовні Тетяна швидше схожа на подругу, ніж на маму. Тож старші доньки не бояться знайомити тьотю Таню зі своїми обранцями. «Перш за все – довіра», -  каже Тетяна. Жінка привчає дітей бути дружніми і одне одного підтримувати. Так дорослі дівчатка «закріплені» за меншими і допомагають їм у навчанні. Як і в кожній сім’ї, часом між дітьми виникають непорозуміння. Але ж для цього є тьотя Таня, яка вміє згладжувати всі “гострі кути”. Зростаючи разом, діти вчаться розподіляти та виконувати хатні обов’язки: прибирати, готувати їжу. А бути практичними і заощадливими змушує саме життя.

[caption id=”attachment_56139” align=”aligncenter” width=”600”] Всі сімейні свята: дні народження, Паску, Різдво сім’я  зустрічає вдома. А день Святого Валентина  зі старшими доньками Тетяна святкувала в клубі.[/caption]

Тетяна переконана: на старість вона не залишиться самотньою. І тоді, коли вже потребуватиме опіки вона, її обов’язково підтримає її улюблений “гарем”. А поки що мріє, коли прилаштує дорослих дітей, візьме на виховання ще кількох сиріт, адже в її серці любові вистачить на всіх.

Фото - автора та із сторінки Тетяни Коляди в “Однокласниках”