• Сьогодні: П’ятниця, Вересень 20, 2019

Таке «доступне» службове житло: двірничка-одиначка із дітьми 2 роки живе в «ліфтовій»

Березень30/ 2016
avatar
Ірина Ющенко

Журналіст видання "Маєш право знати", мешканка Броварів

Тема житла залишається для броварчан актуальною і болючою. Соціальне житло, яке мало б стати для незахищених категорій громадян доступним, так і залишається недоступним. І хоча забудовники продовжують розраховуватися з міською владою «десятиною», та безплатні метри досить часто потрапляють до людей, які до Броварів не мають ніякого стосунку, або зовсім не  підпадають під категорію малозабезпечених та соціально незахищених.

Тож чиновники намагаються «віддуватися» перед такими категоріями громадян за допомогою  кімнат у робочих гуртожитках, де можна проживати як тимчасово, так і постійно. Та навколо і  цього житла плетуться багатоходові інтриги та виникають гучні скандали. Наші журналісти спробували з’ясувати: скільки в Броварах гуртожитків, в якому вони стані, як відбувається розподіл житла в них та хто цим керує? У сьогоднішньому матеріалі – про хитрі схеми мешканців, які  вже мають власне житло, однак не виселяються з гуртожитків, а також історія двірнички – матері-одиначки, яка в очікуванні на обіцяну  кімнату в гуртожитку, два роки із неповнолітніми дітьми мешкає у “ліфтовій”.

Це – Зіна Кузьменко – мати-одиначка, яка виховує двох доньок: 10-річну Яну та 9-річну Діану.

гуртожитки
Зіна
гуртожитки
Яна та Діана

А це – їхня  вітальньо-зало-спальня. На 9 м.кв. «рукавички» – найнеобхідніше для життя: диван, розкладне крісло, шафа, телевізор і тумба під ноутбук, на якій сестри вчать уроки. Правда, місця вистачає тільки для однієї учениці, тож  іншій – розкладають «рибний» столик.

гуртожитки

гуртожитки

 

А потім він легким помахом руки – способом застилання скатертини, перетворюється на обідній, за яким і збирається все суто жіноче сімейство: мама, дві доньки та дві кішки – Мишка і Мура. Тоді кімната стає вітальньо-зало-спальне-столовою.

гуртожитки

гуртожитки

А це у жінок ще один «трансформер» розмірами 6 м.кв – кухне-ванно-туалето-гараж. Тут, окрім унітаза, рукомийника, холодильника, столичка під електроплитку та  під посуд, зберігають найдорожче  майно дівчаток – велосипед, на який збирали «всім миром».

У Броварах Зіна з дітьми проживає  4 роки – з моменту, як розлучилася з чоловіком та поїхала від свекрухи. Спочатку працювала на птахофабриці. Тоді могла дозволити  собі знімати квартиру та тягнути всі фінансові витрати, хоча від колишнього ніякої допомоги і не отримувала. Та коли ціни на квартплату зросли, довелося з роботи звільнитися, адже грошей вистачало тільки на оплату житла. «У двірники пішла вимушено, – розповідає Зіна. –  Сподівалася отримати хоча б якийсь куточок для проживання, адже одночасно платити за житло і забезпечувати сім’ю –  фізично не можу».

Зіна обслуговує будинки Енгельса, 8, Олімпійська, 6 та 9. Щоб устигнути виконати всі об’єми роботи, прокидається о 5-ій. За два роки роботи двірником, молода жінка так і не звикла до ранніх підйомів і тяжкої праці – дуже стомлюється і часто хворіє. У найважчі періоди року – восени, коли вулиці закидає листом, та взимку, коли  засипає снігом, приходить на допомогу мама – Людмила Андріївна, яка проживає разом із сином та невісткою в знімній кімнаті на сусідній вулиці.

гуртожитки
Людмила Андріївна

Хоча Зіна і живе дуже скромно, при нинішніх цінах уся її зарплата, а це – 2400 грн, йде на харчування. Одяг та школа «з’їдають» усю зарплату бабусі. Тому дівчаткам довелося відмовитися від того, що їм приносило задоволення –  гуртка англійської мови та танцювального. Найголовнішими розвагами для сестер залишилися кішки, телевізор і велосипед.

На те, що не живе, а виживає, Зіна не нарікає. Головне – є  притулок. «Відразу, як тільки оформилася в ЖЕК №2 двірником, мені запропонували побутове приміщення – так звану «ліфтову», – розповідає Зіна.-  Сказали, це – короткочасно: як тільки кімната в гуртожитку звільниться, так нас туди і заселять». Але, як каже народна приказка, немає нічого постійнішого, ніж тимчасове. У ЖЕК №2 Зіні строго на строго заборонили розголошувати, що  жінка мешкає у побутовому приміщенні, адже під житло воно не пристосовано. Воно й зрозуміло: ніхто працювати двірником за мізерну плату не погоджується. Єдина «принада» –  житлові метри. Та нині Зіна боїться, що втратить і їх, адже в червні-липні ЖЕКи планують розформувати. «Нас можуть просто виселити і звідси. Куди тоді йти – не знаю. Хіба що – до мера», – бідкається молода жінка.

Про розподіл вільних кімнат

У 2010 році, з моменту  прийняття гуртожитків у комунальну власність, броварчани почали активно звертатися  у міськвиконком із заявами про надання житлової площі. За 2010-2015 рік  надійшло близько 140 таких заяв: від дітей-сиріт, учасників бойових дій, працівників освіти, комунальної сфери, бюджетних установ та ін. Окрім цього, близько 50 броварчан просять поліпшити їхні житлові умови шляхом «розширення». Усі заяви, із яких і сформовано єдину чергу на житло, розглядаються на наглядовій раді з питань розподілу і утримання житла у гуртожитках та використання гуртожитків і прибудинкових територій. Як розповів голова наглядової ради, заступник міського голови Григорій Голубовський, розподіляють вільні кімнати “по необхідності”. У складі ради – 13 осіб із числа заступників міського голови, фахівців відділу з житлових питань, юридичного відділу,  управлінь комунальної власності, освіти, соціального захисту населення,  районного відділу Управління  ДМС, депутатів міськради, центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, членів постійної комісії з питань комунальної власності та приватизації. Повноваження наглядової ради  поширюється  тільки на гуртожитки, що перебувають у комунальній власності. Наразі в Броварах таких 20.  Більшість із них перебувають у занедбаному стані. Одні  назви вже говорять самі за себе: наприклад, “Титанік” (вул. Київська, 298-А).

На сьогодні  2  гуртожитки – на вул. Київська, 296-А та вул. Гагаріна, 12-А, на баланс міста ще не передано; 2 – у статутному фонді – власності підприємств: на вул. Незалежності, 3-Б та вул. Оболонська, 45.

Найперше, розповідає член наглядової ради, заступник начальника відділу з житлових питань – завідувач сектору соціального житла  Наталія Коник, намагаються забезпечити кімнатами в гуртожитку дітей-сиріт. Наразі таких потребуючих – 7 осіб. Серед тих, хто на сьогодні потребує житла нагально – і матір-одиначка Зіна.

У 2014 році  серед усіх категорій удалося забезпечити житловою площею лише 2 людини –  дітей-сиріт. В 2015 році  5 звільнених кімнат розподілили між  дитиною – сиротою, учасником бойових дій; одну надали під поліпшення житлових умов (у кімнаті проживало 6 людей), одну – в тимчасове користування, одну – під  службове житло. Коли востаннє отримували кімнати двірники – спеціалісти житлового відділу не пам’ятають. «Із  кожним роком  вільних кімнат у гуртожитках усе менше, –  каже Наталія Коник, –  адже люди житлову площу приватизовують, а ті кімнати, що залишилися, звільняються дуже рідко. Це лише у випадку смерті  людини чи добровільного виселення, коли  громадянин отримав альтернативне житло». Та все частіше працівники виконкому стикаються з людською непорядністю. Так броварчанка Ч., працівник  відділу культури, коли отримала квартиру, згідно вимог чинного законодавства, мала б передати приватизоване нею житло в гуртожитку в комунальну власність. Та повертати кімнати місту  жінка не поспішає.

Житловим кодексом чітко визначено коло осіб, на яких поширюється заборона виселення, переселення та відселення з гуртожитків без попереднього надання їм (їх сім’ям) іншого житла, придатного для постійного проживання. Таке право мають громадяни, які працюють на підприємстві і їм (та членам їхньої сім’ї) було надано кімнату в гуртожитку для проживання, видано ордер, і вони не менше 5  років зареєстровані, фактично там проживають і не мають іншого житла. Якщо ж хоча б одну з умов порушено, людину мають повне право виселити. Але треба довести порушення цих умов. Тож  по необхідності члени наглядової ради проводять обстеження гуртожитків.

 До метрів –  через «трупи»  

У  лютому наші журналісти побували на одному із обстежень комісією гуртожитків по вул. Білодубравна, 14, Грушевського, 1 та  Красовського (Сергія Москаленка), 17.

гуртожитки
Гуртожиток на вул. Грушевського, 1

гуртожитки

Виявилося, що вільні кімнати є, однак їхні господарі роблять усе можливе, щоб імітувати свою присутність і зберегти за собою квадратні метри. При тому, це роблять ті громадяни, які мають власну житлову площу.

гуртожитки
Гуртожиток на вул. Красовського, 17

гуртожитки

Так у гуртожитку на С. Москаленка, 17, що належав  Укоопспілці, кімната №16 пустує понад  9 років. Громадянка Л., яка там зареєстрована з двома дітьми, фактично проживає у приватному будинку с. Гоголів Броварського району. Це підтверджують і запити на ім’я сільського  голови с. Гоголів та директора школи, де навчається менша дитина громадянки.

гуртожитки

Про те, що двері в кімнату давно не відкривалися, красномовно говорить павутина у щілинах. До всього, станом на 2.02.1016 р., пані Л. заборгувала ЖЕКу №2  за послуги майже 2 тис грн. Сусіди засвідчують: так, кімната пустує вже давно. Власне, своїми підписами у актах обстеження вони підтверджують цей факт щороку, починаючи з 2013-го. У зв’язку з  використанням кімнати не за  призначенням, рішенням виконкому від 3.12.2013 р., громадянці Л. було відмовлено у видачі ордеру на кімнату, а згідно зі ст. 71 та 72  Житлового кодексу України, рішенням Броварського міськрайонного суду від 20.10.2015 року  пані Л. та двох її дітей  визнали такими, які втратили право на користування житловим приміщенням у гуртожитку.

гуртожитки

гуртожитки

Та віддавати кімнату жінка не поспішає, натомість подала скаргу в апеляційний суд, який 17.12.2015 року скасував рішення міськрайонного суду, аргументуючи інтересами малолітньої дитини.  5.01. 2016 р.  члени міськвиконкому подали касаційну скаргу і наразі очікують рішення, яке дозволить законно звільнити квадратні метри та надати кімнати для заселення дітей-сиріт.

Ще цікавіша ситуація з сім’єю, яка нібито проживає у кімнатах № 404 та 405 у гуртожитку по вул. Білодубравна, 14.

гуртожитки
Гуртожиток по вул. Білодубравна,14.

гуртожитки

гуртожитки

І хоча громадянин С. намагається імітувати своє проживання – залишив на поличці кімнатні капці, та сусіди  факт проживання сімейства не підтверджують. Згідно відповіді на запит виконкому  до реєстраційної служби, у громадянина С. була 3-кімнатна квартира, яку він продав та купив 4-кімнатну, відразу подарувавши  дружині. У 2012 році жінка знялася з реєстрації в гуртожитку. Згодом виявилося, що його дружині на правах власності належить ще й однокімнатна квартира, яку вона придбала в 2005 році, коли перебувала з громадянином С. у шлюбі. Згідно чинного законодавства – це спільно-сумісна власність. Так як сім’я  самостійно реалізувала своє право на житло, чоловік утратив право на приватизацію кімнати в гуртожитку. До всього, під час багаточисельних перевірок,  факт його проживання не було засвідчено, тому виконком відмовив  господарю у видачі ордеру на житлове приміщення. Та чоловік не відступає, вигадуючи все нові аргументи. Члени наглядової ради  запропонували громадянину С. у добровільному порядку звільнити жилі приміщення в гуртожитку та здати ключі в ЖЕК №4.

гуртожитки

гуртожитки

Але чоловік написав  заяву про необґрунтоване і помилкове  рішення міськвиконкому, адже він із сином у гуртожитку проживає і  жодного іншого житла не має. Мовляв, із дружиною він розлучився ще у лютому 2013 року, не підтримує жодних стосунків, 4-кімнатна квартира належить дружині, а однокімнатну, яка належала їм обом, забрав банк за невиплату кредиту. Тож пан С. знову написав заяви з проханням надати йому та його сину по одній кімнаті. До всього, чоловік став прикриватися депутатами  міськради, які не розібравшись у справі прийшли допомагати «потерпілому» «вибити» житло.

Службового житла немає і не буде?

Наразі перед виконкомом стоїть нелегке завдання: як змусити виселитися з гуртожитку тих, котрі вже забезпечили своє право на житло, на користь інших потребуючих? Згідно діючого законодавства, є 2 варіанти: вирішити все мирно за участі наглядової ради або, якщо перший варіант зазнав фіаско (що, власне, і бачимо), залишається  йти до суду.

«Житлового фонду для службового користування в міста немає, – каже Григорій Голубовський. – Усі гуртожитки, які нам передавали в комунальну власність, були заселені. Частково вирішити питання надання хоча б тимчасового житла можна шляхом перепланування чи реконструкції приміщень, де є великі холи». І наводить приклад: так було зроблено з гуртожитками на Незалежності, 16 і 16-Б, де побутові приміщення переобладнано під житлові. На більше тим, котрі зверталися про надання житла в гуртожитках та чекають на нього, розраховувати не доводиться.

гуртожитки

 

Тож  Зінині шанси отримати кімнату в гуртожитку прирівнюються практично до нуля, і яка доля очікує на жінку та її дітей – невідомо.  Навіть якщо виконкому і вдасться відвоювати кімнати у вище зазначених громадян, не факт, що хоча б одна дістанеться саме Зіні, бо черга практично щомісяця зростає за рахунок воїнів АТО, дітей-сиріт, інвалідів, багатодітних та інших вразливих категорій громадян. Єдина можливість отримати  такі необхідні квадратні метри – переобладнувати під житло безгосподарні приміщення.

гуртожитки

Наприклад, по бульв. Незалежності (біля буд. Черняховського (Симона Петлюри), 16-г), що останні 10 років слугує пристанищем для безхатьків та наркоманів.

Фото – автора