Проблеми з комунальним обслуговуванням для більшості броварчан стоять кісткою в горлі.  Брудно в під’їзді, відсутність освітлення на міжсходових клітинах, діряві дахи, розбиті двері, виведені з ладу ліфти – типовий «пейзаж» міських житлових будинків.  Комунальники на постійні звернення та прохання виконувати свою роботу реагують повільно, іноді не реагують, а подекуди просто хамлять жителям.  Будинок №60а на вулиці Короленка в Броварах один з плеяди прикладів, на якому можна проілюструвати як роботу комунальників, так і ситуацію з умовами проживання в броварських висотках.

Саме в цьому будинку вантажний ліфт не працює більше року, а пасажирський – близько місяця. Крім того, після «ремонту»,  останній  постійно виходить з ладу. Від старого до малого, люди обурені ставленням  комунальників та влади до проблем громади. Мешканці 12-поверхівки мусять ходити пішки. Молоді мами спускають та тягнуть нагору коляски з дітьми. Люди похилого віку докладають масу зусиль, аби сходити в аптеку чи в магазин, а то й просто вийти у двір. Деякі з них взагалі довгий час не були на вулиці , адже спуститись та піднятись пішки їм просто не під силу.

Через зламані ліфти в будинку трапляються випадки, котрі лежать поза межами добра і зла. Якось на одному з верхніх поверхів будинку померла старенька бабуся. Зрозуміло, що без працюючого вантажного ліфта спустити труну було практично неможливо. Сусідам та родичам нічого не лишалось, як на плечах зносити тіло померлої сходами. Слава Богу, що в цей час наверх не піднімались діти й не застали таку моторошну картину.

Крім несправності ліфтів жителі верхніх поверхів скаржаться на дірявий дах. Варто випасти мінімальним опадам, як зі стелі в квартирі починає текти вода. Стіни покриває пліснява, але мешканці винайшли універсальний спосіб вирішення проблеми. Коли стіна стає вологою її сушать феном, а потім підклеюють шпалери.

Пані Ольга  показує товсту зелену папку документів – звернень до міського голови, комунальної служби. За її словами, відповіді від них іноді треба чекати рік.

Мешканці будинку по Короленка 60а демонструють знімальній групі двері міжсходових клітин. Замість ручок стирчать цвяхи, на деяких поверхах прибиті шматки деревини.  Подекуди ручки взагалі відсутні. Самі двері в жахливому стані, тому мешканці  з сумом називають свій під’їзд хлівом. Люди запевняють, що ремонту під’їзд не бачив вже з десяток років.

Начальник ЖЕКу  №3, Дяченко Іван Васильович, винним себе не вважає, натомість говорить, що причиною такого стану під’їзду є самі люди, які розписують стіни, ламають двері та крадуть лампочки.  До речі, лампочки в цьому році комунальники таки вкрутили. Все інше залишається незмінним.

Відеосюжет “Маєш право знати” про ситуацію в будинку

Сам начальник мешкає по сусідству, в такій самій 12-поверхівці. З метою порівняти стани під’їздів, наша знімальна група зайшла і сюди. Кращою назвати ситуацію важко – ті ж шматки дерева замість ручок, розбиті двері, але пасажирський ліфт таки працює. Однак  для І. В. Дяченка навряд чи це важливо, адже він живе на низькому поверсі.

Безпосереднє «начальство» жеків – КП «Служба замовника» – заявило, що наразі відбувається експертиза з метою встановити, якого ремонту потребують ліфти на Короленка 60а, а також скільки коштів потрібно витратити на його проведення. Таку фразу і від міського голови Сапожка, і від начальниці «Служби замовника» Смалько на офіційних прийомах мешканці багатоповерхівки чули неодноразово.  «Що-що, а обіцянками годувати наші чиновники вміють» - говорить мешканка будинку. Роботи експертів  люди в цьому будинку не спостерігали.

Цікаво, що поза кабінетами і офіціозом пані Смалько говорила зовсім інше. «Ніякого ліфта тепер ви не побачите!» – саме так, за словами мешканців, відповіла  Аліна Петрівна на чергову вимогу полагодити ліфт, дізнавшись, що мешканці поскаржились міському голові.

І поки комунальники разом з міською владою й надалі обіцяють вирішити проблеми з ліфтом, мешканці будинку змушені платити  700-800 грн. за компослуги, яких фактично нема. Все, що залишається, – чекати і жити, пішки долаючи довгих 12 поверхів, а декому просто сидіти в квартирі.

 Тарас Шако, “Маєш право знати”.