загруженоУпродовж кількох минулих років Бровари не припиняли активної розбудови. Нові багатоповерхівки, торговельні комплекси, підприємства – все це, без сумніву, не може не радувати. У першу чергу – забудовників, які реалізували черговий успішний проект. Теоретично такий будівельний «бум» мав би тішити і броварців, проте причин для суму набагато більше: дохід до міського бюджету від забудов катастрофічно низький, а обіцянки так званих «батьків міста» покращити соціальну інфраструктуру Броварів залишаються переважно лише на папері.

Почнемо з цифр. Із кожним забудовником міська влада укладає договір про пайову участь у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури. Для житлових приміщень максимальний показник дорівнює 4% загальної вартості будівництва, для нежитлових – 10%. Починаючи з 2011 року, в Броварах увели в експлуатацію понад 100 об’єктів будівництва, серед них понад 15 висотних житлових будинків, і більше 5 торгівельних центрів загальнодержавного значення, проте в міський бюджет від пайової участі цих об’єктів надійшло якихось 3,5 мільйона гривень.

Така низька сума за минулі три роки активного будівництва пов’язана з багатьма факторами. По-перше, існує певна схема, завдяки якій великі забудовники можуть уникнути сплати «пайових» відсотків. Йдеться про будівництво інженерних мереж, які після вводу будинку в експлуатацію передають у комунальну власність. При цьому загальна вартість цих мереж вираховується із 4%, затверджених у договорі про пайову участь. Таким чином, до міського бюджету надходить або незначна сума коштів від забудовника, або ж тільки інженерні мережі.

Водночас великі забудовники багатоповерхівок часто «грішать» зі створенням цих інженерних мереж. Наприклад, замість встановлення нового колектора для обслуговування будинку деякі «винахідливі» будівельники врізаються у вже наявну трубу. Така економія призводить тільки до того, що навантаження на міські комунікації зростає. На мою думку, вираховувати вартість будівництва мереж із розміру пайового внеску абсурдно, адже ці мережі потрібні передусім забудовнику – без них об’єкт не функціонуватиме.

Іноді в договорах між владою та замовниками будівництва останні беруть на себе зобов’язання споруджувати об’єкти соціального призначення – школи, дитячі садки тощо. Так було, до прикладу, під час будівництва багатоповерхівки на вул. Грушевського, 21 А, де поруч із висотками мали звести будинок дитячо-юнацької творчості. Однак після введення багатоповерхівки в експлуатацію про приміщення для дітей та юнацтва просто забули.

Відсутність обіцяних соціальних об’єктів, мізерний розмір надходжень до бюджету від пайової участі забудовників наштовхує на думку: можливо, натомість місто все ж отримує певний плюс у вигляді, наприклад, квартир у комунальну власність. Проте «жодної квартири після введення в експлуатацію десятків багатоповерхівок з 2011 по 2014 роки у комунальну власність Бровари не отримали», – і цей факт на 53 сесії підтвердив міський голова у присутності десятків активістів, та під об’єктивами відеокамер.

Встановлює розмір пайової участі виконавчий комітет броварської міської ради. Вже після завершення будівництва у виконкомі вирішують, виконав замовник свої зобов’язання чи ні. Саме у відповідних рішеннях можна прослідкувати, скільки коштів пайового внеску надійшло до міського бюджету. Ці документи зобов’язані публікувати протягом 5 днів з моменту їх прийняття. Однак в оприлюднених (часто – із запізненнями) документах чиновники останнім часом використовують правила надмірної лаконічності: «вважати договір про пайову участь виконаним» – і жодного слова про суму, яка надійшла в казну, чи про побудований, скажімо, дитячий садок.

Аналогічна ситуація і з нежитловими будівлями. Зокрема, будівельним гіпермаркетом «Епіцентр» на Київській. За умовами договору розмір пайової участі для забудовника складав 4% загальної кошторисної вартості об’єкта – це понад три мільйони гривень. Крім того, ніхто не пояснює, чому для будівництва нежитлового приміщення встановили «житловий» відсоток пайової участі? Адже відповідно до положення ця цифра може сягати 10%. Далі «аукціон небаченої щедрості і доброти» від броварської влади до «Епіцентру» продовжився: вартість зовнішніх мереж оцінили теж в три з лишком мільйони гривень, які відмінусували від розміру внеску пайової участі. В результаті міська казна поповнилась всього лише на 54 тисячі гривень, замість передбачених 7.5 млн. пайового внеску. Це при тому, що під «Епіцентр» віддано 6 гектарів броварської землі.

Наскільки міг би поповнитись в ідеалі міський бюджет Броварів, запитаєте ви? Мова йде про десятки мільйонів гривень. А де і в чиїх кишенях вони осідають – відповідь очевидна. Бо ж всі ми люди дорослі і чудово розуміємо, що просто за красиві очі такі мізерні відсотки не встановлюються. І те, що схема працює донині, знає прокуратура, навіть протягом півроку проводить перевірку, але чомусь безрезультатно.

Це яскраві приклади, які пояснюють суть одвічної проблеми:«в бюджеті нема коштів». Така відверта і надмірна лояльність до окремих забудовників і призводить до того, що батьки за свій кошт ремонтують школи, що у Броварах не вистачає дитячих садків, що в місті погані дороги й мости та ще безліч невирішених проблем. Переконаний, що вихід із цієї ситуації – не затиснути броварський бізнес, а розробити і впровадити нові механізми співпраці, які будуть економічно обґрунтовані та вигідні як для Броварів, так і для забудовників. Лише тоді, коли зникнуть такі «аукціони лояльності», а всі будуть дотримуватися чітких правил, місто матиме значно більше можливостей і ресурсів для розвитку.