Із Сингапуру до Броварів – за коханням і роботою. Історія Джейк’ю Фу

Джейк’ю Фу переїхав з Сингапуру жити і працювати до України і зупинився в Броварах. Цей факт шокує, бентежить, викликає здивування. Нам теж стало цікаво, що може так кардинально змінити життя та закинути людину в протилежну частину світу, ментально і культурно інакшу. Джейк’ю погодився на інтерв’ю без зайвих вагань. Ми призначили зустріч в одному з місцевих закладів і відразу розв’язалася невимушена дружня розмова, так ніби ми були знайомі багато років, лише попросили трохи повільніше розмовляти англійською. Отож, ми радимо історію азійського юнака читати, тримаючи в голові риторичне питання, чи варто ризикувати та чи вірити в долю?

 – Чим ти займався в Сингапурі, і як так сталося, що ти вирішив залишити дім?

 – Як це почалося… Я працював в технологічній галузі протягом щонайменше 1-2 років, хоча ще раніше я взагалі не був жодним чином пов’язаний з цією сферою. Я займався музикою професійно близько 5 років. Не те щоби я був музикантом, здебільшого мені подобалося продюсувати музику, тож я працював в комерційній студії. Мені доводилось працювати з телебаченням, фільмами, я робив озвучку та інші речі. Крім того, я виступав в барах, викладав музичні уроки, і це такі звичайні способи, якими музикант заробляє собі на хліб, але це насправді дуже виснажує. Але якось я надихнувся Ілоном Маском: побачив його відео і почав слідкувати за його роботою. Мене підкупило не лише успішне підприємництво, а те, як бути успішним і змінювати при цьому світ. Тож я вирішив змінити щось в своєму житті, і в компанії, до якої я приєднався. Там я займався Customer Sucсess Managment (функція в компанії, відповідальна за управління відносинами між продавцем та його клієнтами. Мета успішної роботи клієнта полягає в тому, щоб зробити замовника максимально успішним, що, в свою чергу, підвищить цінність клієнта для продавця – прим.авт.). Робота йшла добре, але в якийсь момент я зрозумів, що я хочу залишити країну, в якій живу, і хочу працювати за кордоном, тож почав шукати можливості, переважно якісь стартапи, вислав кілька заявок на роботу. Врешті Польща дала мені такий шанс. Цей стартап допомагав з СЕО-оптимізацією та іншою роботою.

– А що з Україною, як ти опинився тут і чим сьогодні займаєшся?

– Працюючи в Польщі, я приїхав до України на тиждень просто на відпочинок. Якось я мав розмову зі своєю знайомою і ми подумали про те, щоб відкрити компанію в Україні чи Польщі. Наш вибір зупинився на Україні, тому що тут є багато талановитих спеціалістів. Чому б ні? Весь процес переїзду забрав у мене 3 місяці до того, як я отримав посвідку. Офіційно я почав жити тут в грудні минулого року. І бачите, один рік минув, ми відкрили бізнес тут й активно працюємо. Наразі кількість працівників у нас – 10 осіб, і ми ростемо далі.

Ми працюємо як IT outstaffing company (надання співробітників в розпорядження іншого підприємства – прим. авт.). Аутстафінг означає, що ви наймаєте спеціалістів (у веб-сфері — розробників, дизайнерів, тестувальників тощо) з іншої компанії на умовах, коли вони продовжують там працювати, але фактично їхнім роботодавцем стаєте ви, і вони виконують задачі, які ви даєте їм напряму.

Принцип роботи такий: якщо компанія в Сингапурі потребуватиме якогось спеціаліста, ми наймаємо працівника, і він чи вона працює на компанію в Сингапурі. Я усвідомлюю, що більшість аутстафінг компаній працюють з європейським та американським ринком, азійський в цьому сенсі ще повністю не покритий. Ми надаємо їм офіс, все необхідне обладнання і вони працюють безпосередньо з клієнтом, а ми лише як підтримка.

– А яка твоя посада? Ти, виходить, СЕО (генеральний директор)?

– О, ні! Серйозно, я не буду про себе так казати, тому що це занадто мала компанія, щоб називати себе такими гучними посадами. О, я можу зватися office boy – мені так більше подобається.

– Напевне, є речі, за якими ти сумуєш, котрі пов’язані з твоєю Батьківщиною?

– Так, це їжа. Але знаєте, я насправді дуже комфортно себе почуваю в Україні, і не сумую за домом. У мене нема такого, що я так хочу взяти квиток і поїхати додому, це моя така особливість – призвичаюватись до закордону, так само було в Польщі. Але от їжі, знаєте, такої азійської, гострої в Україні, на жаль, нема.

– Можливо,  ти космополіт? “Мій дім – планета”?

– Можливо. Але відповідь може бути в тому, що Сингапур –  мультикультурне середовище, тому мені близьке все різноманітне. Однак, там вже все знайоме для мене, і мені хочеться вивчати щось нове. Така моя особливість. Але сьогодні я вважаю, що  Україна – це мій другий дім.

– Ти жив і працював протягом певного часу в європейській країні, Україна сьогодні в активінй фазі євроінтеграції, чи побачив ти особливі відмінності?

– Ми, звісно, можемо помічати різницю в архітектурі. Я бачу велику різницю між Києвом і Варшавою. Одна з найбільших різниць –  це транспортна система. В Києві є метро і воно є кращим, ніж варшавське. Інша річ, що Варшава невелике місто і там можна зручно дістатися в різні точки. Ще один з плюсів в тому, що всі знакові місця, де відбуваються події, розташовані саме в центральній частині Варшави. Мені подобається старе місто, у цьому сенсі дуже схожий Львів. Але зрештою, їжа в Києві значно краща, ніж у Варшаві.

– Бровари – невелике місто, що тебе тут приваблює або навпаки відштовхує?

– Бровари – нормальне собі місто. Я би назвав його містом для відпочинку. Воно відрізняється від Києва, можливо своєю камерністю. У вас є парк, я там часто гуляю. Інша річ, що доводиться купу часу витрачати на дорогу в Київ.  Але щодо речей, які мені не подобаються, не знаю, я не звертаю на це уваги, я жив в різних містах, я просто роблю те, що роблять місцеві, і мені так нормально. Але взагалі, все, що робить для мене Бровари чудовими, – це люди.

Знаєте, я мало з ким спілкувався в Броварах, ясна справа,  постійно їздив на роботу, максимум – заходив в “АТБ”. І я нікого не знав, до того часу, як приєднався до English Speaking Club. Моя подружка підштовхнула мене піти. Я побачив у Фейсбук пости різні, де шукають волонтерів і спілкуються англійською, ну і ми сконтактували. А це виявилося буквально біля місця, де я живу. Словом, я пішов і побачив стільки крутих людей, які вміють проводить свій час з користю. Тепер я розумію, чому назва Bro, бо там всі дружні. Я навіть завітав на дитяче заняття, і я би з радістю хотів продовжувати, але через роботу не можу знайти час.

 – А як ти відпочиваєш тут?

 – Ходжу в кіно, в “Платету кіно”, там є фільми англійською мовою в оригіналі. Ну, або беремо якусь їжу з собою, йдемо на прогулянку, боулінг, зустрічаємося з друзями. Але, знаєте, найчастіше відпочинок, це десь смачно поїсти з друзями в хорошій атмосфері, не знаю чому. Виглядає нудно, так? Ще я би хотів трохи більше ходити в спортзал, займатися якимось фізичними навантаженнями.

 – Які речі тебе от найбільше вразили в Україні, позитивно чи негативно, було ж щось таке дуже радикальне, що вплинуло на твоє сприйняття?

 – Насправді, зараз складно вже й пригадати, якби ви спитали мене про це, коли я тільки переїхав, я б напевно цілу низку таких речей назвав. Ну, найперше, що спадає на думку, ваші маршрутки, це чисто українська штука. Я ніколи не бачив такого, коли ти заходиш в автобус і не знаєш куди він їде. Ти можеш побачити лише номер, я відслідковував трек по Гугл-мапі, але це не завжди допомогає. Ну і ясна річ, ти можеш спробувати попутки  – це у вас популярно. А ще ці довгі ескалатори, їдеш і думаєш: “О, Боже, я що все ще стою на ескалаторі?”. Ваші дороги дуже розбиті і люди небезпечно водять авто, навіть таксі.

 – Тоді таке питання: як тобі українські люди?

 – З тих людей, яких я зустрічав, всі переважно дружелюбні, але знаєте, вони не будуть говорити до всіх “привіт”, питати як справи. Вони не настільки відкриті, більш інтровертні чи спокійні. Звісно, є винятки, але загалом таке враження. Але насправді, коли ближче спілкуєшся з людиною, українці дуже дружні люди. В Сингапурі так само. Однак я би не хотів прив’язувати це до національностей, бо я більше вірю в людей як індивідуальностей, і не хотів би приписувати якісь риси народу. Мені подобається, що багато людей розуміється в технологіях, всі вони професійні, однак існують проблеми всередині країни. 

В Україні є багато землі, ви одна з найуспішніших країн в аграрній сфері. Ну і звісно в ІТ-індустрії. Тож, якби було більше інвестицій, ви маєте потенціал швидко розвиватися. Це довгий шлях. Найбільше, що мене дивує, це те, що люди оминають сплату податків або дають хабарі. Цього елементу корупції треба позбуватися.

 – Протягом свого перебування в Україні чи відчував ти якісь расистські закиди в свою сторону?

 – Конкретно такий випадок був лише один раз. Ми були з одним чоловіком в компанії, і я подав йому руку, щоб привітатись, він сказав щось російською і не захотів потискати руку. Може, в нього був поганий настрій. Я перевів мову на інше і сприйняв це з гумором. Буває, діти любять сміятися з англійської мови, ну от вони можуть йти і перекручувати слова. Я не звертаю уваги насправді, але моя дівчина чи друзі дуже дратуються з цього. Але ж знову ж таки, хіба це расизм?

 – Ти спілкуєшся англійською, тобі комфортно бути в іншомовному середовищі, чи складно тобі впоратися з якимись повсякденними речами?

 – Ну така справа, я ж трохи вчу російську. Але коли треба запитати щось англійською, то зазвичай я спрощую мову, щоб було зрозуміліше. Загалом, якщо порівнювати українців з поляками, то там мені набагато простіше комунікувати англійською. Навіть старші люди там можуть спілкуватися англійською. Втім, як не дивно, саме мені зустрічаються в Україні багато людей, які говорять хорошою англійською, такий збіг, не знаю чому. Може, тому що це молоді люди і технічна індустрія.

 – А чому ти вивчаєш російську, а не українську мову?

 – Хороше питання, так я намагався трохи вчити і українську, але ми з моєю дівчиною вирішили, що таки треба більше сфокусуватися на російській, тільки тому що вона більш широко використовується, але це жодним чином не стосується політичних моментів. Я не підтримую російську війну на Сході України. Для мене це просто практично і зручно зараз. Не те, щоби я сильно вчив російську, я вивчаю її через додаток Memorise, вчу якісь слова, вирази.

 – Яка, до речі, твоя рідна мова?

 – В Сингапурі ми спілкуємося англійською. Ми – колишня Британська колонія, тож англомовна культура для нас близька. Скажімо, мандаринська мова (група діалектів китайської мови – прим.авт.) –  моя рідна мова, і я, можливо, хотів би мати більше можливостей, щоб використовувати її в дитинстві, але моя родина більше англійськи орієнтована.

 – Чи є в суспільстві травма від постколоніального гніту через те, що ви були Британською колонією?

 – Та ні, такого нема. Ми не маємо якихось комплексів, мені здається, для Сингапуру це навіть добре, бо ми все-таки озахіднена країна. Чи є тиск від колишньої колонії? Ні. Насправді можна сказати, що ми отримали вигоду від цього. Наш перший Прем’єр-міністр мав англійську освіту і багато зробив для країни.

 – Робота – це ж не єдина причина, чому ти тут, твоя дівчина українка?

 – О, так! Я буду брехати, якщо я не скажу, що вона була однією з найголовніших причин, чому я опинився тут. Ми почали спілкуватися з Лєрою через Hello Talk – це такий додаток, щоб вчити іноземну мову в чаті. Історія така, що я трохи юзав цей додаток, щоб трохи вивчити польську. Якось я говорив зі своєю колегою з Америки і вона мені сказала, що Україна прекрасна і я маю обов’язково її відвідати. Я подумав, чому б ні? Я люблю їздити в інші країни та зустрічати знайомих людей. І я просто раптово знайшов її, вона там ще вказала, що вона developer, я подумав, о, незвична професія для дівчини.  Ми почали переписуватись, їй також подобався Ілон Маск, і знаєте, ми почали знаходити спільні інтереси між нами: науку, комп’ютерні технології. Ми нарешті зустрілися на тиждень у Львові, і так розпочалася історія нашого кохання. Ми почали зустрічатися, і я відразу їй сказав, що стосунки на відстані – це дуже непросто, будь готова до цього. 

 – Чи можеш ти сказати, що на ідею розпочати бізнес тут вплинула твоя дівчина?

 – Знаєте, тут дві сторони відіграли важливу роль. В бізнесі ти маєш бути раціональним і логічним, тому що це великі ризики. В першу чергу я відштовхувався від цього, але Лєра так само мені допомогла багато в чому. І так, в це дуже важко і складно повірити, але я був так налаштований: “Окей, давай перевіримо, яка Україна буде на цей рахунок”. Я поговорив з керівництвом з Сингапуру і ми відкрили тут бізнес. Я зробив дослідження і побачив, що в Україні є потенціал для того, щоб відкрити бізнес, навіть кращий, ніж у Польщі.

– Ви плануєте весілля?

– Я не можу сказати, давайте я скажу, що справи йдуть дійсно дуже добре, і в нас є багато спільних планів.

– Ти б хотів провести в Україні своє життя?

– Все може трапитися, поки ми тут, тому що тут робота. Повернутися знову в Сингапур я би не хотів, можливо пожити кілька років. Але щодо того, яке місце я би обрав, щоби “пустити коріння”, я ще не думав на цей рахунок, можливо Австралія або Канада.

–  Давай тоді щось банальне, які плани цього літа?

– Поїдемо з Лєрою у Львів, відзначатимемо річницю. Нарешті допрацюємо деталі з офісом і почнемо повноцінно працювати. Все знову скучно, вибачте, але це те, чим я живу, –  кохана дівчина і робота.

Фото – Катерина Мамайсур-Негода