Єва Кошева: “Кажуть, що всі актори починають з масовки, але це не про мене”

У жовтні 2017 року відбудеться прем’єра пригодницього фільму-фентезі українського виробництва “Сторожова Застава”. Головну роль у фільмі зіграла юна броварчанка – Єва Кошева. Ми зустрілися з акторкою, щоб дізнатися інтригуючі таємниці кіноакторської майстерності та подробиці зйомок фільму.

Єва Кошева, 14 років, учениця Броварської спеціалізованої школи №7

– Єво, звідки взялося бажання займатися акторським мистецтвом?

– Спочатку я займалася у модельній школі. Там мене вчили правильно позувати, вільно триматися перед камерою. В одній зі шкіл мене помітили. Моїй мамі сказали, що в мене є талант, і мені треба розвиватися в цьому напрямку. Відтоді я почала активно вчитися, пройшла багато шкіл, курсів, тренінгів, де опановувала нові знання, набиралася досвіду. Мені доводилось бувати на знімальному майданчику, але я хотіла чогось більшого: не просто бути в масовці, а стати частиною чогось великого.

– Хто підтримував твоє бажання розвиватися в акторському напрямку?

– Усі курси, навчання – це була ініціатива мами. Вона постійно казала, що в мене все вийде. Я розуміла, що якщо мама мене так морально підтримує і вкладає у моє навчання певні кошти, я не можу її підвести. Тому  в першу чергу я стараюся для неї, а не для режисера (сміється).

– Як ти отримала головну роль у фільмі “Сторожова Застава”?

– Одного дня, коли мене мама забирала з занять, вона сказала, що зателефонувала кастинг-директор, з якою ми до цього познайомилися на Гоголь Фесті та запропонувала пройти проби до фільму “Сторожова Застава”.

– Як проходив кастинг до фільму?

– Кастинг складався з двох частин. На першій відбирали кращих претендентів на роль. Під час другої частини залишилося троє хлопців і троє дівчат. Тоді вибирали найкращу пару. Ми мали гармоніювати і гарно виглядати в кадрі. От і сталося, що ми з моїм партнером підійшли найкраще.

Звичайно, я мріяла про головну роль, але я не усвідомлювала, що це станеться так швидко. Це дуже велика відповідальність. Переді мною постало завдання не просто зіграти роль, я мала працювати в парі з людиною, з якою у мене, між іншим, не дуже хороші стосунки.

– Чому?

– Якщо чесно, він мене трохи дратував. Він думав, що він повинен мені подобатись. У нього була нестерпна поведінка, він любить фліртувати з дівчатами. А в мене був зовсім інший настрій і пріоритети. Зараз уже все добре, але такий момент був.

– Як відбувався процес адаптації на майданчику, адже це твій перший великий досвід?

– Кажуть, що всі актори починають з масовки, але це не про мене. Я знімалася в маленьких ролях, але я не вважаю їх своєю великою заслугою. Там я побула на майданчику і все. А цей фільм – це зовсім інший рівень, кожного дня я відчувала, що отримую щось нове і зростаю професійно. Я отримала змогу спілкуватися і працювати з новими людьми, які мають величезний досвід у кіноіндустрії.

– Ти не боялася, що може щось не вдасться?

– Звичайно! Я дуже переживала і навіть плакала, були великі емоційні перепади. З атмосфери, де тебе оточують тільки друзі, я потрапила на знімальний майданчик, де мене оточувало більше 100 незнайомих людей, і я розуміла, що від того, як я гратиму в кадрі, залежить настрій режисера, а від настрою режисера – весь процес.

– Хто тебе підтримував у цей час зйомок?

– Мене підтримувала мама і люди, з якими я була знайома до цього, асистенти по акторам. У перші дні на знімальному майданчику було складно, але потрошку ми всі більше познайомилися, і після першого блоку стали великою родиною.

– Як ти готувалася до зйомок фільму?

– Перед зйомками ми проходили курси, нас також вчили верховій їзді. Я глибоко вивчала свою героїню. У цьому мені допоміг режисер. Ми багато з ним спілкувалися про те, якою є ця дівчинка. Вона має зелені очі (я тоді носила лінзи), вона любить полуницю, суниці і ненавидить чорницю, ми проговорювали все до деталей. Так легше, коли ти знаєш свою героїню від початку до кінця.

– А як ти граєш різні емоції?

– Більшість емоцій, які я показую, пов’язані з моїм життям. Я пропускаю їх через себе. Я ж не зроблю “бровкі доміком”, коли граю сумний епізод – це вигладатиме штучно. Мене вчили, що кожну емоцію треба запам’ятовувати. Так от щоб видати якийсь емоційний стан, я згадую певні моменти життя, сумні або радісні, щоб відтворити це у кадрі. Це дійсно допомагає, це така хитрість акторів.

– У фільмі була сцена з поцілунком, це було складно?

– Поцілунок… Це було, коли ми знімалися в Карпатах, і я повторююсь, мій партнер мене дуже бісив (сміється). Він казав, що буде навмисно псувати дублі, щоб більше цілуватися зі мною. Я гадала буде гірше, але вийшло все пристойно. Сцену знімали з декількох планів,  всього вийшов аж 21 дубль повного плану.

– Зйомки тривали досить довго, навчання не постраждало?

– Я дуже багато пропустила в школі. Зйомки вимагали багато часу.

– Як до цього ставилися вчителі, однокласники?

– По-різному. Є люди, які підтримують, очікують на фільм. Є люди, які зневажливо ставляться до цього. Пішли чутки, що мене залишать на другий рік, і я не складу екзамени, хоча я все вивчила і склала. Хтось думав, що в мене “виросте корона”. Багато людей перестало зі мною спілкуватися.

– У тебе вже з’явилися шанувальники?

– Є люди, які мені пишуть, після того, як подивилися трейлер. Я відповідаю на їхні повідомлення, це дуже приємно.

– Уявляєш, що буде, коли вийде фільм у прокат?

– Я навіть боюся уявити, але в будь-якому разі мама не дасть мені заразитися зірковою хворобою.

– А ви говорили з мамою про це?

– Ми спілкуємося про це регулярно, бо звичайно мама мене застерігає. Зрозуміло, поганий актор той, який після своєї першої ролі думає, що він зірка. Я розумію, що в мене багато недоліків, і мені треба багато вчитися. Я ніколи не кажу людям, що я актриса. Мені страшно, що мені будуть лестити.

– Ти думала про  те, що робитимеш далі?

– Хочу реалізуватися в цьому ремеслі. Це надзвичайно цікаво для мене, хочеться більше розвиватися і відточувати свої здібності. У акторстві немає кінця, немає кордонів, які обмежують цю професію.

Я би хотіла вступити до університету ім. Карпенко-Карого, або поїхати вчитися закордон, бо там кіноіндустрія більше розвинена. Але в мене ще все попереду, тому ще є час подумати.

Фото – Катерина Мамайсур-Негода