• Сьогодні: Понеділок, 13 Липня, 2020

«Людина-сонце»: історія полеглого Героя з Броварів Дмитра Янченка

Лютий16/ 2015
avatar
Тарас Шако

журналіст видання "Маєш право знати", громадський активіст

VPEn2pS-ggEНещодавно минуло 9 днів, як перестало битись серце 25-річного солдата 15 бригади мобільного вузла зв’язку, броварчанина Дмитра Янченка. Молодого хлопця, що загинув під Дебальцевим від вибуху ворожого снаряда, привезли до рідного міста 4 лютого в автомобілі з трагічною позначкою “200”, а вже наступного дня Бровари провели Дмитра в останню путь. Поспілкувавшись з рідними та близькими Дмитра Янченка, “Маєш право знати” публікує історію полеглого Героя.

«Вранці прийшла смс-ка, що Діма зявився в мережі. Він мав подзвонити десь о 9-й чи о 10-й, як зазвичай», – мама загиблого Дмитра Янченка Наталія тримає в руках телефон, переглядаючи папку з повідомленнями від сина. Того дня вона так і не дочекалась дзвінка.

Трагічна звістка про загибель Дмитра сколихнула місто 3 лютого. Осколок ворожого снаряду забрав життя молодого броварчанина під Дебальцевим. Йому було всього 25 років. Бровари навколішки прощались зі своїм янголом, заповнивши вщерть засніжений Майдан Свободи та вистеляючи останню дорогу хлопця живими квітами.

IMG_0043

«Людина-сонце» – таким його запам’ятають друзі та рідні. Він завжди світився, випромінював радість та добро, і згустки цієї його життєвої енергії щедро віддавав своїм близьким. «Я не знаю жодної людини, яка б могла сказати про нього щось погане», – розповідають друзі Дмитра. Готовий завжди прийти на допомогу, віддати останнє, заспокоїти та вселити віру в щось хороше – таким був 25-річний юнак.

_2Eu9vcJ7gQ

Дмитро почав працювати ще в школі. В старших класах підробляв на «Сапсані», розповідає його мама Наталя. Вони жили вдвох в гуртожитку на Торгмаші – в одній кімнаті. Батьки Дмитра були розлучені. Після смерті батька Дмитро переїхав жити в його будинок на Пекарню, де мешкала також його тітка.

На життя Дмитро Янченко ніколи не скаржився. В 2007 році пішов в армію, служив спочатку у Василькові, потім його перевели до рідного міста до військової частини на Торгмаш. «Вступати в якийсь навчальний заклад не було можливості тоді», – каже мама Дмитра.

Відслуживши в армії, Дмитро почав працювати монтажником металопластикових вікон.

А потім був Майдан. Пліч-о-пліч з усіма Дмитро боровся з режимом Януковича на барикадах, брав активну участь в революційних подіях рідних Броварів. Разом з друзями Дмитро Янченко чергував на броварському блок-посту, патрулював місто та захищав вулиці від тітушок, коли міліція була геть безсилою.

Потім почались події в Криму та на Сході, Дмитру кілька разів приходили повістки за місцем прописки, в гуртожиток, але мама не говорила йому про це, хотіла таким чином вберегти сина. Тоді Дмитро сам пішов до військкомату. В березні минулого року разом з іншими солдатами він проходив підготовку у військовій частині села Семиполки. Гаряча кров в жилах молодого патріота пульсувала все з більшою силою і просто сидіти в частині і бити байдики він не хотів.

Тоді якраз сталась історія, за яку Дмитро отримав на горіхи від командування. Запросивши журналістів «Надзвичайних новин», Янченко дав обурливий коментар про те, що в частині за 10 днів підготовки дали вистріляти лише 12 патронів, кинути 1 гранату, а психологічна підготовка до фронту складалась з перегляду «якогось фільму 80-х років».  Сюжет про «Бунт у військовій частині на Київщині» показали в ефірі каналу ICTV. «Це ж він все там організував, – згадує мама Дмитра, – за це йому в частині товариші дали прізвисько «генерал».

Про запальний характер Дмитра розказує і його друг Петро Скакун. Вже перебуваючи у військовій частині, Янченко умудрявся регулярно приїжджати в Бровари до друзів грати у футбол: «Одного разу десь знайшов якийсь велосипед і приїхав». Це був його улюблений вид спорту, Дмитро планував грати в броварській футбольній команді «Юніон» у цьому сезоні, але не судилося – замість футбольної форми Дмитро вдягнув військовий камуфляж та пішов захищати Україну.

футбол

«Так ти приїдеш на вихідних на футбол?» – «Ні, друже, я вже на фронті», згадує розмову понад піврічної давності Петро, друг Дмитра .

kwGqu863V3g

bPjvz0xI0KA
Шарф улюбленої команди та прапор рідного міста – завжди з собою

Про те, що Дмитро в Дебальцевому знало обмежене коло людей. Своїх друзів він просив не розповідати про це матері, не хотів, щоб вона хвилювалась. «Він мені розказував, що він в Краматорську і там все спокійно. Розповідав, що він кухар», – згадує пані Наталя.

iLMQttmPaVQ

10 лютого Дмитро мав отримати 10-денну відпустку та приїхати додому. «Приїдеш на вокзал мене зустрічати. Тільки візьми квіти», – згадує прохання Дмитра його близька подруга Аня. «Зустріла. Тільки не з тими квітами…» Про те, що Дмитра більше нема, вона дізналась, гуляючи з дитиною на броварському Майдані Свободи. Біля пам’ятного хреста Героям Небесної сотні стояв стенд з роздрукованими фотографіями Дмитра. «Я на мить забула про дитину», – згадує про страшну новину дівчина.

Чи не найбільше в своєму житті Дмитро любив дітей. Про це говорять всі, хто його знав.  Дуже багато уваги приділяв сину своєї тітки Антоніни та похресниці. Добре серце молодого хлопця захоплювало дітей. «В його характері було теж щось таке щире і дитяче», – розповідають рідні Дмитра. Через цю його дещо дитячу непосидючість друзі називали його «Янчик» або «Яня».

Zg2PXyHXxJQ (1)

7lKu-8KXRYI

Регулярно Дмитро навідувався в дитячий будинок в селі Мокрець, допомагав дітям, яким пощастило в цьому житті менше, ніж іншим. В сиротинці Дмитро дуже подружився з одним хлопчиком, возив його на Євро-2012 до Києва і навіть просив маму всиновити його.

Зайве казати, що однією з найзаповітніших мрій молодого хлопця була щаслива сім’я. «Закінчиться війна, приїду одружусь, заведу дітей і будемо дружити сім’ями», – так говорив Дмитро своїй подрузі Ані ще зовсім недавно.

Мама Діми каже, що розмови на особисті теми син не дуже любив. Втім, пані Наталя знала, що Дмитру подобалось кілька дівчат, але він ніяк не наважувався зробити вибір.

Коли маму повідомили, що її єдиного сина більше нема в живих, пані Наталя довго не могла повірити в це. Він же в Краматорську, там же не стріляють…

«Маму він дуже поважав і любив якоюсь особливою любов’ю. Мало хто зараз так ставиться до батьків. Діма пишався мамою, а вона – ним», – говорять друзі Дмитра. Мабуть, тому він і не говорив їй про те, що воює в одній з найгарячіших точок фронту.

ThVwDUr7xIY

JoWkSTpvZEU

Після звістки про смерть хлопця в інтернеті багато говорили про те, що нібито Дмитро був «віруючим» і його неправильно похоронили. Такі коментарі читати було дуже неприємно, каже мама, поправляючи чорну хустину. «Так, він ходив на зібрання протестантської церкви, бо йому було цікаво спілкуватись з ровесниками, разом з ними він їздив до дитячого будинку. Але він носив православний хрест, набив собі татуювання з цитатою з Біблії», – розповідає пані Наталя.

0JlH8976FRc

Кажуть, що небеса обирають найкращих. Таким був Дмитро Янченко – найкращим другом, найкращим сином для своєї матері, найкращим сином України. І навіть попри дитячість, про яку розповідають його рідні та друзі, насправді він був мужнім чоловіком, який в найкритичніший момент історії своєї країни взяв зброю і пішов в саме пекло захищати її від ворога. Людина-сонце згасла, але його світло і його подвиг навіки залишаться в пам’яті рідних, друзів та земляків.

Посмертно бійця 15 бригади мобільного вузла зв’язку Дмитра Янченка нагородили нагрудним знаком військової доблесті «Гвардія».

Редакція «Маєш право знати» ще раз висловлює своє співчуття рідним та близьким полеглого Героя.

Фото надані редакції рідними Дмитра Янченка