Майдан і Бровари: реакція людей і влади

Вже півтора тижня Україна охоплена революцією. Вогнища протестів щодня спалахують в різних куточках нашої Батьківщини. Події в Україні вже стали топ-темою в усьому світі і кожен українець висловлює з цього приводу власну позицію: хто мирним протестом, хто – протестом злим, хто – лише оцінкою. Власні оцінки дають і різні органи влади чи окремі чиновники. І тільки броварська влада поводить себе, як страус: сховавши голову в пісок, робить вигляд, що абсолютно нічого не відбувається.

З перших днів Майдану-2013 у столичних подіях беруть участь десятки і сотні броварчан. Щодня і щоночі в урядовому кварталі Києва можна зустріти наших земляків: вони і в охороні барикад, і на блокуванні Кабміну, дехто брав участь в штурмі АП, а хтось виконує журналістську роботу. До столичних протестів долучились броварські політики та громадські діячі, митці та журналісти, студенти та викладачі, робітники та інтелігенція, спортсмени, депутати, бюджетники, бізнесмени, домогосподарки – маса людей. У повному складі повсякчас на Майдані перебувають журналісти «Маєш право знати», партійці УДАРу, «Демократичного Альянсу», «Свободи», «Батьківщини», партії «За Україну!», активісти «Товариства української молоді», «Громадського захисту Київщини», нашумілої на виборах Громадянської кампанії «Наступ», броварська частина літературного клубу «Маруся», ультрас ФК «Бровари», просто мешканці нашого міста, які вважають себе вільними людьми. Позавчорашньої ночі в чергуванні на Майдані взяв участь автор цих рядків разом з понад десятком партійців броварського осередку УДАРу, учорашню ніч там провели журналіст «МПЗ» Тарас Шако та координатор Центру літературної освіти, броварчанин Дмитро Стретович. Це лише ті, кого особисто мені пощастило там зустріти. Громада міста пульсує разом з усією країною, виборює її свободу від режиму Януковича.

Натомість поза сучасною революційною реальністю перебуває формальна броварська влада. За всі дні Майдану міський голова Сапожко лише раз висловився з приводу євро інтеграційних процесів, та й то реагуючи на виступ депутата Сімутіна на останній позачерговій сесії міськради. Нічого по суті мер міста не сказав, лише повторюючи вже обридлі тези з темників Партії регіонів, що вже на другий день Майдану розсилались функціонерам партії Януковича по всій країні.

Єдиною суттєвою реакцією броварської влади на буремні події сьогодення стала [відправка «тушок» та «тітушок»]

на проплачений регіоналівський мітинг до Києва 24 листопада. Таким чином Сапожко і команда продемонстрували, яку позицію займають в даній ситуації.

Утім це було до звірячого розгону студентського Майдану вже не режимом Януковича, а «режимом Янушеску», на який він перетворився близько четвертої ранку 30 листопада.

З цього моменту усі члени Партії регіонів, а особливо партійні функціонери, представники виконавчої влади від ПР та «біло-сині» депутати рад усіх рівнів отримали зовсім інший статус. З політичних кон’юнктурників, ідейних «регіоналів» чи то просто дерибанщиків та корупціонерів вони перетворилися на тих, хто разом з Янушеску розділяє відповідальність за пролиту кров українських студентів. За лише офіційно відомих 165 травмованих учасників протестів, за 139 госпіталізованих. За пробиті голови та поламані кістки журналістів, за те, що центр української столиці обростає барикадами, за небезпеку скочування України до громадянської війни.

Ігор Сапожко, Сергій Федоренко, Олена Семенюк – це форпост диктаторського і вже кривавого режиму Янушеску у Броварах. А разом з ними – члени фракції ПР в броварській міськраді, депутати, що входять з ними у коаліцію, заступники мера, міські «регіоналівські» функціонери, журналісти муніципальних ЗМІ, що рекламують та відчищають їхній імідж. Всі вони досі займаються тим, що впроваджують політику людини, яка називає себе Президентом України, у Броварах. Досі жоден з них – навіть на відміну від тієї ж Богословської або Жванії! -  не зробив жодної заяви, в якій би засуджувалася звіряча розправа над мирною демонстрацією в Києві. Натомість портрет кривавого диктатора красується на покутті в їхніх службових кабінетах.

Ці люди скуті страхом. В них не вистачає сміливості навіть тікати з корабля під назвою «Партія регіонів», який стрімко та гучно тоне. Вони затравлено вичікують: що буде далі, хто переможе, на чию користь рухнуться шальки терезів? І лише після цього в них стане духу сказати хоча б слово. Вони бояться за награбовані статки, за власну свободу, за залишок свого життя, який може бути проведений в місцях, не надто віддалених.

Проте навіть не усвідомлюючи бридку сутність переважної частини цієї переляканої зграї, я відмовляюся вірити, що серед них не залишилось бодай жодного, в кого жевріють хоча б залишки честі, совісті чи звичайної людської моралі. Хоча б когось, в кого стиснеться серце дивлячись, як «Беркут» кийками б’є по головам беззахисних дітей, металевими наконечниками берців знищуючи майбутнє України. Когось, хто не втратив бодай щось людське в своїй душі і знайде в собі залишки духу сказати людям у вічі: “я проти кривавого режиму тиранії, що насиллям насаджує в країні Янушеску”. Лише це може врятувати когось з них від людського суду, який пригадає все.

Я розумію, що вони чекатимуть до останнього. Але революція - це така штука, коли дуже важко вловити момент, доки ще не стало запізно.