Я більше не роблю репортажів з засідань окружної виборчої комісії № 97. Бо не бачу більше сенсу описувати всі ті порушення, які члени комісії та технічні працівники постійно роблять - інколи свідомо, але частіше просто через халатність та невігластво. Та й загалом організація роботи комісії вкрай не задовільна. Ще жодного разу засідання не почалось вчасно, затримка на 15-20 хвилин, а то й на півгодини уже стала нормою. Порядок денний постійно змінюється по ходу засідання, проекти постанов членам комісії до засідання як не роздавались, так і не роздаються, ухвалені на засіданнях постанови не вивішуються на дощці оголошень. Перелік зауважень до роботи цих горе-“фальсифікаторів” уже давно переповнив будь-які допустимі межі притомності.

Спочатку, коли ОВК “лихоманило” через спроби (які потім, на жаль, стали рішеннями) повиключати членів ДВК від опозиціних сил, я ще сподівалась, що ці люди нарешті почитають закон про вибори нардепів та постанови ЦВК, які стосуються їх роботи. Але чим далі, тим ставало лише гірше - пропускались терміни, порушувались процедури, на мій запит на інформацію мені не відповідають уже два тижні, хоча мають по закону на це 5 днів. Керівництво комісії та технічні працівники приходять на засідання явно непідготовленими, у документах бардак, секретар та голова не можуть відповісти на більшість уточнюючих запитань від членів комісії та громадськості, а на зауваження до списків членів ДВК у них одна відмазка - “це все система “Вибори 2012”. Хаос та плутанина вже досягли критичної межі. Таке відчуття, що це вибори не до Верховної Ради України, а до… шкільного парламенту, і найцікавіше, я так розумію, ще попереду - у ніч виборів та після.

І на цьому фоні є ще одна прикметна та дуже показова річ. По суті, саме тут, в ОВК відбувається чи не найвизначальніша частина виборчої кампанії-2012, від якої залежатиме, чи пройдуть ці вибори чесно та чи не буде сфальшовано результати волевиявлення виборцівнашого округу. Увага спостерігачів, уповноважених та довірених осіб, журналістів має бути тут найбільш прискіплива. І що ми маємо насправді? На засідання ОВК ходять більш-менш регулярно лише представники двох партій - ВО “Батьківщина” та “УДАР”, інколи з’являються “свободівці” та комуністи. З кандидатів час від часу заходять лише Різаненко, Куліченко, Галицький та Кищук. З журналістів - представники “Маєш право знати” та “Громадського захисту Київщини”. Зі спостерігачів - Комітет виборців України та “Опора”.

А де ж решта? Де довірені особи Ратнікова, Кравця, Немчиної, Семеняки, Шапрана, Ярошенко та інших кандидатів? Де представники інших партій? Як на мене, це яскраве свідчення того, хто насправді готовий боротись за права виборця як до, так і після виборів. У битві за збалансований склад тих, хто рахуватиме бюлетні, брали участь чомусь лише кілька людей на цілий 177-тисячний округ.

Для мене цьогорічна виборча компанія - це історичний момент у житті нашої країни, і стояти осторонь, або займатись лише агітаційною діяльністю, коли в ОВК відбувається весь цей бардак у вигляді постійних порушень законодавства та прав суб’єктів виборчого процесу - це по суті здавати цю країну тому режиму, який так нахабно та брутально не хоче її відпускати. Бо можна скільки завгодно хороших справ зробити, надрукувати та розповсюдити про себе найкрасивіші листівки, провести сотні зустрічей, але так і не перемогти, і не тому, що виборців не проголосують, а тому що так “порахують” їхні голоси.

Скарги до ЦВК, заяви про злочин, судові позови повинні подавати не лише штаби двох партій та кандидатів, як це по суті відбувається зараз, а всі учасники виборчих перегонів, яким не байдуже майбутнє цієї країни, бо на всю ту кількість дрібних та грубих порушень, які постійно робить ОВК № 97 потрібна ціла армія юристів та громадських активістів. Чесно кажучи, з двох останніх засідань окружної комісії я виходила у дуже пригніченому стані - через усвідомлення, що більшість свідомих та несвідомих “недопрацювань” ОВК так і не будуть виправлені, а ті, хто їх зробив, не понесуть за них відповідальність, просто тому що на це не вистачить часу чи зусиль. І весь цей “дитячий садок” так і не усвідомить, що такі “ігри у пісочниці” насправді протиправні та протизаконні діяння, які перетворюють де-юре чесні та рівноправні змагання за голоси виборців у бої без правил та честі.

Я стомилась жити у країні, де законодавство застосовується вибірково та збочено, а найчастіше взагалі ігнорується, де правий той, у кого більше грошей і менше совісті, де права людей - “м’ячик для биття” з боку чиновників та правоохоронців, де почуття власної гідності - підстава для порушення кримінальної справи проти людини, стомилась потопати у тоннах брехні про “покращення” та поганих громадських активістів, які заважають владі “працювати”.

І я досі вірю, що 28 жовтня у нас у всіх буде шанс все це змінити, і озираючись на останні три місяці, розумію, скільки зусиль уже витрачено, та здогадуюсь, скільки ще доведеться зробити, щоб відстояти вибір громадян. Але при цьому мені не дає спокою запитання - де вся ця армія людей, які готові боротись за своє майбутнє, за свої ідеали, за рівність та справедливість, зрештою за комфортне життя та можливість самореалізації у власній країні? І поки що відповіді я не знаходжу. Та й самі вибори стануть особисто для мене “лакмусовим папірцем” того, з ким же врешті-решт я живу в одній державі і чи зможуть ці люди зробити свідомий та зважений вибір в останню неділю жовтня. І поки що у мене немає особливих підстав для оптимізму, але…