• Сьогодні: Понеділок, Серпень 20, 2018

Батальйон «Київська Русь» прибув на ротацію на «мамах» і «кобзариках» під вигуки «Гірко!»

Грудень30/ 2014
avatar
Ірина Ющенко

Журналіст видання "Маєш право знати", мешканка Броварів

Ротація  1Пошарпані. Небриті. Стомлені. Але в очах – щастя, на устах – посмішки. Вони не очікували ніяких фанфар, аби лише швидше затиснути в обіймах найрідніших людей та впасти в білу постіль, якої хлопці не бачили 4 місяці. 27 грудня під стінами навчального центру «Десна» бійців 25-го батальйону оборони «Київська Русь», які повернулися зі Сходу України на ротацію, зустрічали рідні, друзі та волонтери.

Ротація  6

Ротація  4

Ротація  7

Ротація  8

Софія Василівна розмахує прапором і разом із іншими, які вишикувалися в живий коридор, сканує: «Ге-ро-ї! Ге-ро-ї!». По обличчю течуть сльози, вона підбігає до машин, тисне хлопцям руки і щиро дякує за те, що стояли там, на передовій, за те, що повернулися живими.

Ротація  3

Пані Софія разом з донькою Тетяною та 6-річним онуком Данилком приїхала в Десну з Броварів зустрічати після 4 місяців розлуки свого улюбленого зятя Віталія. «У мене синів немає, але мій зять – справжній син українського народу, – гордо розповідає жінка. – Я його благала не їхати на війну, але він сказав: «Молоді хлопці голови кладуть, а я ховатимуся за жіночими спідницями?». Віталій у нас військовий, а в Дебальцево був розвідником».

Протягом усього часу жінки з волонтерами як могли, так і підтримували свого розвідника та всіх його побратимів: забезпечували одягом, харчами, речами першої необхідності. Хіба що зброю та патрони не купували, сумно посміхається Тетяна. Про те, що чоловіка разом з іншими з 25-го батальйону відпустили на ротацію, жінка дізналася ще 23 грудня. Саме цього дня батальйон передав свої позиції іншій військовій частині, а ранком 24 грудня став на марш і залишив територію Дебальцево. Взагалі, кажуть солдати, від’їзд із Донбасу для них був несподіванкою – уже і не надіялися зустріти Новий рік вдома.

25-й добровольчий батальйон було створено в червні 2014 року, а вже в серпні перша партія солдат вирушила на Схід, у саме пекло.

Ротація  9

Ротація  10

Ротація  11

Ротація  12

Переважна більшість із них – добровольці 18-60 років із Києва та області, але є і зі Львова, Хмельницького, Тернополя, Волині. Три доби хлопці поверталися на Чернігівщину.

Ротація  16

Ротація  17

Ротація  18

Із собою тягли і те, чим воювали проти оснащеного до зубів ворога – старенькі постріляні УАЗи, які отримали від волонтерів, легковики, переобладнані в «бронетранспортери».

Перша та друга черга колони з’явилися на «батьківському» КПП 126-го навчального центру із запізненням.

Ротація  19

Ротація  20

Ротація  21

Ротація  22

Ротація  23

Третя черга колони – танки, БТРи, тягачі прийшла ще пізніше: стара техніка по дорозі кілька разів ламалася і її довелося тягти, однак своїх бойових «подруг» – «мам» і «кобзариків» чоловіки і не збиралися залишати. Замикала колону розвідка.

Ротація  24

Ротація  25

Чи не в останній машині їхав і Віталій. Та попри те, що чоловік за цей час відростив бороду та вуса, Данилко впізнав батька і кинувся до машини: «Я ж казав, я ж казав, що він повернеться!».

Ротація  31
Бойовий побратим – кицька Мазурка

Ротація  32

Ротація  33

Ротація  5

Ротація  35

Хоча війна на Сході країни триває, солдат зустрічали як справжніх переможців: короваєм, квітами, плакатами, вигуками вдячності, салютом, сльозами радості, обіймами і поцілунками, імпровізованими столиками на капотах машин із бойовими сто грамами та закускою.

Їх бояться і «кидають»

Ротація  15

Ротація  26

За кілометр до пункту призначення перша черга колони близько години очікувала на другу. Нам вдалося поспілкуватися із хлопцями, які грілися біля розпалених на узбіччі вогнищ, курили та жваво перемовлялися. Більшість – не бриті. Сміються: так тепліше. Одяг пошарпаний і «різношерстий» – складно сказати, що це солдати одного батальйону. У деяких на куртках – жовто-блакитні стрічки та банти, на руках – плетені браслети з написом: «Спасибо. Береги тебя Бог».

Броварчани-добровольці Леонід, Віктор, Дмитро, Микола
Броварчани-добровольці Леонід, Віктор, Дмитро, Микола

45-річний доброволець Віктор, який до війни працював у Броварах таксистом, каже, що на передовій найбільше додавали віри і сили дитячі малюнки та листи. Саме заради дітей і пішов на фронт, хоча спочатку й вагався, а коли побачив, що беруть зовсім «зелених», більше не роздумував. А ще, кажуть хлопці, хотілося уваги і поваги від держави. Та від неї за весь час дочекалися лише касок «для краси», адже вони не витримують і найменшого осколка. А ще була камуфляжна форма, яка через місяць розлізлася, та автомати. Але і їх немає – зброю у хлопців забрали ще в Ізюмі, щоб бува, кажуть, батальйони не пішли на Київ, адже добровольці не вдоволені тим, як держава дбає про якнайшвидше закінчення війни: «Чому верхівка забезпечує національну гвардію новим одягом, технікою, зброєю, а на першій лінії оборони стоять голі й босі добровольчі батальйони, яких витягли з «гражданки», які 15-20 років не тримали в руках зброї, але які стримують навали сепаратистів? Якби не волонтери, які забезпечували нас практично всім, 25-му батальйону була б «кришка» відразу. А так, дякуючи Богу, за 4 місяці відправили «двохсотих» лише 9».

Розповідають: терористи обстрілювали їхні позиції мало не щодня. Добровольці у відповідь лише відстрілювалися, хоча готові були йти і в атаку, лише б швидше вигнати непроханого «брата». Звичайно, було страшно, але в ці хвилини згадували своїх беззахисних рідних, які залишилися у них за спиною. Це додавало сили вистояти.

Ротація  30

28-річний Леонід, якого з нетерпінням 3 місяці очікувала красуня-дружина та 3-річний син, до АТО працював на артемівському заводі кольорових металів. «Потім пішов у броварську добровольчу народну дружину, – розповідає чоловік. – Коли її розформували – записався добровольцем. Жінка плакала, просила, кричала. Однак, якщо не я, то хто?». За час перебування в Дебальцево, Леонід отримав поранення в руку, але від госпіталізації відмовився – підлікувався у санчастині – і знову на передову. Тож після ротації також планує повернутися на фронт. Та таких, розповідають солдати, лише відсотків 20-30. У одних – проблеми зі здоров’ям, інші – розчарувалися: «кидає» їхнього брата держава. У госпіталях їх неохоче визнають, як воїнів АТО, адже цей статус вимагає певних пільг і витрат, тож у діагнозах і вигадують різні нісенітниці.

Приємна несподіванка

Ротація  28

Ротація  2

Ротація  36

По прибутті всієї колони відбулося шикування солдат, після чого вони мали здати всю зброю та техніку. І тут сталося несподіване: один із воїнів вийшов із строю, вивів із натовпу жінку, став перед нею на коліно і запропонував їй руку та серце. А потім було голосне: «Гірко!».

Ротація  37

Ротація  38

Як розповіла нашому журналісту щаслива пара, протягом півроку Тетяна поповнювала солдатам рахунки на мобільні. Потім захотіла дізнатися, кому саме надходили кошти, і зателефонувала одному з бійців. Ним виявився її земляк, вінничанин Віталій: «Мені відразу сподобався її голос, – розповідає чоловік, – а потім, коли я приїздив на кілька днів у відпустку, ми зустрілися. Тетяна заслужила бути щасливою, вона дуже хороша людина. Ось так тьотя Таня стала моєю Танюшею».

Відпочиватимуть добровольці протягом двох місяців. За цей час пара планує побратися і більше ніколи не розлучатися.

Фото – автора статті