• Сьогодні: Неділя, Липень 21, 2019

Бровари – за два кроки до революції

Травень26/ 2013
avatar
Павло Різаненко

Депутат Верховної Ради України, обраний у 97 окрузі

Команда сайту «МПЗ» може не поділяти погляди авторів та не несе відповідальності за інформацію, опубліковану у розділі «Блоги». Відповідальність за зміст, достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори текстів, розміщених у розділі «Блоги»

“Перемога” – це ім’я центрального парку в м. Бровари. Вже як півтора роки це ім’я символізує боротьбу громади за свої права та своє майно. З одного боку, громада та активісти (від пересічних громадян та аполітичних формальних та неформальних ГО до місцевих осередків парламентських політичних партій), з іншого боку – радник Прем’єр-міністра, якого в місті інакше не називають, як “масажист Азарова” – Сергій Федоренко (голова місцевого осередку ПР, депутат Броварської міської ради, керівник фракції ПР в міськраді, голова земельної комісії і взагалі просто “товариш”, якому по п’ятницях неформально звітує все керівництво міста та району – термінологією “Донецької Школи Менеджменту”, він “смотрящий” за м. Бровари та Броварським районом).

Предмет конфлікту полягає у тому, що пан Федоренко вирішив відвести собі у користування, а потім “викупити” 7 соток центрального міського парку Перемога. У жовтні 2011 року міськрада ухвалила рішення про надання йому в оренду, а буквально за кілька тижнів вже вирішила надати згоду на викуп цієї земельної ділянки. Орендувати ніхто нічого не збирався. Все це схемні речі, щоб просто відібрати у громади частину парку. Завчасно чиновники затвердили новий проект землеустрою парку, яким ці 7 соток на папері “вивели” з рекреаційних земель. Навіть документи підробили, що начебто, там немає зелених насаджень. Мужності не голосувати за ці злочинні рішення вистачило буквально декільком депутатам міськради. Громада обурилась.

Історія набула розголосу, дякуючи активній позиції кількох депутатів міськради. Громадяни збирали підписи (до 5 тисяч), проводили мітинги під міськрадою з вимогою припинити розкрадати землі парку, організовували прибирання цієї частини парку, щоб під приводом “захаращеності” там не розгорнулись “будівельні роботи з благоустрою”. Паралельно мною було подано позови по скасуванню рішення про надання в оренду та рішення про надання згоди на викуп земельної ділянки. Також були написані заяви про злочин до міліції та прокуратури про службовий підлог та перевищення посадових повноважень чиновниками, які підробляли офіційні документи, щоб вилучити земельну ділянку у громади. Шукати нікого не було потрібно, всі, хто до цього причетний – відомі. Так, наприклад, колишній директор КП “Служба Замовника”, пані Смалько, підписала довідку, що зелені насадження на ділянці – відсутні, а на ній, де-факто, більше 20 дерев. Я навіть не впевнений, що її опитували правоохоронні органи. На заяви про злочин я отримав відписки з міліції та прокуратури. По оскарженню рішення про надання в оренду ми пройшли першу та апеляційну інстанцію і справа в травні 2013 року прийнята до розгляду касаційною інстанцією. По другій справі отримано забезпечення, яким до завершення справи по оренді міськраді заборонено вчиняти будь-які дії з цією земельною ділянкою. Власником ділянки по сьогоднішній день є територіальна громада міста Бровари. Право оренди оскаржується в судах.

Поки йшли вибори, у яких пан Федоренко брав участь, як кандидат мажоритарник від партії Регіонів, ніяких спроб вчинити якісь дії з цією земельною ділянкою не робилось. Спроб огородити не було, мешканці періодично збирались та проводили толоку з прибирання цієї ділянки, щоб всім нагадати, хто є власником ділянки.

Вибори Федоренко, як і Партія Регіонів, у місті Бровари, з тріском програли – ПР набрала 13%,при тому, що ОО “Батьківщина”, “УДАР” та “Свобода” разом набрали 75% (“Свобода” у місті Бровари набрала більше, ніж Партія Регіонів). Пан Федоренко в місті Бровари зайняв “почесне” четверте місце і це була об’єктивна оцінка його діяльності громадою міста. Громада не змогла йому пробачити спробу загарбання парку “Перемога”, не могла пробачити “оренду” єдиного діючого комунального басейну, та де- факто, заборону школярам користуватись басейном безкоштовно.

Після виборів, здавалось, що пан Федоренко усвідомив свої помилки та зробив певні висновки. Але як з’ясувалось, це зовсім не так.

Першою ластівкою стала спроба у березні цього року оскаржити підконтрольною йому міськрадою рішення суду щодо заборони вчиняти будь- які дії з цією земельною ділянкою. Суд не задовільнив цю скаргу. І ось кілька днів тому навкруги земельної ділянки з’явився дерев’яний паркан. Активісти звернулись до відділу благоустрою, щоб з’ясувати, що відбувається.

Там їм офіційно відповіли, що не в курсі, щоб хтось отримував дозвіл на проведення будівельних робіт (навіть встановлення паркану відбувається тільки тоді, коли є відповідний дозвіл, або сертифікат архбуднагляду на проведення тих чи інших будівельних робіт).

Громада вирішила діяти – провести знову толоку і прибрати зі спірної ділянки парку все зайве. На толоку зібралось до 150 громадян: від аполітичних громадян та активістів різноманітних місцевих ГО до активістів “УДАР”-у та “Свободи”.

Вже на місці з’ясувалось, що присутні десь 15-20 працівників міліції, два працівники ДСО з автоматичною зброєю (не зрозуміло, чому та навіщо) та десь до 15 осіб з характерною зовнішністю, яких раніше можна було сплутати з спортсменами, але після подій 18 травня на інше звернення ніж “гопники”, вони не заслуговують.

Поки я та депутат міськради Сімутін пояснювали зам начальнику міліції Хартановичу, що громадяни прийшли провести прибирання паркової території, яка належить громаді, але чомусь, незаконно огороджена незаконно встановленим парканом, “гопники” почали змішуватись з учасниками толоки.

Варто було комусь з громадян доторкнутись до паркану, як гопники почали провокувати бійку. Міліція накинулась на 2-х активістів партії “Свобода”, а в цей час гопники почали нападати на людей – буквально за кілька метрів від мене один з цих гопників вдарив в обличчя журналіста, який знімав сутичку на відеокамеру. Коли я спробував його зупинити, він почав тікати. На мої вимоги до правоохоронців затримати цю людину, ніхто не реагував.

Воно й зрозуміло, адже в цей час всі 15 міліціянтів крутили руки двом свободівцям. Довелось зосередити свою увагу на тому, щоб по одному “депортувати” гопників з натовпу людей (адже постраждалих могло стати значно більше). Міліція, як і тиждень тому в Києві, показала “політично зважену” вибірковість своєї уваги. Але зростаюче невдоволення натовпу змусило міліцію, начебто, “затримати” кількох провокаторів. Але “затримання” звелось до їхнього супроводження до машин, де їх відпустили. Після того, як гопники зникли зі сцени, громадяни організовано завершили прибирання парку – секції незаконно встановленого паркану склали біля недобудови Федоренка.

Затриманих свободівців відпустили з зали суду, який навмисно відкрили у вихідний день. Дякуючи небайдужим громадянам, вчора ввечері знайшли гопника, який побив журналіста. Він мирно прогулювався із дівчиною та друзями в цьому ж парку “Перемога”, який ще кілька годин тому він допомагав нищити, та в якому бив журналіста.

Гопника затримано міліцією, яка хоч і не без “вмовлянь” але все ж таки, виконала свій обов’язок. Спустити на гальмах ми цю справу не дозволимо і прослідкуємо, щоб злочинця було покарано.

Вимальовується сценарій влади щодо протидії мирному громадському спротиву. Розуміючи, що влада не популярна та не користується підтримкою, вона пробує залякати людей. Залучати напряму правоохоронців до побиття громадян вони не наважуються, адже від цього лише один крок до остаточної делегітимізації та реальної революції.

Тому йдуть на залучення провокаторів-гопників. За допомогою таких провокаторів-гопників мирні зібрання пробують перетворити на вуличну бійку, щоб відбити бажання пересічних громадян відстоювати свою позицію на мирних акціях. Це вже було, такі ж методи застосовувались в багатьох країнах Латинської Америки в 60-ті де при владі були диктатори. Чим це закінчилось ми знаємо, пізніше всім довелось відповісти перед законом (людям в погонах та навіть президентам). Якщо до революції не один крок, а два, вона все одно поруч.