Лист солдату від юного броварчанина сколихнув Інтернет: подробиці та фінал історії

Лист солдату від 8-річного броварчанина (а на момент виходу цього матеріалу - вже 9​​-ти річного), опублікований у серпні цього року на сторінці **волонтера ініціативи «Дія» та «Народний тил» Назара Озерянського, отримав широкий резонанс. Зворушливі рядки авторства маленького Івана Михайлова підхопили громадські діячі, чиновники, публічні особи (зокрема їх опублікували на своїх сторінках радник-посланник Місії України при НАТО в МЗС Ігор Кабаненко, директор рекламного агентства Divaproduction Дмитро Чекалін та ін.) і журналісти. У результаті лист зібрав десятки тисяч лайків, тисячі репостів на фейсбуці і потрапив на сторінки національних інтернет-ЗМІ.**

[caption id=”attachment_29091” align=”aligncenter” width=”450”] Фото листа Вані, зроблене нашим журналістом 9 вересня 2014 року[/caption]

Журналіст “Маєш право знати” Анастасія Печериця зустрілася з автором листа Ванею і його мамою Анною, щоб дізнатися подробиці: з чого все почалося і як подія вплинула на життя сім’ї.

Саме з історії народження ідеї Настя і просить Аню почати розповідь.

– Спочатку я намагалася відгородити Ваню від того, що відбувається, вважала, що він ще маленький. Але він бачив, що в родині настрій змінився - мама стала не така весела, як зазвичай, чув уривки новин від інших дітей. У нього виникали питання. Тому я зважилася розповісти йому в цілому все, як є. І, головне, допомогти правильно зрозуміти почуте. Тож я вирішила підхопити ідею Назара, який закликав відправляти йому дитячі листи і малюнки для солдат, а він передасть їх на фронт.

– Як ви загалом пояснюєте синові що відбувається? І як мотивували його написати листа?

– Я розмовляю з ним, як з дорослим. Я не панікую і не транслюю негативні емоції, ніякого розпачу про «братні народи» і жалю з цього приводу. Спокійно розповідаю, що на нас напала інша країна і що в таких випадках взагалі відбувається. Спочатку Ваня не хотів писати цей лист. Тоді я пояснила, що у нас немає тата, а дідусь - інвалід. Тому нас захищають інші українські чоловіки - солдати. Через війну зараз вони далеко від дому, але в них теж є сім’ї, дітки, і такі листи нагадують їм про них. Коли синочок слухав, у нього буквально розширювалися очі. Він був дуже вражений цим і погодився написати. Ми обговорили, що він міг би сказати в листі, а писав сам. Я трохи допомагала формулювати думки на папері.

– Як взагалі Ваня переживає те, що відбувається? Що його хвилює?

– Він питає, чому Путін напав на нас? Чому він нас ображає? Прості запитання зі складними відповідями. Я не вигадую причини, намагаюся розповісти, що це велика політика, і ніхто насправді крім самого Путіна не знає справжньої відповіді на це питання.

– Ваня, розкажи, як все було?

– Мені було дуже приємно, що я зроблю щось хороше для солдат. Я дуже радів, що мій лист прочитають. Перший лист мені мама допомагала писати, а другий я вже придумував і писав сам. Думаю, буду ще писати. Мої друзі хвалили мене. Зараз вони й самі вже пишуть листи. Я б своїм друзям сказав, що вони молодці. Я їм вже казав, що солдати дуже зрадіють їх листам, але забув їм сказати, що вони дуже добре постаралися.

– Ваня, а як ти ставишся до українських солдат і до того, що відбувається?

– Ставлюсь я і добре, і погано. Добре, тому що вони б’ються за нашу країну. А погано, тому, що вони там гинуть. Якби я зустрів солдата, я б йому сказав, щоб він у такому ж дусі продовжував боротися і щоб повертався живим і здоровим, щоб ні подряпинки на ньому не було.

– Аня, як ви взагалі відреагували на несподівану популярність листа?

– Я була в шоці. Мені подзвонив Назар (волонтер ініціативи «Народний тил»), подякував за лист. Навіть з якогось міністерства дзвонили. Ваня був дуже радий, хоча, я думаю, що він до кінця ще не розуміє, що сталося. Зараз я намагаюся залучати Ваню до подібної позитивної діяльності. Нещодавно з моєї ініціативи ми вже разом із його однокласниками з 9-ї школи писали листи, малювали малюнки, знімали на відео подяки для солдат, розписували з хлопцями та дівчатами прапор. Коли ми з Ванею відвозили цей прапор до волонтерів, вони дали йому потримати свій прапор, розписаний окремою механізованою бригадою. Він дуже пишався цим і фотографувався з ним. Зараз ми робимо ще один відео-флешмоб: мами знімають своїх діток на відео (де вони називають свої ім’я, вік і дякують солдатам) і викладають в соціальних мережах з хештегом #явамдякую. Приєднуйтесь!

– А чим же закінчилась історія з листом? Вам відомо, яка його подальша доля? Хто його отримав?

– Назар (ініціатор акції), здається, казав, що лист буде переданий Семену Семенченко, але наразі я не знаю, чи це сталось.

Наш журналіст Анастасія настільки захопилась історією Ані і Вані, що вирішила самостійно дізнатись – що ж було далі , і особисто зустрілась з Назаром Озерянським, аби розпитати його про долю листа та про відношення солдат до таких дитячих подарунків в цілому. І ось що розповів активіст:

«Дитячі малюнки та листи ми і наші партнерські волонтерські організації стараємось в першу чергу передавати на передову. Ці листи мають особливе значення для солдат. Коли людина там, вона геть по-іншому все сприймає. Була історія – один солдат поклав собі малюнок під каску. Пізніше їх група потрапила у засідку. Практично всі загинули, а він залишився живий. Пізніше ми за його проханням ми навіть розшукали хлопчика, що його намалював. Бійці радіють таким дитячим подарункам – вони розвішують малюнки у себе на блок-постах, кладуть їх у нагрудні кишені. Це свого роду оберіг для них. А для дітей це чудове патріотичне виховання. А що ж стосується листів Ані та Вані Михайлових, вони поки що перебувають в мене. Коли я побачив, яке враження вони справили на людей, якого розголосу набули, я зрозумів, що вони мають дістатись комусь незвичайному. Я сподіваюсь вже протягом кількох днів передати їх Семену Семенченко».

Фото - Миколи Кожемяки