• Сьогодні: Понеділок, Вересень 16, 2019

Лист солдату від юного броварчанина сколихнув Інтернет: подробиці та фінал історії

Вересень11/ 2014
avatar
Анастасія Печериця

Журналіст, фахівець з піар-менеджменту, броварчанка

Ваня Михайлов 572Лист солдату від 8-річного броварчанина (а на момент виходу цього матеріалу – вже 9​​-ти річного), опублікований у серпні цього року на сторінці волонтера ініціативи «Дія» та «Народний тил» Назара Озерянського, отримав широкий резонанс. Зворушливі рядки авторства маленького Івана Михайлова підхопили громадські діячі, чиновники, публічні особи (зокрема їх опублікували на своїх сторінках радник-посланник Місії України при НАТО в МЗС Ігор Кабаненко, директор рекламного агентства Divaproduction Дмитро Чекалін та ін.) і журналісти. У результаті лист зібрав десятки тисяч лайків, тисячі репостів на фейсбуці і потрапив на сторінки національних інтернет-ЗМІ.

Лист Вані Михайлова
Фото листа Вані, зроблене нашим журналістом 9 вересня 2014 року

Журналіст “Маєш право знати” Анастасія Печериця зустрілася з автором листа Ванею і його мамою Анною, щоб дізнатися подробиці: з чого все почалося і як подія вплинула на життя сім’ї.

Ваня Михайлов 543

Саме з історії народження ідеї Настя і просить Аню почати розповідь.

– Спочатку я намагалася відгородити Ваню від того, що відбувається, вважала, що він ще маленький. Але він бачив, що в родині настрій змінився – мама стала не така весела, як зазвичай, чув уривки новин від інших дітей. У нього виникали питання. Тому я зважилася розповісти йому в цілому все, як є. І, головне, допомогти правильно зрозуміти почуте. Тож я вирішила підхопити ідею Назара, який закликав відправляти йому дитячі листи і малюнки для солдат, а він передасть їх на фронт.

Ваня Михайлов 437

– Як ви загалом пояснюєте синові що відбувається? І як мотивували його написати листа?

– Я розмовляю з ним, як з дорослим. Я не панікую і не транслюю негативні емоції, ніякого розпачу про «братні народи» і жалю з цього приводу. Спокійно розповідаю, що на нас напала інша країна і що в таких випадках взагалі відбувається. Спочатку Ваня не хотів писати цей лист. Тоді я пояснила, що у нас немає тата, а дідусь – інвалід. Тому нас захищають інші українські чоловіки – солдати. Через війну зараз вони далеко від дому, але в них теж є сім’ї, дітки, і такі листи нагадують їм про них. Коли синочок слухав, у нього буквально розширювалися очі. Він був дуже вражений цим і погодився написати. Ми обговорили, що він міг би сказати в листі, а писав сам. Я трохи допомагала формулювати думки на папері.

Ваня Михайлов 443

– Як взагалі Ваня переживає те, що відбувається? Що його хвилює?

– Він питає, чому Путін напав на нас? Чому він нас ображає? Прості запитання зі складними відповідями. Я не вигадую причини, намагаюся розповісти, що це велика політика, і ніхто насправді крім самого Путіна не знає справжньої відповіді на це питання.

– Ваня, розкажи, як все було?

– Мені було дуже приємно, що я зроблю щось хороше для солдат. Я дуже радів, що мій лист прочитають. Перший лист мені мама допомагала писати, а другий я вже придумував і писав сам. Думаю, буду ще писати. Мої друзі хвалили мене. Зараз вони й самі вже пишуть листи. Я б своїм друзям сказав, що вони молодці. Я їм вже казав, що солдати дуже зрадіють їх листам, але забув їм сказати, що вони дуже добре постаралися.

Ваня Михайлов 572

– Ваня, а як ти ставишся до українських солдат і до того, що відбувається?

– Ставлюсь я і добре, і погано. Добре, тому що вони б’ються за нашу країну. А погано, тому, що вони там гинуть. Якби я зустрів солдата, я б йому сказав, щоб він у такому ж дусі продовжував боротися і щоб повертався живим і здоровим, щоб ні подряпинки на ньому не було.

– Аня, як ви взагалі відреагували на несподівану популярність листа?

– Я була в шоці. Мені подзвонив Назар (волонтер ініціативи «Народний тил»), подякував за лист. Навіть з якогось міністерства дзвонили. Ваня був дуже радий, хоча, я думаю, що він до кінця ще не розуміє, що сталося. Зараз я намагаюся залучати Ваню до подібної позитивної діяльності. Нещодавно з моєї ініціативи ми вже разом із його однокласниками з 9-ї школи писали листи, малювали малюнки, знімали на відео подяки для солдат, розписували з хлопцями та дівчатами прапор. Коли ми з Ванею відвозили цей прапор до волонтерів, вони дали йому потримати свій прапор, розписаний окремою механізованою бригадою. Він дуже пишався цим і фотографувався з ним. Зараз ми робимо ще один відео-флешмоб: мами знімають своїх діток на відео (де вони називають свої ім’я, вік і дякують солдатам) і викладають в соціальних мережах з хештегом #явамдякую. Приєднуйтесь!

– А чим же закінчилась історія з листом? Вам відомо, яка його подальша доля? Хто його отримав?

– Назар (ініціатор акції), здається, казав, що лист буде переданий Семену Семенченко, але наразі я не знаю, чи це сталось.

Ваня Михайлов 483

Наш журналіст Анастасія настільки захопилась історією Ані і Вані, що вирішила самостійно дізнатись – що ж було далі , і особисто зустрілась з Назаром Озерянським, аби розпитати його про долю листа та про відношення солдат до таких дитячих подарунків в цілому. І ось що розповів активіст:

«Дитячі малюнки та листи ми і наші партнерські волонтерські організації стараємось в першу чергу передавати на передову. Ці листи мають особливе значення для солдат. Коли людина там, вона геть по-іншому все сприймає. Була історія – один солдат поклав собі малюнок під каску. Пізніше їх група потрапила у засідку. Практично всі загинули, а він залишився живий. Пізніше ми за його проханням ми навіть розшукали хлопчика, що його намалював. Бійці радіють таким дитячим подарункам – вони розвішують малюнки у себе на блок-постах, кладуть їх у нагрудні кишені. Це свого роду оберіг для них. А для дітей це чудове патріотичне виховання. А що ж стосується листів Ані та Вані Михайлових, вони поки що перебувають в мене. Коли я побачив, яке враження вони справили на людей, якого розголосу набули, я зрозумів, що вони мають дістатись комусь незвичайному. Я сподіваюсь вже протягом кількох днів передати їх Семену Семенченко».

Фото – Миколи Кожемяки