Де подивитися на пам’ятки Броварів та Київщини від найдавніших часів до сучасності? Куди зводити школярів на екскурсію? Де організувати свою виставку творчій людині? У броварському краєзнавчому музеї. Після чергового відвідання його - й “накипіло” на написання цього матеріалу.

Трохи історії. Заклад - порівняно “молодий”. Створений 1981 року - спочатку на громадських засадах як філіал Переяславського музею. З 1997 року - це самостійний державний краєзнавчий музей.

Зараз він постійно поповнюється експонатами. У музеї проводяться виставки митців не тільки з Броварів та району, а й з усієї країни. Проте зберігаються унікальні експонати, на жаль, не на належному рівні. Гості з інших міст, які приїздили до Броварів та відвідували музей, казали мені “Усе це добре. Але чому ж цей заклад такий запущений?”. Що я мала їм відповісти?..

Працювати там доводиться часом в екстримальних та далеких від санітарних норм умовах. Приміщення не ремонтувалося десятиліттями. Музей, розташований на першому поверсі житлової будівлі, затоплювало нечистотами з квартир. Усі проблеми доводилося вирішувати самим працівникам, кинутим напризволяще та зневірених у тому, що їхні багаторічні волання про допомогу будуть почуті. Адже на багаторазові звернення до місцевих чиновників (включно з міським головою) музейники чули стандартне: немає грошей, не зараз…Одного разу - вирішили: досить принижень і “челобитних”, швидше впораємося самі.

Попри все це, музейники намагаються зберегти те, що є, а також - примножити кількість експонатів.

Останнім часом краєзнавчий музей трохи оживає. Завдяки його працівникам. І завдяки тим, хто не має прямого стосунку до закладу. Це звичайні відвідувачі, мешканці Броварів, яким не байдужа історія, культура, доля музею та рідного міста. Вони самі приходять та пропонують свою підтримку й допомогу. Витрачають свої кошти, свої сили, свій час. Триває упорядкування й систематизація експонатів, ентузіасти взялися допомогти створити сайт музею. За змогою допомагаю і я - на громадських засадах, по кілька годин на день після роботи. Коли ж почула, що працівники закладу планують своїми зусиллями ще й зробити ремонт у приміщенні!..То водночас і захопилася силою духу цих людей, і жахнулася - згадавши, яка в українських музейників зарплатня. Лише дивуюся, що у таких умовах вони не опускають руки та витрачають на свою роботу - яку справді люблять - значно більше, ніж офіційно триває їхній робочий день. Цікаво, що місцеві чиновники - нечасті гості у музеї. У них вистачає інших, важливіших турбот. Тоді як прості громадяни фактично перебирають їхню роботу на себе. А роботи вистачає: порятунок еспонатів від плісняви й пилу, переклеювання шпалер, упорядкування фондів музею, ксерокопіювання та сканування історичних документів, створення сайту зрештою.

Якби хоча б на один день до закладу навідалася чиновницька делегація з ганчірками в руках та креативними ідеями у головах…Та чого це я фантазую? Швидше туди завітають прибульці. Буде привід відкрити нову експозицію.