• Сьогодні: Понеділок, 8 Серпня, 2022

Реконструкція скверу імені Тараса Шевченка: передісторія, концепція та нинішній стан

Липень18/ 2013
avatar
Марія Овдієнко

Старший науковий співробітник Броварського краєзнавчого музею, поетеса, видавець, перекладач

Команда сайту «МПЗ» може не поділяти погляди авторів та не несе відповідальності за інформацію, опубліковану у розділі «Блоги». Відповідальність за зміст, достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори текстів, розміщених у розділі «Блоги»

Пам'ятник Тарасу ШевченкуТарас Шевченко багато разів бував у нашому місті. Кожного разу він не міг оминути Розвилки, адже тут міняв коней на місцевій поштово-кінній станції, обідав, ходив П’ятницьким базаром, знайомився з людьми.

Перше його “побачення” з нашими предками відбулося в 1829 році, коли 15-літній Тарас у валці кріпаків мандрував через Броварі до Вільно слідом за паном Енгельгардтом, а останнє — 18 травня (за новим стилем) 1861 року, коли по дорозі з місця першого поховання (Петербург) до місця вічного поховання (Канів) процесія зупинялася в Броварях.

Броварі та Броварська земля згадуються в літературних творах Кобзаря, зокрема, в поемах “Катерина”, “Варнак”, “Сотник”, у щоденнику, в прозі.

Перший пам’ятник (дерев’яне погруддя роботи бориспільського скульптора Петра Верни) було встановлено на Розвилці в 1923 році. Нинішній пам’ятник відкрито 9 березня 1964 році (скульптор П. Олійник).

Традицію відзначення броварського Шевченківського дня започатковано Броварською міськрайонною організаціює Товариства української мови імені Тараса Шевченка (голова Марія Овдієнко) 18 травня 1989 року. Перші роки урочистості відбувалися виключно силами громади в умовах заборони проведення їх міською владою. Зрозумівши, що часи змінилися й розумніше підлаштуватися до громади, влада “пристроїлася” до Шевченка й щороку організовує урочистості, цілковито розпоряджається ними. На жаль, часто вони тепер бувають примітивними.

Передісторія питання

З 1989 року (вже 25-ий рік!) тузаю місцеву владу з приводу реконструкції скверу імені Тараса Шевченка на Розвилці та прилеглої крихітної площі, що також носить ім’я Тараса Шевченка. Починала звертатися з цією проблемою до голів Броварського міськвиконкому Олексія Іщенка, потім до Івана Петренка, продовжувала цю невдячну працю, оббиваючи пороги міських голів Віктора Антоненка та Ігоря Сапожка. Переконалася, що владі в Броварях — хоч прорадянській, хоч псевдодемократичній, хоч нинішній (без означення) Шевченко, як казав колись герой Івана Карпенка-Карого, “без надобності”.

Ціною неймовірних зусиль у 2008 році (за перебування на посаді міського голови Віктора Антоненка) за моєю концепцією було розроблено спершу ескізний, а потім і робочий план реконструкції скверу та площі. Його загальна кошторисна вартість становила 8 млн. 600 тисяч грн. (у тепершніх цінах це щонайменше вдвічі більше). Того ж року було передбачено 3 млн. бюджетних коштів на першу чергу реконструкції — аж раптом грянув переворот у владі (Антоненка, який, якщо чесно, був самозакоханим невігласом, але не був членом “Батьківщини”, зміщено “демократичними” депутатами-батьківщинцями-бютівцями, обов’язки міського голови перейшли до бютівця — секретаря ради Ігоря Сапожка). Того року жодної копійки на реконструкцію так і не надійшло. Владцям було ніколи за політичними іграми. Згодом почалася криза — з’явилася причина, на яку стало зручно списувати небажання змінювати культурне обличчя нашого міста.

Концепція реконструкції

Я запропонувала концепцію реконструкції, яка, якщо коротко, передбачає:

1. Упорядкування пам’ятника Тарасові Шевченку (його слід підняти, зробити до нього сходи, надати йому величі, якої заслуговує Кобзар).

2. Побудова Тарасової церкви (“Просвіта” профукала гроші, які збирала громада на Тарасову церкву в Каневі, отож нехай вона буде в Броварях, дарма що не така масштабна). А якщо мислити історичними категоріями, то на самісінькій Розвилці стояли обидві броварські церкви — Петро-Павлівська та Свято-Троїцька. Церква має стояти на гостряку скверу, яким він спрямований на Київ.

3. Спорудження в центрі площі імені Тараса Шевченка (броварська бюрократія вже поміж себе називала її Торговою, але вдалося відвоювати шевченківську назву) скульптурної групи за літературними творами Тараса Шевченка, які безпосередньо пов’язані з Броварською землею:

а) кобзар грає на кобзі (адже до самої війни в Броварях збиралися кобзарі, які уціліли від харківського розстрілу, бо не були на з’їзді кобзарів);

б) біля нього стоять герої творів Шевченка, які ходили по Броварській землі, і слухають його гру:

Катерина — героїня поеми “Катерина” (“заплакала, пішла шляхом, в Броварях спочила та синові за гіркого медяник купила”);

в) Варнак — герой однойменної поеми, який вийшов із ножем за халявою з Броварського лісу, вражений красою і святістю Лаври;

г) гоголівський (із села Гоголева) Сотник — герой поеми Т. Г. Шевченка “Сотник”, закоханий у свою вихованку Настусю;

д) Петро (син Сотника) та Настуся (його вихованка), які щойно повінчалися в броварській церкві.

Ця скульптурна група, якби її було втілено в камені, могла б стати унікальною в Україні.

4. Пам’ятні знаки на місцях, де колись стояли Петро-Павлівська та Свято-Троїцька церкви (один є в проекті, а встановлення другого узгоджено з І. В. Сапожком).

5. Підняття рівня поверхні скверу шляхом насипання землі (щоб уникнути постійних величезних калюж).

6. Здійснення інженерних робіт (облаштування системи для відведення дощових вод, підведення електрики, води тощо).

7. Опорядження вже наявних у сквері об’єктів: верстового стовпа, встановленого в 1990 році в пам’ять про перебування в Броварях труни з прахом Шевченка 18 травня 1961 року (за новим стилем); Тарасової верби; місця поховання воїнів Другої світової війни.

8. Мощення плиткою хідників по всьому скверу.

9. Заміна огорожі на сучасну: ковану з цегляними стовпчиками.

10. Знесення всіх кіосків (за винятком газетного) з площі імені Шевченка.

11. Мощення плиткою всієї території площі імені Тараса Шевченка.

12. Спорудження двох сувенірних кіосків, стилізованих під українські хати.

13. Спорудження з боку будинків двох декоративних загороджувальних стінок.

14. Оформлення Кобзаревої світлиці.

З ініціативи влади планувалося також у самому сквері встановити фонтан із фільтрованою питною водою, а також збудувати туалет на площі імені Шевченка (ближче до вулиці Кірова).

Передісторія реконструкції

У 2012 році міський голова І. В. Сапожко пообіцяв мені, що реконструкцію скверу буде здійснено в 2013 році. Щоправда, він казав, що з бюджету буде виділено лише 3 млн. гривень. Можливо, він знайде ще 2 мільйони. Більше грошей немає.

Міська влада планувала розпочати роботи з реконструкції 1 березня 2013 року. Роботи не розпочалися вчасно з огляду на непередбачувані снігопади.

Фото парку Шевченка

Площа Т.Г.Шевченка (проект 1)

Один час я співпрацювала з відділом капітального будівництва міськвиконкому щодо реконструкції скверу імені Тараса Шевченка. На прохання його керівника в березні 2013 року я написала листа з обгрунтуванням необхідності реконструкції скверу та будівництва в ньому Тарасової церкви. Лист підписали: я, директор Броварського краєзнавчого музею Віктор Корявий та краєзнавці Раїса Кайдан (Щербакова) і Василь Сердюк. Не знаю, як було насправді, але я вважала, що міська рада затвердила проект реконструкції скверу (щоправда, цього й не потрібно було, адже його затвердили депутати попереднього скликання). У відділі капітального будівництва запевняли, що виділених коштів вистачить і на будівництво церкви, якщо гроші витрачати ощадно.

Що ж до унікального проекту — скульптурної композиції, присвяченої Шевченковим героям на Броварській землі, — міський голова сказав, що треба шукати якийсь вихід, оскільки грошей на нього немає.

Художник і архітектор Микола Волга підказав мені, що можна звернутися за допомогою до Національної спілки художників та художньої академії. Ідея полягала в тому, щоб зробити цю скульптурну групу силами студентів методом пленеру. Як з’ясувалося, для цього також потрібні кошти. Студентам треба організувати проживання, харчування, купити інструменти, купити камінь. До того ж метод пленеру, як виявилося, не підходить для такого серйозного замовлення. Крім того, перш ніж робити скульптури в камені, треба щоб високопрофесійний художник зробив високохудожній проект, що коштує грошей.

18 травня 2013 року, у броварський Шевченківський день, від міського голови І. В. Сапожка я дізналася, ніби ми домовилися про те, що церкву будувати не будуть. Насправді такої домовленості не було. Свідком розмови була Раїса Кайдан (Щербакова).

Ідею зі студентами перехопила Неоніла Струк, близька до броварської влади, і її чоловік Леонід Гопанчук завіз у художню академію листа від броварської влади з приводу залучення студентів до роботи. Принаймні, так сказали мені. В академії відповіли, що в цьому році вже пізно. Думаю, про створення проекту скульптурної групи взагалі не йшлося. Здогадайтеся, чи буде хтось опікуватися цим питанням після закінчення передювілейного гамору? Правильно, не буде.

Нинішній стан реконструкції

У сквері підсипано землю, сподіваюся (перевірити цього я не можу) в повному обсязі здійснено передбачені проектом інженерні роботи. Уже піднято пам’ятник Тарасові Шевченку. На часі облицювання залізобетонної конструкції (за проектом — червоним гранітом).

Роботи тривають. Та тривогу викликає те, що їх здійснюють чужі (кажуть, яготинські) робітники. Чому? Своїм треба платити більше чи краще, щоб менше вух чуло й менше очей бачило, що там діється? Не знаю.

Тарасова верба — жертва реконструкції

У 1989 році члени Товариства української мови Броварського заводу порошкової металургії Григорій Бульвінський (голова заводського осередку Товариства, редактор заводської багатотиражки) та активістка Товариства, інженер Валентина Ольшанська привезли з рідного села Шевченка пагони верби, вирощеної з Тарасової верби, що росла в казахських степах (Кобзар неодноразово згадує її в щоденнику). Один пагін посадили в сквері на Розвилці, а другий — на садибі Ольшанської. Згодом варвари кілька разів зламували Тарасову вербу в сквері, незважаючи на відповідну табличку, а вдома у Валентини Василівни вона виросла заввишки 3 метри. Валентина Василівна з Г. Бульвінським знову посадили вербу в сквері. Якийсь варвар вчергове зламав її, та вона вижила.

Хтозна-куди дивився відділ капітального будівництва міськвиконкому, коли будівельники викорчовували Тарасову вербу, зазначену в проекті реконструкції скверу як об’єкт, який треба опорядити. Верба два дні пролежала з оголеним корінням під палючим червневим сонцем. У такому стані її знайшла Раїса Кайдан (Щербакова). Вона потелефонувала мені, і я попросила Раїсу Степанівну наламати гілочок із Тарасової верби. Вона так і зробила. У воді сухі вербові патички не пускали корінців, тоді ми посадили їх у землю.

Я зв’язалася з працівниками музею в селі Шевченковому. Виявилося, що їхня верба давно засохла, бо їй не підходив грунт біля музею. Жінки обіцяли дати пагона з верби, що росте на садибі Шевченкових батьків.

Тимчасом протягом місяця ми щоденно поливаємо сухі вербові патички. І — о, диво! — один із них випустив два крихітні пагінці з кількома листочками.

Як гадаєте, верба виживе? Думаю, виживе. Інакше було б гірко і несправедливо. Хоч у світі немає справедливості локальної, та є всеосяжна справедливість у філософському розумінні, тобто вічна. Це правда.

Кобзарева світлиця

Її було номінально відкрито у вересні 2007 року в приміщенні, яке броварці тепер знають як загс. Насправді воно належить відділу культури, а загс його орендує. Людини, яка у відповідь на мої домагання подбала про виділення кімнати для світлиці (першого заступника міського голови Олександра Кияниці) на той час у броварській владі вже не було. Я, тоді ще не відійшовши як слід після онкооперації, була на відкритті. Міський голова Віктор Антоненко у своєму виступі сказав, що виділив на світлицю 15 тисяч гривень, але готовий виділити необхідну для її облаштування значно більшу суму. На ті гроші придбали три етажерки, які стоять там і досі, та ще, за словами начальника відділу культури Наталії Багмут, білі пластмасові стільці для проведення Шевченківських днів біля пам’ятника Тарасові Шевченку на Розвилці. 90 відсотків того, що є зараз у Кобзаревій світлиці, я принесла з дому.

Відтоді (протягом 6-и років) жодної копійки в оформлення Кобзаревої світлиці не було вкладено. Тепер міський голова пообіцяв допомогти опрядити Кобзареву світлицю.

Нещодавно мені потелефонувала Наталія Багмут і сказала, щоб я шукала дизайнера для її оформлення.

Ще 2008 року, невдовзі після номінального відкриття світлиці, я просила знайому дизайнерку допомогти. Вона виконала частину роботи, але грошей у влади не було. Так усе й затихло.

Тепер я знову запросила дизайнера. Вона зробила необхідні заміри і приступила до роботи. Що з того буде — невідомо. Боюся, щоб влада знову не сказала, що в неї немає грошей.

До всіх опозиціонерів, у кого мізки не засохли й не заскорузли від глупоти

Коли читаю несусвітні дурниці, які пишуться на сторінках опозиційних летючок, зокрема з некомпетентним і безглуздим (до того ще й шалено неграмотним) згадуванням мене в контексті реконструкції скверу імені Тараса Шевченка, хочеться… Певно, здогадуєтеся, чого саме хочеться…

Я вже давно зрозуміла, що на мій вік вистачить влади, до якої я не можу бути не опозиційною. Але життя одне, і воно шалено минає. Отож піаритися на примітивній опозиційності, як на мене, соромно і немає часу. До того ж я не розумію опозиційності задля опозиційності. У такому разі після обрання Януковича президентом треба було з опозиційною принциповістю померти на п’ять років. Адже ми всі розуміли, чого слід очікувати.

Життя довело, що так звані демократи не далеко втекли від нинішньої влади. Мусимо розуміти, що не все залежить від особистостей. Дуже багато залежить від ненормальної системи влади, яка сформувалася в Україні. А систему влади не зламати ніяким піаром. Зневірений наш народ сам почав давати опозиціонерам уроки опозиційності (пригадаймо хоча б Врадіївку).

Гадаю, значно мудріше домагатися від влади робити те, що необхідно конкретній громаді, Україні, і контролювати владу. На те й щука, щоб карась не спав! Це набагато важче, ніж морочити людям голови пустопорожніми балачками.

Що ж до реконструкції скверу Шевченка, мушу сказати, що її здійснювати необхідно. Недолугі заяви в пресі щодо того, що витрачені на реконструкцію гроші краще було роздати бідним, свідчать про цілковиту відсутність у заявників совісті й навіть зачатків національної свідомості. Чи краще було б, якби, на сором усім броварцям, сквер імені Тараса Шевченка, який має стати центром національно-культурного життя міста, так і стояв би сірим, недоглянутим, обдертим? Може, ви хвалили б владу на всі заставки? Ні, навпаки, для вас це був би ще один привід для піару. Виходить, що балакунам не болить Шевченко і його Україна. Значно важче і необхідніше контролювати бюджетні витрати влади на реконструкцію скверу імені Тараса Шевченка, на інші проекти, змушувати її працювати. Це свідчитиме про те, що ми крок за кроком формуємо громадянське суспільство, а не відточуємо зуби на піарі задля піару.

Не хлібом єдиним живе людина. І наші люди, хоч і бідні, добре розуміють, ким є для української нації Тарас Шевченко. Добре розуміють вони й те, що до Шевченка треба приходити, як до українського святого. Ідімо до нього разом — броварською громадою, яку шалено важко згуртувати, усією українською громадою. Дорога до нього — це дорога нашої національної єдності. Ідімо ж нею!

  • avatar
    Andriy Kachor
    9 років тому

    Цікаво, кого автор має на увазі з опозиціонерів? Наскільки мені відомо, реальною опозиційною діяльністю в цьому місті займаються тільки осередки УДАРу та Свободи. І я щось не пригадую, аби хтось зі спікерів чи членів цих політичних сил писав щось подібне до того, про що згадує пані Овдієнко в даному матеріалі. Назвіть конкретні прізвища, будь-ласка, тому що це “камінь в город” усього опозиційного середовища Броварів, але люди навіть не розуміють, про що конкретно йдеться.

  • avatar
    Сергій Іллюхін
    9 років тому

    Вербу жалко :(

  • avatar
    Марія Овдієнко
    9 років тому

    Андрію, щоб не гадати, в чий город камінець, слід прочитати статтю про це в “Громадському захисті Київщини”, здається за цьогорічний червень (немає під рукою). Розгнівалася на журналіста. Як на мене, написано непрофесійно і без знання питання. А кожен із нас відповідає за написане… Саме там озвучена безглузда ідея роздати гроші, передбачені на реконструкцію скверу імені Тараса Шевченка. Кажу ж, не хлібом єдиним. Поїсти можна все. І лишитися з тілом, та без душі й без духу.
    Давно ношуся з ідеєю перетворити Розвилку на родзинку культури нашого міста, адже це колишній історичний центр. А Броварі в історичному плані знищені дощенту. Я вже не кажу бодай про подобу автентики, але в якийсь спосіб слід хоч мінімально відтворювати історичне середовище. І Розвилка –серцевина броварської пам’яті.

  • avatar
    Andrew Dronskiy
    9 років тому

    Для меня памятник Тарасу Шевченко в старом центре – то же самое, что
    памятник Ленину неподалеку – куски гранита, которые уродуют внешний вид города. Я против любого культа личности. Облагородить сквер – ничего не имею против,
    город должен выглядеть красиво, но тратить миллионные суммы на
    реконструкцию памятника – это слишком. Выглядит он крайне убого и красоты городу не будет придавать даже после реконструкции.

    “Построить ступеньки, чтобы придать ему величия?”, “Построить Тарасовую церковь?” Я просто читаю это с таким вот лицом (смотрите прикрепленную картинку).

  • avatar
    Марія Овдієнко
    9 років тому

    Читач зробив надто довільні висновки щодо сум, які йдуть на реконструкцію пам’ятника Шевченку (між іншим, він не гранітний). Мільйонні суми якраз і підуть на “облагородження скверу”, бо задарма нічого не робиться. Але без архітектурного комплексу це виглядатиме убого.
    Взагалі в нашому місті, окрім парку “Перемога”, далекого від ідеалу паркового мистецтва, немає де просто посидіти на природі й культурно відпочити. Про щось цікаве, не кажучи вже про історичне, й говорити не доводиться. Дуже шкода, якщо й нагоду зробити зі скверу імені Тараса Шевченка своєрідну родзинку міста буде втрачено.
    Будь-яка реакція мене не дивує. Кількаразове знищення Тарасової верби в сквері на Розвилці — це також чиясь реакція. Кожен із нас міркує про світ і щось робить у ньому в міру своєї зіпсутості чи прагнення до досконалості.