Днями до мене звернулись журналісти телеканалу ТВі та попросили дати коментар про головного броварського «регіонала», масажиста Миколи Азарова – Сергія Федоренка. ТВі готував сюжет про черговий транш Азарова Федоренку в сумі 23 мільйони: ці кошти начебто виділяються на реконструкцію «Купави», де директором працює дружина Федоренка – Тетяна.

Від мене журналістка Марія Усенко просила прокоментувати ситуацію з іншим, підконтрольним Федеронку, басейном – колись він був шкільний, а потім Федоренко «віджав» його у школярів і орендував для власного підприємства «Феско». Історія там темна і привертала увагу не одного журналіста цієї країни, але мова зараз не про це.

Після того, як дівчата записали  зі мною коментар, вони вирішили зайти всередину «Феско», адже в той момент туди «суто випадково» прибула знімальна група «Нашого міста» - «ручного» каналу броварських «регіоналів», основною задачею якого є створення промо-роликів Сергія Федоренка та Сапожка. Дівчата з ТВі логічно подумали, що напевно там зараз записуватимуть інтерв’ю з Федоренком і спробували потрапити в кабінет до «регіонала»-масажиста. Федоренко навідріз відмовився пускати журналістів центрального телеканалу навіть попри зауваження дівчат про вибірковість відкритості для преси: з «Нашим містом» Федоренко спілкується залюбки, а з ТВі – зась. Федоренко грубо зачиняв двері, кілька разів вдарив тими ж дверима тендітних дівчат, після чого вже довелось втрутитись мені. Тримаючи двері, я допоміг дівчатам зробити хоча б кілька нормальних кадрів, де Федоренко відмовляється відповідати на запитання.

На цьому все наче й закінчилось. Ми вийшли з «Феско», за нами відразу вийшла знімальна група «Нашого міста» і попросили мене дати коментар на їхню камеру. Я з радістю погодився, проте попросив дівчат з ТВі зняти цей процес паралельно, адже був впевнений, що Світлана Петренко з «Нашого міста» обов’язково перекрутить мої слова у сюжеті. Зрозумівши це, знімальна група «Нашого міста» відмовилась брати в мене коментар, принагідно кинувши репліку «чи розрахувався вже я з журналістками з ТВі», маючи, напевно, на увазі, що я «купую» журналістів центральних телеканалів.

Ми розійшлись по різним сторонам: ТВі до свого авто, а я – по своїм справам. Відійшовши кілька сотень метрів, мені зателефонувала Марія Усенко з ТВі і з хвилюванням сказала, що мене по найближчим дворам від 9-ої школи розшукують працівники Державної служби охорони, і в даний момент біжать тією дорогою, якої пішов я. Відразу обернувшись, я побачив, як в мій бік біжать двоє чоловіків в чорній формі, в бронежилетах та з пістолетами, на бігу вже витягаючи гумові кийки. З їх вигляду було зрозуміло: шансів, що в нас відбудеться цивілізована розмова – нуль.

Я побіг в бік вулиці Грушевського, по ходу вже телефонуючи Аліні Дяченко з проханням терміново приїхати на місце події з камерою, юристами, активістами – коротше кажучи, з максимальним підкріпленням. В цей час по Грушевського за мною їхало вже три міліцейських автомобіля. Доїхавши до магазину «Оазис», один автомобіль заблокував мені дорогу ближче до вулиці Кірова, інший – позаду, а третій – з боку проїжджої частини вулиці Грушевського. Зупинившись, з автівок відразу вибігло кілька міліціонерів які побігли в мій бік. Це була справжня облава, я був, фактично, притиснутий до стінки будинку, міліція бігла з усіх боків.

Співробітник ДСО напав на мене і намагався скрутити руки. Я відбився від нього і вимагав пояснити, що відбувається. В цей час ззаду підбіг його колега і вони вдвох заламали мені руки за спину та повели до машини. Навколо збирались люди, ситуація з боку, напевно, виглядала як в кумедному бойовику: на одного молодого чоловіка з наплічником нападають відразу близько десятка міліціонерів, а рух по частині вулиці перекритий міліцейськими авто.

[caption id=”attachment_6221” align=”aligncenter” width=”614” caption=”Саме цей ДСОшник першим почав заламувати мені руки”][/caption]

На моє щастя на цей момент встигли добігти до місця пригоди дівчата з ТВі і почали знімати все на відео – записом обіцяли скоро поділитись. ДСОшники трохи заспокоїлись, руки ламати перестали, проте вимагали сісти в авто та їхати до відділку. За що мене затримують – ніхто так і не сказав. В цей час до місця вже бігли активісти «Грози» з камерами та фотоапаратами та Аліна Дяченко. Правоохоронці, які намагались мене затримати, опинились в кільці з журналістів та активістів, на них було націлено відразу п’ять або чотири камери і купа телефонів. Поведінка міліціянтів моментально змінилась: вони перестали хапати мене за руки і сказали, що ніхто нікого не затримує. В своїх поясненнях люди у формі сказали, що їм надійшло повідомлення «про проникнення в службовий кабінет, який знаходиться під охороною ДСО» і підозрюють вони в цьому «проникненні» - мене. Який кабінет мається на увазі і чому підозрюваний – я, міліціонери сказати відмовились. Пізніше найбільш активний ДСОшник сказав, що в нього є свідки, які бачили, як я «проникав до кабінету». Говорячи про свідків, він вказував на дівчат з ТВі. Дівчата відразу сказали, що я нікуди не «проникав», натомість їх самих Федоренко вдарив кілька разів дверима. Наразі маю поки лише це відео, вже після прибуття на місце пригоди ТВі. Пізніше дівчата обіцяють скинути усе відео.

Оператор “Нашого міста” Олександр Кузнецов. Знімальна група провладного каналу знала про затримання заздалегідь.

В цей момент в міліціянтів настав ступор і вони сказали, що «ніхто нікого не затримує, ніхто нікому руки не заламував» і взагалі – вони опинились тут суто випадково. В цей же час жінка з грудним малям, яка бачила все відпочатку, на камеру підтвердила, що «міліціонери поставили цьому молодому чоловіку кордони, аби той не міг нікуди рухатись і намагались його схопити.

Коротше кажучи, міліціонери зрозуміли, що і цього разу в них «не вийшло» виконати замовлення і почали розсідатись по автівках.    Для нас же усе тільки починалось.

Ми поїхали назад до «Феско», аби з’ясувати – хто давав сигнал про «проникнення до кабінету», хто туди «проникав» і хто взагалі влаштував весь цей безпрєдєл. Біля «Феско» вже стояло кілька автівок з правоохоронцями, всередині приміщення вже був заст. начальника броварської міліції Руслан Хартанович, а потім під’їхав і сам начальник – товариш Семікоп. Також там був Сергій Федоренко і адміністратор Олена Крупа – саме вона тиснула на кнопку виклику ДСО. З нами спілкуватись Крупа відмовилась і сказала, що наша зйомка – незаконна, адже ми знаходимось на приватній території. Це нас неабияк здивувало, адже ця «територія» належить Комунальному підприємству «Оздоровчо-реабілітаційний центр», де директор – колишня підлегла Федоренка, а тепер депутатка від ПР – Людмила Жеребцова.

Якраз в цей момент з бокових дверей вийшла сама Жеребцова. Коли ми запитали в неї, так що ж це за територія – приватна чи комунальна, Жеребцова впала в ступор, почала посміхатись, потім припинила посміхатись, потім знову почала і, мовчки, пішла в інший кабінет, зачинивши за собою двері. Якраз в цей момент з іншого кабінету вийшов Федоренко і, кинувши кілька образ на нашу адресу, також усамітнився в одному з кабінетів. Після цього міліція намагалась відібрати в нас пояснення. На цьому сьогоднішня історія скінчилась.

Так я про що. Люди, те, що відбувається в Броварах – це початок війни «регіоналів» проти мешканців. Їхні дії перейшли за рамки будь-якого здорового глузду, вони в паніці, тому що вже нічого не можуть поробити з тим, як руйнується їхня «імперія» - імперія страху, корупції ,брехні й тиску на всіх активних людей. Вони можуть серед білого дня спустити міліцейський батальйон, аби той влаштував справжню облаву на одного журналіста тільки за те, що той давав коментар центральному телеканалу про кандидата в парламент від ПР! Вдумайтесь у це! Сьогодні, 3 серпня – триває третій день передвиборчої кампанії. Це тільки початок. Якщо ми їх не зупинятимемо, якщо ми не підемо в рішучий і безкомпромісний бій проти цього клану – вони почнуть в нас стріляти, вони будуть кидати нас за грати і вбивати. Вони підуть на все, тому що знають: їхня поразка – неминуча, і вже після 28 жовтня їм доведеться відповісти за все. Це звір у паніці, місце якому – тільки за гратами.