• Сьогодні: Вівторок, Листопад 12, 2019

Як звільнити місто із заручників?

Березень11/ 2016
avatar
Андрій Качор

Незалежний журналіст, громадський активіст

Команда сайту «МПЗ» може не поділяти погляди авторів та не несе відповідальності за інформацію, опубліковану у розділі «Блоги». Відповідальність за зміст, достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори текстів, розміщених у розділі «Блоги»

Давайте спробуємо зрозуміти, що відбувається з нашим містом, тверезо подивившись в очі реальності.

Нами шокована, з нас сміється і нас шкодує уся країна: Бровари за останні кілька днів – двічі у центральних новинах у ролі міста-хорору. Лише за останній тиждень у місті відбулося дві акції протесту: проти вирубки зелених зон та у зв’язку з безкарністю депутатів за напад на журналістку. Люди перекривали міжнародну трасу, пікетували міськвідділ поліції та прокуратуру.

Protest-proty-myjky-1

664483_1408614 (1)

Вже наступного тижня відбудеться протест проти жахливого стану броварської медицини. Усе це роблять не партії, не політики, а звичайні громадяни, яким стає просто соромно жити у місті-заповіднику домайданівського періоду України. Сама ж броварська влада робить вигляд, що тих проблем, котрі виводять на вулиці все більше людей, не існує взагалі, а мер традиційно зберігає «золоте мовчання».

IMG_4871
Міський голова Ігор Васильович Сапожко

У міський владі у цей час – жорсткі, в т.ч. вже судові протистояння депутатів проти виконкому і міського голови: мерію звинувачують у перевищенні службових повноважень та узурпації влади. Поруч з цим сесії міськради, профільні комісії та погоджувальні ради відбуваються ледь не в режимі нон-стоп: депутати і чиновники, фактично, оселилися на Гагаріна, 15, у коротких перервах встигають харчуватися хіба що бутербродами.  Лише учорашня сесія тривала майже дев’ять годин, сьогодні – вже восьмий час. Раніше нічого подібного геть близько не було.

Боротьба старого з новим у Броварах триває ось вже шостий рік і не припиняється ні на секунду, спалахуючи з більшою яскравістю щойно у повітрі з’являється аромат нових виборів. Сьогодні протистояння відбувається на багатьох «точках зіткнення»: від спроб мера затвердити своїми заступниками екс-регіоналів та КДБістів  до намагання окремих депутатів повернути вулицям комуністичні назви. Від незаконного виділення 9 мільйонів на парк до закопування десятків мільйонів гривень платників податків у «мертвий» шляхопровід на Оникієнка.

12802945_448104118720331_659170117174073444_n
Те, що вочевидь станеться зі шляхопроводом на Оникієка після сплиття терміну гарантії “реконструкції” за 27 мільйонів

Ця боротьба  інколи настільки виснажлива, що дехто з учорашніх «воїнів світла», щойно отримавши депутатський мандат або банально продається, або ж утомлюється на півдорозі, намагаючись хоча би для публіки щось говорити про «мирний план» і «пошук точок дотику» зі старою системою. Аргументація таких «зморених» при цьому буває різна: «заради конструктивної роботи», «щоб припинити конфлікт», є навіть і про «попередників», які нібито «можуть почати жити по-новому». Чергова нова фішка у цій темі: «не треба тримати місто у заручниках». Однак саме подібний підхід це місто і тримає у глухій і темній ямі жахливого полону і триматиме доти, доки ми не зрозуміємо одну просту річ:

Зі старою корупційної системою, що готова викинути на вітер десятки мільйонів бюджетних грошей лише заради можливості отримати відкат – пошук «точок дотику» неможливий. Із системою, що так любить застосовувати адмінресурс, використовуючи людей як рабів або річ, котрій заввиграшки змінювати власну ідеологію лише заради можливості лишитися у «кормушки», яка готова застосовувати найбрудніші методи у боротьбі з опонентами, жоден депутат «здорової людини» у принципі не зможе знайти спільної мови. Ті, хто вважає своїм обов’язком збудувати нову країну і нове місто у такій ситуації може лише боротися із цим злом до тотальної перемоги, а не миритися заради корупційного «взаєморозуміння» та «конструктивних» відкатів.

verybig

Місто припинить бути заручником і вийде з полону лише тоді, коли така система буде демонтована під нуль, а не «почута» та амністована. Безумовно, подібний демонтаж вимагає багато «політичної крові», потужних зусиль, купу змарнованих нервів та витраченого часу, залізну витримку, готовність на самопожертву та до брудних випадів «системщиків» у свій бік. Але винагородою за це буде власна чиста совість, а ще поява у місті притомної влади та адекватного громадянського суспільства.

Звісно, що значно легше розслабитись, прийняти люб’язно запропоновані старі, перевірені та об’їжджені правила гри і розчинитись у ситому світі схем, муток та договорняків. При цьому інколи з того світу можна навіть заявляти про «справжній патріотизм», виставляючи у фейсбук селфі на тлі кількох заасфальтованих метрів дороги біля нової школи, яку так і не збудували.

Але насправді головним показником патріотизму є упровадження рішучих, жорстких реформ, готовність гартованим залізом випалити усе те, що роз’їдало попередню систему влади. Часто усупереч індивідуальним інтересам, але заради побудови міста, в якому всім нам буде не соромно жити.

Позначки: