Євгеній Клочок відкрив перший у Броварах спеціалізований зал для занять cross fit, воював в АТО, безкоштовно займається з юнаками та дітьми з соціально незабезпечених сімей, має дві вищі освіти. Ми напрапили на Євгена в розпалі тренування, і побачили чоловіка у відмінній спортивній формі, з татуюваннями, і довгою бородою. Тут згадується приказка “зустрічають за одягом…”, звісно, така зовнішність відразу привертає увагу і викликає бажання дізнатися, що ховається за історією цього чоловіка. Під час інтерв’ю Євгеній розповів нам про цікаві епізоди свого життя, і ми побачили людину з потужною енергетикою, силою волі та почуттям гумору.

«Cross fit – це не дядьки з величезними банками»

 Сьогодні cross fit став дуже популярний, але він вимагає правильного підходу й заняття з кваліфікованими тренерами, яких сьогодні дуже мало. Те, що ми сьогодні називаємо cross fit відрізняється від реальності. Справжній cross fit, який походить з США, – це спорт для сильних спортсменів, ним не можуть займатися люди без підготовки. У нас кожний фітнес центр чи качалка створює cross fit і користується цією гучною назвою.

Cross fit – це не те, що ми звикли щодня бачити: дядьки з величезними «банками», які ходять і таскають величезну вагу. Ні, вся увага приділяється роботі зі своєю вагою, у вас наросте рівно стільки м’язів, скільки необхідно для функціонування вашого організму. Коли людина переходить на більш професійний рівень, додається більше атлетики та змінюється навантаження. Ми в залі ZAWOD займаємося більше не cross fit, ми називаємо це «групою здоров’я». Багато людей не вміють елементарного: робити відтискання від полу, присідати, вони канат бачать перший раз. У нас всього цього можна навчитися. Я завжди кажу, що спершу треба спробувати.

Немає жодних протипоказань для занять cross fit. До нас ходять жінки з вадами серця, від них в фітнес центрах відмовляються, тому, що бояться і взагалі не знають, як з ними працювати. Люди хочуть зароблять гроші, і не хочуть брати на себе відповідальність. Я зараз можу сказати, що можу взяти відповідальність за нещасні випадки в залі за кожного мого вихованця. Якщо мої дії спричинили таку ситуацію, я готовий відповідати. Власне, ніхто не буде тренуватися до втрати пам’яті: у нас гімнастика, трохи важкої атлетики і кардіонавантаження - нічого надвиснажливого.

 «З мого залу ще ніхто не повернувся в фітнес-центри чи качалки»

Я шукав тренера, який дивиться на людину не як на 100 гривень, а як на особистість. У мене тренер з Одеси, бо не так багато спеціалістів, а у Києві хочуть мільйони відразу заробляти. У моєму залі ви не можете прийти просто позайматися без тренера. Ми пропонуємо групові та індивідуальні тренування. У групах зазвичай 10-12 людей за рахунок ефективної роботи тренера та можливості зала. Після першого тренування, яке у нас безкоштовне, вас розподіляють в групу. Якщо треба підтягнути основи, вам пропонують підготовчу групу, якщо ви класно виконуєте вправи, то відразу займаєтесь з основною. Тренування в групах - це свого роду конкуренція, люди в чомусь між собою змагаються, вчаться. Звісно, все залежить від вподобань людини, тому індивідуальні заняття теж корисні. У мене займаються всі: молоді мами, дівчата і хлопці, з дітками, приходять родинами.

Зрозуміло, що у людей купа комплексів. Коли створюються групи, вони вже між собою спілкуються, зникає страх. Треба перемогти себе особисто на перших етапах і поводитися в залі як вдома, коли нікого немає. І не думати, як ти виглядаєш збоку, коли присідаєш. Ті люди, які тренуться більше місяця, вже залишаються надовго. У цьому залі немає дівчат, які ходять нафарбованими в облягаючих костюмах. Тут нема чого дефілювати, тут всі «валять», когось «зняти» теж не вийде.

Наші заняття динамічні, ми даємо комплекс різних цікавих вправ. Зрозуміло, що коли монотонно займатися в залі, це швидко набридне. У нас можна морально відпочити і отримати фізичне навантаження. У Броварах такого немає. Наскільки мені відомо, ще ніхто не повернувся в фітнес-зал чи качалки.

У мене каси немає, от стоїть коробочка, ціни. Всі знають, хто скільки має заплатити. Сам кладеш, береш собі решту, немає грошей – не треба, без проблем. Телефон можна покласти, де хочеш, ніхто його не візьме, тому я не можу назвати це бізнесом, це такий клуб сімейного типу за інтересами.

Ми створили такі стереотипи, за яким обираємо тренера, зал. Класний зал – це там, де блискучі тренажери, і великі дзеркала. У мене питають: “У вас нема бігової доріжки?” Так немає, бо я вважаю, що бігова доріжка – для інвалідів. Це тренажер для реабілітації. Ставши на землю, ти не побіжиш, там зовсім інші м’язи працюють: коли ти на доріжці - ти протягуєш ногу, коли біжиш – ти відштовхуєшся.

«Мої хлопці не знають, що таке синій кит»

Я жив і родився в с. Шевченково. Мій покійний тренер Балицький Микола Федорович - людина, яка дала мені основу. Він свого часу створив бокс в районі і дав таким юнакам, як я, за допомогою спорту дорогу в життя. Я продовжую його справу, займаюся з дітьми, які є соціально незабезпеченими.

Наші державні структури, ДЮСШ за рахунок молоді та спортивних змагань просто заробляють гроші. Я з ними не працюю, тому мене не дуже люблять в спортивному середовищі Броварів і району. Всі хочуть грошей, безкоштовно ніхто не хоче працювати, а я хочу допомогти своїм хлопцям. Я не даю відкатів, тому я не цікавий. Відповідно нас не кличуть на змагання, бо ми себе інакше поводимо. Я ні від кого не залежу, фінансую своїх вихованців особисто, зі своєї кишені. Ще у мене є друзі, які допомагають: для нас це, так би мовити +1 до карми.

Я намагаюся створити всі умови, щоб відкривати спортивні колективи, які б максимально довше і продуктивно займалися в цьому залі. Моїм пацанам не до синього кита, вони знають, чим себе зайняти. Вони їдуть з району після школи в Бровари в зал і тренуються до 6-7 вечора, а потім повертаються додому.

Далі ми намагаємося влаштувати їх по життю, бо треба вчитися чи працювати. Сьогодні у мене є вихованці, за яких мені не соромно. Вони не сідають на пусті місця в маршрутці. Питання в тому, що більшість з них з неповних сімей, а в деяких краще б взагалі батьків не було, було б легше.

Знаєте, не треба думати, що я з німбом на голові ходжу. В Броварах я другий рік, після того, як я прийшов з АТО та освоївся. Я не бачу, щоб хтось безкоштовно працював з дітьми. Основна ідея така: це приміщення в оренді, і воно дає можливість цим хлопцям займатися. Щоб сказати, що ми щось робимо надприродне, то такого нема. Їздимо на змагання, співпрацюємо з Федерацією Християн Спортсменів, вони дають гуманітарну допомогу, запрошують у табори. Нам же теж потрібен якийсь інвентар, форма.

Я не даю поштовх цим дітям, я їх за руку вожу. Бо поштовх не можна зробити дитині, яка в селі крім ларька і корови нічого не бачила. Якщо дати йому поштовх у місто – це закінчиться алкоголізмом, бо він не розуміє, що йому треба робити, йому все дико. Деякі діти, коли приїхали в хороші умови, в готель, наприклад, вони унітаз вперше в житті побачили. Для них смартфон – це просто космос.

[caption id=”attachment_69324” align=”aligncenter” width=”546”] Фото зі сторінки Фейсбук[/caption]

 «Я не готую спортсменів»

Є ще один інший зал, де працює один проект - “Бійцівський клуб”. Цей зал не мій, я там управляю за однієї умови, що діти, яких я з собою приводжу, будуть займатися безкоштовно. Але я хочу сказати, що я не вирощую спортсменів. Я не розуміюся в спорті, я не знаю, що це таке. У мене ні в одному, ні в іншому залі спорт не викладається, першими кроками зараз йде греко-римська боротьба, джиу-джицу і на аматорському рівні бокс. Далі, якщо в дитини є потенціал, я кажу, що треба вже вчитися професійно, йти займатися в спортивну секцію, а для себе займайся у мене. Ми просто передаємо хлопців у спеціалізовані школи. Приїжджаємо і кажемо: “От є хороший пацан – подивіться, будь ласка”.

[caption id=”attachment_69325” align=”aligncenter” width=”600”] Фото зі сторінки Фейсбук[/caption]

Зараз ми запускаємо там проект доспортивної підготовки, для діточок з садочку. Діти в ігровій формі готуються до життя, роблять рухливі вправи, граються. Тренери спостерігають, а потім пропонують батькам певний напрям, якщо дитина має відповідні здібності. Знову ж таки, я не готую спортсменів, дитина не може прийняти зважене рішення в цьому віці, якщо батьки готові допомогти - будемо працювати. Також співпрацюємо з Інститутом фізичного виховання та спорту– проводимо тематичні лекції для дітей.

«Якщо людина  прийшла в зал – це вже вчинок»

Для того, щоб працювати з людьми, треба розумітися в психології, сьогодні я маю освіту, яка дає мені можливість ефективно комунікувати з людьми. Якщо людина  прийшла в зал – це вже вчинок. Якщо вона має 120 кг - це ще більше досягнення. Найгірше – взагалі нічого не робити. Я завжди кажу правду людям. Якщо людина реально товста, що б я не розказував, який би одяг людина не купувала, щоб приховати вагу, тіло все одно висить. Людина з надлишковою вагою не може себе повноцінно обслуговувати. Потім виникають проблеми зі здоров’ям. Просто доходиш до інвалідності через те, що лінивий. Не можна сидіти і жрати 5 років, а потім прийти в зал і сказати: “Я плачу гроші, мені треба до літа купальник вдягти”.

Цих «підсніжників» в червні вже не видно. Вони заходять в зал, бачать найбільш накачаного дядька, і кажуть: “Хочу бути таким”. Окей, я продам тобі дві банки добавок, тягай вагу, а далі грижа, протрузія, лікарня. Якщо вірити цим порадам в інтернеті «красиве тіло за 5 днів», то я своїм кажу, що можете мені просто перераховувати гроші на картку, а самі сидіть дома, але результату не буде.

Взагалі відкрию вам секрет – треба менше їсти і менше лінуватися. Насправді, 80% успіху - це здорове харчування, зал лише пришвидшить метаболізм. Нічого особливого в харчуванні я не вигадую: їсти кожні три години потрошку, пити багато води, не вживати алкоголь. Щодо добавок, то це вибір кожного. Ці препарати не шкідливіші, ніж молоко в магазині. Це протеїн – просто білкова добавка, яка не дає м’язам руйнуватися при інтенсивних навантаженнях. Людина, яка займається спортом, просто вимушена їсти амінокислоти та добавки, тому що ми не можемо повною мірою взяти ці елементи з харчування. Наприклад, можна з’їсти 100-150 гр курячого філе, або випити 20 гр добавки, але я не впевнений в тому, що буде корисніше.

“Я не готовий вкладати зброю в руки дитині”

Я добре знаю засновників “Мозаїки”, ми співпрацюємо. Зараз хочемо просувати певні соціальні проекти, але багато бюрократії, без влади соціальні проекти не проходять. Я веду безкоштовні заняття. Ми з вами вже відпрацьований матеріал, на нас вплинуло державотворення, соціальні проблеми, ми вже бачили багато, а діти цього всього не знають. Але це не значить, що дитину потрібно вчити користуватися зброєю та вчити війні. Я знаю, що таке війна, бачив це і відчував, тому я не готовий вкладати зброю в руки дитині. Як би ви не розказували дитині, що війна це погано, але ви вже навчили її користуватися зброєю, вона в будь-якому випадку нею скористається, просто заради інтересу. Я вважаю, шкільна програма не має вчити як складати автомат Калашнікова. Нехай краще вчать історію. Якщо цікава військова справа, треба йти в спеціалізовані для цього заклади. За всю свою практику військових дій, ці навички не дуже врятували моє життя, а cross fit допоміг, бо треба ногами швидко рухати.

“Зараз я заробляю небагато, але чесно”

Моя перша освіта з правознавства (господарське право), другу отримав в Інституті фізичного виховання та спорту за спеціальністю тренер з рукопашного бою. Я працював юристом, мав достаток, але в певний момент вирішив все змінити: набив татуювання, відростив бороду, активно брав участь в подіях на Майдані.

А потім воював в Авдіївці в Добровольчому батальйоні спеціального призначення. Я багато бачив, але не дуже хочу це коментувати.

Зараз я заробляю небагато, але чесно. Зняв приміщення, на яке вистачило коштів: продав своє майно, допомогли друзі - тепер маю зал. Усе можливе, що я можу дати, я даю дітям, решта йде собі на життя. Я люблю те, чим займаюся, і ні про що не жалкую.

Фото - Катерина Мамайсур-Негода