Сьогодні сталось те, чого вже давно можна і слід було очікувати. Спочатку нас з Андрієм Качором не пускали на сесії міської ради, просто закриваючи двері на ключ - під наглядом міліціонерів. Потім на камери журналістів “Маєш право знати” неодноразово кидались усілякі “невідомі” спортсмени під час виборів. Міліція, звісно, не втручалась. А згодом - під час приїзду Азарова до Броварів - нам взагалі розбили дві відеокамери - просто на очах у міліції. Сьогодні - під час знесення паркану, яким масажист Азарова обгородив шматок міського парку - “спортсмен”, який підійшов до Андрія зі спини, спочатку просто спробував відштовхнути його і перешкодити відеозйомці, а потім взяв і з усієї сили вдарив Качора в обличчя, через що той втратив свідомість і впав. Близько 10 міліціонерів стояли в кількох метрах…

Те, що професія журналіста у нашій країні небезпечна, ні для кого не секрет. Людина, яка перебуває в епіцентрі подій, що недалеко не завжди мають мирний характер, завжди ризикує. Проте важливість донесення суспільно важливої інформації до громадськості переважає будь-який внутрішній страх. Проте одна справа, коли тебе задінуть ненароком та мимоволі вдарять по камері чи руці, а інша справа - коли твою техніку нищать свідомо і навмисно, або взагалі відверто і цинічно б’ють.

Цей випадок перешкоджання журналістам “Маєш право знати” не перший, не другий і не третій. І він не буде останнім, якщо не усунути причину того, що все це стається вкотре і вкотре. І причина у цього одна - безкарність. Ні Павло Чепура, який розбив наші відеокамери, ні міліціонер, на очах у якого все це сталось, не понесли відповідальності за свої дії. Чепура вільно розгулює містом і ми періодично бачимо його то тут, то там. А наша техніка досі лежить розтрощена і чекає на експертизу. За 7 місяців нашу справу ніхто так і не спромігся розслідувати. Слідчий по нашій справі сказала, що вони не можуть… розшукати Чепуру на його робочому місці - в райдержадміністрації.

Звісно, якщо той, хто при свідках та на очах правоохоронців нищить техніку журналістів, не несе належної відповідальності за свій злочин, що має стримувати інших “охоронців”, “водіїв” та “спорстменів” від нападів на журналістів серед білого дня у присутності міліції. І це триватиме доти, доки не буде прецеденту, коли нападника затримають, судитимуть та посадять. Лише ЦЕ може стати превентивною мірою для усіх подальших випадків, коли на людей, які виконують одну з найважливіших суспільних місій, кидатимуться з кулаками.

6 червня відзначають День журналістів. І якщо хтось дійсно хоче привітати нас із цим святом, найкраще, що можна зробити, це організувати громадську кампанію тиску на броварських правоохоронців та слідчих з тим, щоб вони розслідували і справу “рохбитих телефонів”, і сьогоднішній зухвалий напад на Андрія Качора. Інакше ні я, ні Андрій, ні Сергій Іллюхін, ні Дмитро Карпій, ні Тарас Шако, ні будь-який інший броварський журналіст, який хоче висвітлювати резонансні міські події, не зможемо належним чином виконувати свої обов’язки.

P.S: до речі, у нас є один успішний приклад про силу відповідальності за скоєне. На сесії Броварської міськради ми тепер ходимо безперешкодно. Бо працівники міліції, які нас колись не пускали на засідання депутатів за вказівкою радиниці міського голови Клавдії Борисівни Сдобнякової, бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності. Після того, як ми поскаржились в Департамент внутрішньої безпеки МВС і справу розслідували належним чином. Але якщо минулого разу ми впорались самі, то цього разу нас потрібна допомога громадськості. До 6 червня залишилось менше двох тижнів…