• Сьогодні: П’ятниця, 29 Березня, 2024

Броварський Атлант розправляє плечі

Червень20/ 2013
avatar
Андрій Качор

Незалежний журналіст, громадський активіст

Команда сайту «МПЗ» може не поділяти погляди авторів та не несе відповідальності за інформацію, опубліковану у розділі «Блоги». Відповідальність за зміст, достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори текстів, розміщених у розділі «Блоги»

220px-Objectivist1«Згідно з даними опитування 1991 року, проведеного Бібліотекою Конгресу США та Клубом книжки місяця, Атлант розправив плечі був другою після Біблії книжкою, яка призвела до найбільших змін в житті американських читачів».

Цитата з Вікіпедії – вільної енциклопедї.

«Якщо ви не цікавитесь політикою – політика зацікавиться вами». У Броварах останніх років цей вислів крім філософського набуває ще й іншого забарвлення. Він розфарбований у похмурі кольори жорстокої реальності, котра спочатку стукалась у двері броварчан затопленими дворами і хатами, знищеними дорогами, міліцейським безпрєдєлом та репресіями, а тепер – просто випалює їх вогнем.  За останні тижні у Броварах сталося 4 резонансні пожежі, які знищили людське майно на сотні тисяч. На щастя, поки обходиться без людських жертв. Проте чи буде так завжди?

Катаклізми, що з усе більшою регулярністю сколихують наше місто, досі вдавалось з горем навпіл приборкувати всупереч, а не завдяки. В більшості випадків люди лишаються сам-на-сам зі стихією та власноруч мусять рятуватись, адже не всі можуть утікти від біди в Маямі. Не зважаючи на всі нарікання в бік пожежних під час гасіння ними п’ятиповерхівки на Київській, 302, треба віддати їм належне: вони намагались врятувати людські життя навіть маючи в своєму розпорядженні повністю зношене та непридатне для роботи обладнання. І вони ці життя якимось дивом рятують. Можна собі лише уявити, що відчувають ці люди приїжджаючи на черговий виклик, наперед не знаючи, чи не лусне черговий рукав або кран, завадивши при цьому їхній нормальній роботі. Проте вони все одно гасять пожежі, бо розуміють – за них цього не зробить ніхто, а тим більше той чиновник, який вкрав черговий мільйон, на який можна було б накупити купу тих рукавів. І, що найдивніше, – вони рятуватимуть навіть його, якщо виникне така необхідність.

«Ренд (автор роману “Атлант розправив плечі” – авт.) описує дії чиновників відповідно до політичної економіки, демонструючи, як гасла про альтруїзм використовуються для ухвалення законів номінально на користь суспільного блага (наприклад, «Закон проти звіриної конкуренції», «закон про рівні можливості») але насправді служать лобістам та державним агенствам за рахунок суспільства та виробників». Вікіпедія.

Вони, як і ми з вами – заручники цієї системи корупції, що сьогодні руйнує та палить наше місто, а завтра почне вбивати. І вбивати навіть не в міліцейських карцерах чи битами бойовиків-відморозків. Просто нас нікому буде рятувати: в «швидкій» не стане бензину, в пожежних автоцистернах – води, а старий міліцейський «бобик» просто зламається на «покращеній» дорозі.  А викликати їх доведеться все частіше, адже якщо у вашому будинку не прорве трубу, то в дворі хтось спалить машину. У Броварах це входить в норму і це – прямі наслідки політики. Тієї політики, котра для більшості з нас здається такою далекою, але якій на це байдуже: вона все одно проводиться у Броварах нашою владою і все гучніше стукає у двері кожного з нас не залежно від партійних вподобань.

Політика – це не шоу Савіка. Політика – це холодна вода у ваших кранах, неосвітлені двори, зростання злочинності, незаконно підвищені тарифи і розбиті автошляхи. Це пожежі, які не можуть загасити, затоплення будинків, якому не можуть запобігти, хабарі в кабінетах, які вже навіть не приховують. А значить такою політикою потрібно займатись і її треба змінювати, якщо хочеш жити, а не виживати. Ця робота не полягає в маханні прапорів чи виголошення полум’яних промов на мітингах.  Вона полягає в постійному, перманентному, щоденному захисті своїх законних прав – щоразу, коли виникають найменші їхні утиски. У нас є право на життя, на свободу, на правду і на захист – в тому числі від катастроф. Коли ці права в нас забирають – їх потрібно вертати тими методами, які є дієвими і кожному з нас здаються ефективними.

Захист свого права на нормальну владу, яка здатна не допустити чи ліквідувати загрози для нашого з вами життя не обов’язково реалізується виключно на виборчих дільницях. Воно реалізується повсякчас – людина не змушена терпіти знущання над собою рік, два, чи скільки там може лишатись до переобрання влади.

«Едвард Йонкінс називає «Атлант розправив плечі» — «апокаліптичним баченням останніх етапів протистояння між двома частинами людства: мародерами та не-мародерами». Вікі

Як не дивно, але зовсім скоро наслідки цієї політики на собі відчує передусім та сама влада. У своєму романі Айн Ренд описувала ситуацію, як починає руйнуватися світ, коли влада зайнята виключно власним збагаченням та захопилася “пресуванням” народу загалом та окремих його представників зокрема. Це призводить до того, що позбавлена репресованих спеціалістів та знекровлена постійними розкраданнями інфраструра, система, починає завалюватись за принципом доміно. І під черговою його «кісткою» може полягти будь-хто – без огляду на його партійну приналежність, соціальний статус чи висоту владного крісла. Чартерні літаки падатимуть, якщо пілота закриють в СІЗО за участь у мирному мітингу, а палац високопоставленого масажиста так само згорить, бо в рятувальників буде дрантя замість пожежних рукавів.

«Мародери» силою конфіскують зароблене іншими («під дулом пістолета»), до них належать чиновники, з вимогами яких натяки на погрози застосування сили. Одні чиновники просто втілюють державну політику, наприклад, конфіскуючи зернові запаси штату для годування голодучих іншого штату; інші отримують зиск з цієї політики, наприклад, куратор залізниць, котрий нелегально продає майно залізниць на власну користь. Вони використовують силу щоб відібрати власність у людей, котрі виробили або заробили її». Вікіпедія.

Кажуть, колись ще місцевий депутат Різаненко подарував меру Сапожку тритомник «Атлант розправив плечі». З огляду на те, що відбувається у Броварах, можна зробити висновок, що Ігор Васильович за щоденними турботами про кожного так і не знайшов часу на прочитання легендарного твору. Утім тепер він має унікальну можливість ознайомитись з ним в реальності. На жаль, так само, як і всі ми. Проблема в тому, що ми поки не маємо свого «Джона Голта», або принаймні, не знаємо – хто ж він серед нас? Так само як і Гай Фокс. Можливо, їх варто починати шукати в собі, доки Атлант не розправив свої плечі повністю?