Бути на своєму місці: що роблять бійці броварського загону оборони й охорони уже майже рік

Не розраховуючи на миролюбство «братнього» російського народу, влітку 2014 року Генштаб запланував створити у Броварах та районі 6 батальйонів територіальної оборони: два в Броварах та чотири в районі, які у випадку війни мають захищати наше місто та села Броварщини від агресора. Однак  фактично існує лише два: 1-й загін, що діє в Броварському районі, та 5-й - з охорони  й оборони міста Бровари та Броварського району. 5-м підрозділом територіальної  оборони, що налічує понад сотню бійців, керує екс-міський голова Віктор Антоненко. Саме йому вдалося організувати загін із регулярною підготовкою. Ми вже писали про діяльність 5-го загону, та сьогодні знову повертаємося до цієї теми, адже наприкінці серпня  підрозділ святкує свою річницю із дня заснування.

Заняття із спец- та  фізпідготовки проходять щовівторка та щочетверга о 20:00 у манежі стадіону «Спартак». Власне, туди ми й прямуємо, щоб на власні очі побачити, чого навчають і чого навчилися бійці 5-го батальйону за рік перебування у підрозділі.

У манежі

У великій залі сутінки, та попри те, що у вечірній час у приміщенні проходять тренування кілька груп спортсменів різних напрямків, чергова вмикати світло не поспішає. У сутінках стартують на розминку і двадцять бійців 5-го загону. Як і належить, комбат Віктор Антоненко попереду. Власне, він і проводить розминку, яка розтягується на годину, адже тіло перед навантаженнями треба добряче розігріти.

Коли на вулиці стемніло зовсім, чергова зжалилася і ввімкнула світло. Тільки на півгодини. І тільки для того, щоб ми могли пофотографувати (економія - перш за все). А потім знову - темінь. Лише коли за вікном увімкнулися ліхтарі, в залі також блимнуло дві лампочки. Для “годиться” - по іншому і не назвеш. Бійці на відсутність світла не ремствують, кажуть, звикли, «бойові» умови для них у самий раз.

Натомість виправдовуються: малувато присутніх. І дівчат усього дві. Та це із-за польового виходу, що був напередодні. Тричі на місяць підрозділ виїздить у район Лісової галявини, Княжицького лісу чи на Промзону відпрацьовувати тактику: розвідку, маскування, охорону.

[caption id=”attachment_43800” align=”aligncenter” width=”642”] Бійці-жінки на польовому навчанні з інструкторами 5-го загону. 24 липня 2015 рік (Фото з Інтернету)[/caption]

Останнього разу на польовому виході спати бійцям практично не довелося, тим більше, для більшості це було першим випробуванням, тож частина на планове заняття не з’явилася. У журналі комбат усе фіксує чітко: пара-трійка пропусків без поважної причини чи порушення дисципліни - і бійця відраховують. А потрапити в загін не так просто, як було спочатку: окрім співбесіди треба пройти і півторамісячне стажування. Його ввели саме для того, щоб відсіяти випадкових людей. Кількість - не головне, каже комбат, головне, на скількох людей можна розраховувати у випадку небезпеки. Тож лише після всіх випробувань новобранці дають клятву й отримують шеврони і значок бійця. Та навіть і після  цього у деяких здають сили і нерви. Тільки за час розминки - бігу, зарядки, різноманітних розтяжок - із хлопців та дівчат стікає сім потів. Тож після спекотного робочого дня знову доводити свій організм до накалу охочих знаходиться не багато, тому-то за рік існування загону його чисельність так і не збільшилася: некомплект 50%.

Борис Федорович

Контингент бійців у підрозділі різношерстий як за віком, фізичною підготовкою, професіями, так і політичними вподобаннями: тут вам і «свободівці», і «самооборонівці», «айдарівці», «онунівці». Є пенсіонери, студенти, учні. Навіть один кандидат наук. Командир взводу Борис Федорович «захистився» вже будучи в батальйоні.

55-річний чоловік, котрий з перших днів у підрозділі, чи не найстарший у загоні – йому 55 років. На здоров’я Борис Федорович не скаржиться. Каже, дасть фору й молодим, які через шкідливі звички не витримують навантаження і після одного-двох тренувань більше не приходять. Взагалі чоловік намагається бути прикладом для молоді: не палить і не вживає спиртного.  Натомість після роботи – працює завлабораторією гідрологічних прогнозів – поспішає на заняття із фізпідготовки. «Щоб захищати свою сім’ю від ворога, треба тримати себе у формі», - каже. Рідні таку ініціативу підтримують.

Усі бійці живуть і працюють у звичному ритмі, мови про «казармене» положення немає. Однак чудово розуміють: у разі потреби без вагання стануть на захист рідного міста зі зброєю в руках. І це не просто пафосні слова. Ні держава, ні місцева влада їм практично не допомагає, то хіба зміг би загін діяти, якби  хлопці та дівчата не були патріотами, адже все тримається лише на їхньому голому ентузіазмі.

Ліда

Навантаження, що отримують бійці на заняттях із фізпідготовки, - вишкіл, який не під силу пересічним чоловікам. Ба навіть тим, які побували в зоні АТО. Що вже говорити за жінок. Однак волонтер Лідія Стрельченко, котра півроку тому однією з перших прийшла в загін, заперечує: витримати можна, якщо знаєш, навіщо це робиш.

Дівчина переконана: кожен має бути готовим захистити себе, рідних, своє місто не лише під час війни. У Ліди є ще один стимул тримати себе в тонусі: в АТО служить її рідний брат. А якщо йому буде потрібна підтримка, а вона не в належній фізичній формі? У дівчини було настільки велике бажання освоїти ази бойової підготовки, що спочатку вона їздила в Київ на платні навчання, а коли дізналася, що такі заняття проходять і в Броварах, не роздумуючи прийшла в 5-й загін. Спочатку бійці між собою з Ліди кепкували і пророкували, що та скоро здасть свої позиції. Однак відсіювалися чоловіки, а настирлива дівчина освоювала все нові й нові ази важкої науки. Сьогодні в розтяжці та віджиманні на кулаках Ліда втирає носа багатьом чоловікам: для неї і 30 віджимань – не межа. А от постановку удару, біг з вагою та стрільбу дівчині ще треба підтягувати. Управляння у стрільбі потребують усі бійці підрозідлу, однак Збройні Сили, в структурі яких і перебуває батальйон, так і не спромоглися організувати регулярні заняття – за рік бійці на стрільбище виїжджали лише раз.

Сьогодні Ліда собою пишається, адже має найкращу фізичну форму за все своє життя. До всього, при потребі зможе сама за себе постояти. Однак, каже дівчина, ніхто не відміняв і головне правило збереження життя: при можливості  - швидко втекти.

Оля

Загалом у загоні близько 10 жінок 17-40 років. Більшість – із району, тому на заняття приїжджають не завжди. Та, як каже комбат, на них при необхідності можна розраховувати. І на броварчанку Олю також.

На фізпідготовку дівчина трішки запізнилася – їхала з роботи. Без нагадування взялася до розминки.

Коли в соцмережі побачила відео про набір у 5-й загін, Оля довго не мудрувала. «У сусідній країні хтось збирається вбивати твоїх співвітчизників. А що в цей час робиш ти?» - звучало у вухах дівчини. «Нічого, - відповідала сама собі. - Закінчила вуз. А чим може допомогти країні бакалавр із правознавства?». Ще під час навчання Оля почала глибше цікавитися історією України. Саме ці знання і не дозволили дівчині спокійно споглядати на те, що відбувається в країні, тож у лютому 2015 року вона приєдналася до бійців 5-го загону тероборони. Те, що зарахована в підрозділ, серед знайомих не афішує. А ті, що знають, рішення дівчини не схвалюють - не жіноча це справа, кажуть. Та Оля знає своє діло: навантаження на «чоловічі» та «жіночі» не розділяє і тягне лямку нарівні зі всіма. На запитання про хлопця, загадково посміхається: «__А хто вам сказав, що його тут немає?»

Найбільше дівчину під час занять стимулює дружність її бойових побратимів, адже кожен знає, навіщо себе гартує. Хоча Оля сподівається, що всі здобуті знання їй в житті не знадобляться.

Інструктори

Деякі з хлопців, котрі були на фронті розвідниками, спецназівцями, свої знання передають новобранцям у якості інструкторів. Розкривати свої обличчя та імена бійці не бажають: життя непередбачуване. Кремезний інструктор із тактичної підготовки Валерій, який  встиг побувати в багатьох гарячих точках світу, спокійно і впевнено робить те, що має робити: передає бойовий досвід виживання в надскладних умовах. Коли приїздить Валерій, для бійців починається справжнє пекло, адже на них очікує дві години індивідуальних і парних вправ на силу та баланс, вправи з самооборони, качання пресу.

Виїздить 5-й підрозділ і на спільні навчання загонів Київщини, де отримують фаховий інструктаж і закордонних інструкторів. Частина бійців 5-го загону добровільно відправляються на передову, однак основне завдання підрозділу – готуватися до оборони свого населеного пункту.

Інструктори вчать виживати як в умовах війни, так і буденному житті. Для цього для бажаючих броварчан провели 5 безкоштовних курсів із екіпіровки, тактичної медицини та поводження зі зброєю. Після місячного відпочинку, з 1 вересня, навчання відновляться.

Комбат

Коли на Сході почалися військові дії, Віктор Антоненко добровільно прийшов у військкомат: «Я офіцер і готовий служити своїй Батьківщині там, де потрібен». 58-річному комбату доручили займатися формуванням загонів на Броварщині. “Коли приїхав у Княжичі, люди мене спитали: «Це будуть якісь вибори, що займаєтеся організацією підрозділу?». Ні, я не збираюся балотуватися ні у Верховну Раду, ні на посаду міського голови. Люди просто не враховують, що є співвітчизники, котрі готові, при необхідності, за рідне місто віддати своє життя. Поки триває війна, - озвучує Віктор Антоненко, - вважаю, що більше користі принесу в Броварах, коли навчатиму молодих хлопців і дівчат виживати і збережу батькам їхніх дітей. Адже та підготовка, яка наразі є в нашій державі, не дає шансів бійцю вижити».

Коли війна закінчиться, каже комбат, загін залишиться в резерві Збройних Сил України. Раз у рік бійці проходитимуть навчання і зможуть вдома (в сейфі) тримати зброю та необхідну амуніцію. Як показує закордонна практика, в такому режимі загін зможе ефективно функціонувати і при необхідності стати на захист своєї території. Але допоки триватиме війна, Віктор Антоненко планує продовжувати зміцнювати позиції 5-го підрозділу і запрошує патріотично налаштованих повнолітніх  громадян міста до загону.

Запис на співбесіду (телефонувати)  та безкоштовні курси (надсилати СМС- повідомлення) за тел.: **067-408-77-68**.  

Фото – Микола Кожемяко