Цей матеріал народився, як продовження до статті про побиття  у ЗОШ №10 вчителем п’ятикласника, що наробила в броварській освіті чимало галасу. Під час обговорення інциденту бровар чани  розділилися на кілька груп: одні звинувачували в тому, що сталося, батьків «хуліганів», інші – самих дітей. Ще одна група активно захищала вчительку, інша -  її вчинок засуджувала.  У цьому матеріалі ми спробували знайти відповіді на найактуальніші і найболючіші запитання сьогодення: чому з’являється все більше некерованих дітей, чому їхня гіперактивність не дає спокійно жити ні батькам, ні вчителям; та які вони, діти-індиго?

У пошуках дітей-індиго ми обдзвонили всі дитячі садочки. Вихователі стверджують: нині діти не такі, як були раніше – слухняні, спокійні та поступливі, сьогодні більшість дітей - гіперактивні. А от індиго - немає. Та ми все ж спробували у Броварах їх відшукати.

Як стверджує психолог, акредитований гешталь-терапевт Тетяна Дехно, дітей-індиго та гіперактивних дітей (серед яких немало індиго), відносять до  дітей «із особливостями розвитку».

Гіперативність - надмірна енергійність і рухливість дитини – синдром дефіциту уваги. Неврологи називають цей стан «патологією». Психологи вважають гіперактивність способом адаптації до сучасного ритму життя. Піддається коригуванню психологом.

Діти-індиго – еволюційно-прогресивні діти, відрізняються від інших високою духовністю, не рідко мають незвичайні здібності, високий інтелект, підвищену рухливість, чутливість, емоційність. Не визнають ніяких авторитетів, жорсткої дисципліни. Часто психологи таким дітям ставлять діагноз «Синдром дефіциту уваги та гіперактивніть». Уперше  термін «діти-індиго» використала американська екстрасенс Ненсі Енн Тепп у 1982 році, яка зазначила, що аура в таких дітей синьо-фіолетова (колір індиго).  У 90-х роках феномен дітей-індиго  вивчали американські психологи Лі Керролл і Джен Тоубер, які звернули увагу на некерованих дітей, у вихованні яких традиційні методи безсилі. Психологи видали книги, де описали конкретні факти існування дітей-індиго, підкріплені науковими дослідами. Є версії, що ці діти послані на Землю, щоб врятувати її від катастрофи.

Грабовський  Гліб. 6 років. Товариський математик. Тип - гіперактивний індиго.

[caption id=”attachment_54909” align=”aligncenter” width=”600”]діти-індиго Гліб Грабовський[/caption]

Глібові батьки стверджують, що вихованням сина займаються  не більше, ніж інші  батьки. Та їхня дитина була незвичайною  практично із самого народження. У 1, 2 роки Гліб, хоча не вмів говорити, вже показував на кубиках усі цифри.  У 1, 8 роки  –  промовляв і показував букви  алфавіту. У 3 роки знав дорожні знаки.

[caption id=”attachment_54904” align=”aligncenter” width=”600”]діти-індиго Глібові малюнки так чи інакше, але прив’язані до цифр.[/caption]

Хлопчик  грався тільки з тими іграшками, що мали цифри, букви або знаки. До 3, 5 років Гліб практично не говорив, вимовляв  лише назви букв і цифр, тож батьки звернулися до логопеда. Саме вона і помітила, що «пацієнт» у неї незвичайний і звернула увагу батьків: у них підростає  дитина – індиго, яка вимагає особливого ставлення. Незвичайність  Гліба відмічали і в дитсадку: його гіперактивність стала причиною того, що вихователі погоджувалися «виховувати» хлопчика тільки до обіду –  на більше їхніх нервів не вистачало.

діти-індиго

Коли малеча в садочку лягала спати, на прохання мами,  вихователі давали Глібу розв’язувати приклади. Тільки в такий спосіб вдавалося «всадити» хлопчика хоча б на деякий час. У 4 роки Гліб вільно додавав в умі двозначні цифри, у 5 – тризначні та розв’язував задачі.

Мене своїм умінням також дивує:

Я: 25 + 25

Гліб: (миттєво) -  50.

Я: 255 + 235

Гліб: (через півхвилини) – 490

Далі вже не слухає запитань, а продовжує: «400+ 559 - буде 959. Якщо додати ще 40 – буде 999. А якщо ще додати один – буде тисяча!». Зауважу, що за весь час моєї бесіди з батьками та з самим хлопчиком, він не переставав бігати та скакати. За словами батьків, жодні заборони та тиск дитина не сприймає. Досягти взаєморозуміння із сином їм вдається лише у спосіб «домовляння». На сьогодні  Гліб цікавиться англійською та перекладом пісень із російської на українську і навпаки. А ще  займається «вихованням» батьків. На думку Гліба, сім’я має бути завжди разом, і батьки повинні більше часу приділяти своїм дітям та одне одному, а не роботі чи Інтернету.

[caption id=”attachment_54908” align=”aligncenter” width=”600”]діти-індиго Мама Наталя – менеджер, тато Станіслав – дизайнер. Гліб мріє стати продавцем фруктів, адже їх потрібно весь час зважувати, а, відтак, рахувати.[/caption]

За словами  Тетяни Дехно, кожна людина в своєму житті проходить  8 етапів розвитку. Від того, як дитина пройде перші 4 етапи, і залежить, чи розвинеться в неї гіперактивність. Тож дуже важливо, щоб батьки не допускали помилок.

[caption id=”attachment_54907” align=”aligncenter” width=”600”]діти-індиго Тетяна Дехно, психолог, акредитований гешталь-терапевт. М. Бровари.[/caption]

“Найперший, і найважливіший етап, - від народження до 1 року, коли формується базова довіра до світу, тож важливо, щоб немовля отримувало всю необхідну турботу, особливо від головної фігури – мами. У цей період важливо, щоб у дитини   було достатньо простору  для повзання та ходіння, адже вона вчиться володіти своїм тілом та своїм збудженням.

ІІ етап розвитку - 1-2 роки. У цей період дитина отримує багато інформації, яка стимулює в організмі збудження. Однак у дитини немає механізмів його регуляції, тому збудження виражається в агресії: дитина б’є маму, кидає іграшки і т.д. Забороняти це робити - лише спровокувати ще більшу агресію, адже дитина ще не розуміє заборони. Варто переключити її  увагу на інші речі. Якщо в цей період батьки поводять себе неправильно, у дитини порушується процес регулювання енергії, і з цього моменту розвивається «набута» гіперактивність.

У 3 роки в дитини формується самостійність, з’являється «я». Варто не поспішати все робити за дитину та сварити її  за «нещасні випадки» (розбиту чашку, забруднені штанці), інакше в неї сформується нерішучість та невпевненість у своїх здібностях.

ІІІ  етап – 4-5 років. Якщо батьки показуватимуть, що дитяча  рухова активність небажана, запитання настирливі, а ігри – безтолкові, у дитини сформується почуття провини, яке вона понесе далі в життя.

ІV етап – 6-11 років. Коли дитину заохочують майструвати, будувати, коли за результати її хвалять і нагороджують, у неї  виробляється умілість і здатність до творчості. Якщо ж батьки бачать у трудовій діяльності дитини одні «пустощі», то  у неї розвивається почуття неповноцінності.

Коли на якомусь етапі дорослі припустилися помилки, це можна виправити на наступному. Найчастіше гіперактивність буває набута, зовсім рідко - вроджена».

Як пояснює психотерапевт, у школах є інструкція для вчителів -  «Особливості  роботи вчителя з гіперактивними учнями», яка роз’яснює, як педагогу поводитися, якщо в класі є гіперактивна дитина. Ця інструкція має висіти в школі на видному місці. “Часто до мене звертаються батьки із скаргами на те, що вчителі не враховують, що така дитина в класі є, тому і виникають конфлікти «учитель-учень», - каже Тетяна Дехно. - Учителям простіше позбутися такого проблемного учня, тож вони рекомендують батькам перевести його на індивідуальне навчання. Це неправильно. Гіперактивним дітям необхідно  навчатися в колективі. Такий учень може адаптуватися в класі лише за умови адекватної реакції вчителя, який власним прикладом показуватиме, як потрібно поводитися».

Назар Печерський. 9 років. Допитливий астролог. Тип - врівноважений індиго.

[caption id=”attachment_54899” align=”aligncenter” width=”600”]діти-індиго Назар Печерський [/caption]

Назар – учень 3-А кл гімназії ім. С. Олійника. Читати  українською хлопчик  почав у 4 роки. З 4 років знає англійський  алфавіт та захоплюється астрологією. Переважно інформацію сприймає на слух - через аудіозаписи. Не любить гучної музики. Пише погано і робить це без задоволення. Із  3-х років створив для себе «кокон комфорту» і спілкування з однолітками уникав. Грався усамітнено, тому проблем із дисципліною у дитсадку не мав.

Батьки спілкуються із Назаром, як із рівним - максимально чесно та відверто, адже хлопчик негативно реагує на найменші прояви неправди. Дитина  категорично не сприймає тиску: «бунтує» і  відмовляється слухати.  Назар чітко знає рамки дозволеного і самостійно приймає рішення. Із задоволенням уже 3 роки відвідує театральну студію та школу робототехніки.

[caption id=”attachment_54900” align=”aligncenter” width=”600”]діти-індиго Танці, до побачення…[/caption]

[caption id=”attachment_54903” align=”aligncenter” width=”600”]діти-індиго … привіт, ушу.[/caption]

Мріє стати вченим-кібернетиком і створити роботів, які допомагатимуть поліції боротися  із злом у суспільстві. Вдома самостійно на спеціальній комп’ютерній програмі створює мультфільми, де основна ідея – зло завжди буде покарано. З 6 років відвідує астрономічну школу при Київському планетарії.

[caption id=”attachment_54898” align=”aligncenter” width=”600”]діти-індиго Назар проводить лекцію по астрології для своїх одногрупників[/caption]

Під час знайомства проводить мені «лікбез» із астрології. «Коли водень уже згорів та горить гелій, зірки стають червоними гігантами. А коли гелій згорить, тоді все – вибух. Може залишитися туманність і білий карлик, а може  бути і «чорна діра». 

 - Така доля очікує на всі зірки?

-Ні, не всі. Бету, Вегу та У- ігрек -__шиту.

-А що очікує на нашу Землю?

- Через багато тисяч років – вибух нашого Сонця. Та я маю надію, що люди вигадають такий двигун, який перенесе нашу Землю до найголовнішої зірки сузір’я Великого пса - Сіріуса.

- А як це допоможе землянам?

- Сіріус стане нашим другим Сонцем. А ще нас може врятувати, як друге Сонце, Юпітер. 

[caption id=”attachment_54902” align=”aligncenter” width=”600”]діти-індиго Із татом, мамою та сестричкою Варварою.[/caption]

Діти-індиго були завжди?

Як стверджують психологи, діти, які відрізняються від більшості особливостями поведінки і мислення, були завжди. Просто час змінився, і  вони стали помітнішими.  Це вони, неординарні особистості, в усі часи рухали вперед науку, техніку і мистецтво. Для пересічних людей  вони так і залишилися диваками. Наприклад, такі яскраві історичні постаті, як Моцарт та Ейнштейн (типові індиго), мали всі ознаки гіперактивності. Та коли заходить мова про єдиноцікавий  предмет, гіперактивні діти-індиго демонструють неабияку пам’ять, посидючість і концентрацію.

Особливо масово діти-індиго почали з’являтися на світ після 2000 року - у час інтенсивного  розвитку сучасного мобільного світу, насиченого багатоплановою інформацією. Та багато опитаних нами броварчан скептично ставляться до того, що «діти-індиго» насправді існують, стверджуючи, що все це вигадки, як і «літаючі тарілки» чи  «снігова людина», і все залежить від того, наскільки  батьки займаються вихованням своєї дитини.

[caption id=”attachment_54923” align=”aligncenter” width=”450”]Діти-індиго Катерина Єгорушкіна, письменниця, казкотерапевт. М. Бровари.[/caption]

“На мою думку, кожне покоління дітей особливе і кожна особистість - унікальна, а будь-які узагальнення та визначення - відносні, особливо, якщо вони не мають наукового підтведження, як от “діти- індиґо”, - ділиться своїми думками  письменниця, казкотерапевт  Катерина  Єгорушкіна. - Я не можу заперечувати існування цього феномену, оскільки не бачу кольорів аури. Однак за моїми спостереженнями, найбільш гармонійні особистості, які можуть досягти неабияких успіхів та високого рівня самореалізації, народжуються в люблячих та уважних батьків. І незалежно від часу та місця народження, саме вічні цінності - добро, дружба, любов, взаємодопомога, упроваджені в повсякденне життя, є вирішальними для розкриття особистості дитини.”

Це і справді велика праця та велике мистецтво вчити дитину направляти свою енергію в мирне русло  та  виховувати її не на принципах гордині, обраності, а на принципах загальноприйнятої моралі. Психологи  в один голос стверджують: діти не винні. Вони – лише плід виховання дорослих: спочатку – батьків, потім - вихователів, а далі – вчителів. Все залежить від того, на якому етапі дорослі «заріжуть» їхню  індивідуальність.

Фото - автора, з Інтернету  та з архіву сімей Печерських і Грабовських.