• Сьогодні: Вівторок, 21 Січня, 2020

Інша сторона “медалі”: як учні НВК відвідали дитячий будинок у Циблях

Квітень15/ 2015
avatar
Асоціація батьків Броварів

Громадська організація "Асоціація батьків м. Бровари"

Команда сайту «МПЗ» може не поділяти погляди авторів та не несе відповідальності за інформацію, опубліковану у розділі «Блоги». Відповідальність за зміст, достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори текстів, розміщених у розділі «Блоги»

2Делегацію школярів з Броварів до центру соціально-психологічної реабілітації дітей «Мрія Переяславщини», який розташований у с. Циблі  Переяслав-Хмельницького району, проводжали чи не всім НВК. У поїздку, що відбулась минулого тижня, дорослі відібрали учнів 7, 8 та 9 класів, які звикли жити розкошуючи і здирати з батьків «сьому шкіру», та тих, у кого проблеми з дисципліною. «Ми хочемо показати нашим дітям ще одну сторону життя таких же школярів, як вони, – говорить голова ГО «Асоціація батьків м. Бровари» Ігор Романенко. – А ще хочемо, щоб наші діти зростали співчутливими та милосердними».

З півгодини учні НВК пакували в автобус одяг, взуття, іграшки, книги, канцприладдя та ін. – все, що зібрали до Великодня для вихованців центру. У багажник усе не вмістилися, тож частину довелося заносити в салон автобуса. Турботливо влаштовували особливий подарунок – Великодній кошик, начинений цукерками та фруктами, а також – Великодній пиріг, спечений на замовлення спеціалістами кондитерської «Камелія».

4

6

«На зборах асоціації, які відбулися напередодні Великодня, ми з батьками відразу вирішили, яка школа в який дитячий будинок поїде, – розповідає Ігор Романенко. – Розподіл робили в залежності від того, наскільки велика школа і наскільки великі запити того чи іншого дитячого будинку. Тож напередодні Пасхи перша школа поїхала в Требухівський дитбудинок, друга і п’ята – на Чернігівщину, в Городню; шоста – у село Мокрець, дев’ята школа – в Білу Церкву, третя і десята буде опікуватися 450-ма  броварськими дітьми, хворими на ДЦП, сьома школа допомагатиме онкохворим учням своєї школи. А НВК вирішило зробити подарунки дітям центру соціально-психологічної реабілітації, що в с. Циблі».

У Циблі броварчани їхали майже півтори години. На під’їзді до села увагу дітей привернула величезна водойма, на березі якої й розташувався населений пункт. Як свідчить історія, сучасні Циблі виникли в зв’язку з будівництвом Канівської ГЕС і створенням штучного водосховища. У 1964 році мешканців Циблів, як й інших жителів придніпровських сіл Переяслав-Хмельницького району, офіційно повідомили про переселення на сусідній високий берег. А в 1970 році Дніпрова заплава зникла під водою – села затопили водами водосховища. Про старі Циблі нагадує лише напівзруйнована сільська церква святого Іллі, що залишилася на прибережному острові.

35

36

Практично в центрі села, на базі колишнього дитячого садочка, і розташувався центр соціально-психологічної реабілітації дітей «Мрія Переяславщини». По прибутті на місце призначення класний керівник 7-Б класу, соціальний педагог, представник служби у справах дітей нагадали дітям про правила поведінки в гостях. Та діти почувалися спокійно і впевнено – взявши подарунки, попрямували до будівлі.

7

Першими броварчан зустріли чотирилапі господарі подвір’я. Юні ж вихованці центру очікували гостей у залі на другому поверсі. 12 дітей в цей час були в ДНЗ, тож зустрічали броварчан лише половина «штатних» хлопчиків та дівчаток.

17

12

13

Як розповіла методист центру Юлія Золотоверха, серед 30 вихованців їхнього закладу, які опинилися в складних життєвих обставинах, – 6 переселенців 3-7-річного віку із Донецької області: наприкінці грудня 2014 року їх евакуювали з подібного центру м. Шахтарськ. У другому крилі центру також живуть переселенці – там розташувався будинок сімейного типу, де «дислокуються» зі своїм опікуном 9 дітей. Тому вихователі зраділи, що броварчани привезли саме одяг та взуття. Зізнаються: саме цього в центрі «недохват» – діти ж ростуть швидко. Взагалі “Мрію Переяславщини” волонтери увагою не балують, тож  діти відчувають потреби не лише в одязі.

Удень вихованці закладу навчаються в місцевій школі, відвідують дитячий садочок, увечері – гуртуються у своїх кімнатах. А ще – з нетерпінням очікують вихідних, коли батьки (які живуть не в зоні АТО) заберуть їх додому хоча б на один день.

16

Трирічному Богданчику та його сестрі Насті мама лише телефонує, та й то дуже рідко. У Шахтарську жінка веде нездоровий спосіб життя, тож діти там також проживали не з мамою, а в подібному реабілітаційному закладі.

У вільний від навчання час хлопчики та дівчатка допомагають вихователям по господарству: облаштовують територію навколо будинку, заготовляють березовий сік, доглядають за чотирилапими друзями. Взагалі старші діти, під наглядом 4 вихователів, за себе дбають самі: перуть, прасують, прибирають у кімнатах. Так їх готують до самостійного життя. Особливо затишнішою спільну оселю роблять вироби ручної роботи, якими прикрашено стіни.

9

10

Перші враження броварчан від побаченого: «Класно», «Круто», «Прикольно». Та найбільше, чого очікували наші школярі від подорожі, – нових знайомств і ще яскравіших вражень. Однак спочатку знайомство дещо не складалося. Господарі виявилися дуже сором’язливими, тож ініціативу в свої руки довелося взяти броварчанам. Після того як дорослі обох сторін коротко розповіли про свої заклади, дітям запропонували показати свої таланти.

18

19

22

23

Учні НВК першими розпочали цитувати вірші (до речі, лунали переважно твори Шевченка), співати пісні. Закінчився міні-концерт гімном України, який виконували всі разом. А далі, щоб діти познайомилися ближче, дорослі залишити їх сам-на-сам. І знову ж броварські школярі виявилися сміливішими.

28

26

27

30

Через пару хвилин у залі уже налічувалося кілька груп, які автоматично розділилися за віком. Сміх, рукостискання, пригощання цукерками, обмін телефонами. І, звичайно, танці.

SAM_2460

Після такого активного знайомства пиріг із березовим соком були особливо смачними.

33

34

Прощалися діти як старі-добрі друзі, з обіцянками передзвонюватися та списуватися в соцмережах.

38

37

Дорогою назад  дорослі обговорювали плани стосовно подальшої опіки над центром (вихованці дуже потребують все для уроків трудового навчання), а школярі набирали до нових друзів перші СМС. «Мені жаль цих дітей, – ділиться думками одна з учениць НВК. – Ніби нічого й страшного, але страшно залишитися самій, без батьків, підтримки, розуміння». А хлопчики зізналися: як би весело не було разом із іншими дітьми, найкраще – вдома, поруч із рідними людьми. Оце, мабуть, і є найцінніше в житті.