Інтернет-сайт INSIDER опублікував інтерв’ю з нардепом Павлом Різаненком

Сьогодні на сайті INSIDER вийшло інтерв’ю з народним депутатом України, обраним по виборчому округу № 97, Павло Різаненком. Пропопонуємо увазі наших читачів повний текст першої частини інтерв’ю.

Павло Різаненко – депутат нової формації. У парламент він пройшов вперше, проте на відміну від більшості колег він може похвалитися хорошою освітою і досвідом роботи в провідних інвесткомпаніях Росії. Різаненко успішний інвестбанкір. З 1999 по 2005 р. він працював у московському офісі компанії ” Трійка Діалог”, де просунувся кар’єрними сходами від консультанта до директора управління інвестиційно -банківської діяльності. Потім продовжив кар’єру в московському офісі “Ренесанс Капітал”, в якому пропрацював до 2007 р. Після чого звільнився з компанії і повернувся в Україну . До парламентських виборів Різаненко займався громадською діяльністю і був депутатом Броварської міськради. Минулого року на виборах в Раду попри  адмінресурс переміг протеже прем’єра Миколи Азарова – Сергія Федоренка. Відсутність політичного досвіду в Різаненко не збентежила лідера УДАРу Віталія Кличка – саме його, а не досвідченого Віктора Пинзеника він делегував від фракції в бюджетний комітет парламенту. Весь рік роботи в парламенті 38-річний ударівець намагається зробити роботу ключового комітету парламенту публічною. Він домігся, щоб на засідання комітету пускали журналістів і регулярно оприлюднює резонансні рішення комітету.

В інтерв’ю INSIDER Різаненко розповів, чому опозиція була не готова до Майдану, навіщо висувати єдиного кандидата, що отримали олігархи від держави в останні місяці і навіщо насправді ухвалили “поправку Кличка”.

– Зрозуміло, що головною подією минулого року був Майдан. І звідси питання, як особисто ви оцінили цю подію і чи були політики до нього готові?

– Давайте я зразу зроблю disclaimer, що все що я скажу щодо Майдану є моєю думкою, а не позицією партії УДАР.

До Майдану ніхто не був готовий, і це логічно, і тому нікого не можна в цьому звинувачувати. Поясню чому: всі готувалися до 2015 року.

Не можна порівнювати цей Майдан і Майдан-2004 року. До того Майдану готувалися, казали, що якщо будуть фальсифікації, то ми готові. Не секрет, що така організація як ПОРА виникла за 2 роки до виборів.

Тепер же ніхто не передбачував Майдан. Адже з літа президент ухвалив рішення, що ми йдемо в Європу, підписуємо угоду про асоціацію, і це було логічно і правильно. Інтереси людей несподівано співпали з інтересами олігархів.

Восени стабільно голосували євроінтеграційні закони, депутати Партії регіонів  агітували за Євросоюз ледь не краще ніж опозиціонери. Тут же Путін почав дії на кордоні, обмеження всілякі, і це було підтвердженням реальності європейського руху України.

І все це восени прискорювалося. Я навіть подумав, що можна буде скоро залишити політику, бо потяг став на правильні рейки, і з ним вже нічого не зробиш. Питання членства в ЄС визначено і напрямок заданий. І тут сталося таке. Ви ж подивіться, навіть пан Арбузов за день до саміту казав, що угоду підпишуть. Певно ж він знав більше, ніж ми з вами.

І тут в один день хлоп і стоп. Це було несподіванкою для людей, як для опозиції так і для членів Партії регіонів.

Майдан виник стихійно, на заклики в соцмережі. Опозиції залишалося реагувати, що називається, з коліс. До того ж, до 30 листопада це був Майдан “за”. А на гаслах “за”  революції не робляться. І тільки після розгону студентів 30 листопада, це став політичний Майдан “проти”, коли на місце побитих дітей прийшли їхні розгнівані батьки.

– Найбільшою претензією до опозиції було те, що вони поставили такі високі вимоги як відставка уряду, дострокові вибори, не маючи голосів у Верховній Раді. В результаті немає жодної політичної перемоги.

– Я скоріше погоджусь з цією критикою. Але я знову повернусь до прикладу Майдану-2004, який завершився політичною перемогою. Тоді стороною переговорів був не Янукович, а Кучма. І в нього була зовсім інша мотивація — він передавав владу, і готовий був її передати. Йому не принципово було — Янукович, Ющенко — головне, щоб дали гарантії.

Сьогодні опонент Майдану — Янукович, і питання передачі влади для нього абсолютно не стоїть. Він про це і не думає. І відповідно, хоч вимога дострокових виборів з морально-етичного боку правильна, але з таким опонентом, для якого мораль і закон неважливі, вона нереалістична.

– А переговори велися про створення нової більшості з депутатами від ПР і мажоритарниками?

– Я особисто до цього не був залучений, у мене немає добрих знайомих у Партії регіонів. Але з того, що я знаю, то велися.

З Януковичем ніяких переговорів не було не через те, що ніхто не хотів, а тому, що в його світогляді немає такого, що він має з кимось взагалі вести переговори та рахуватись.

Єдиний випадок, коли він вийшов на круглий стіл — це не з його волі, а тому що прилітали дипломатичні представники з усього світу, і сказали, що треба діалог. Вій його зімітував.

– По суті, всі сподівались, що олігархи мали продемонструвати президенту, що вони не сприймають його політику, і це було єдиною формою тиску на нього.

– На мою думку, олігархи це і продемонстрували, але в такому властивому нашій системі викривленому вигляді. Багато хто був здивований, що канали олігархів певний час об’єктивно показували події на Майдані. В розумінні Віктора Федоровича вони мали показувати лише те, що наказано або дозволено. Тому навіть поведінка телеканалів — це своєрідний “бунт” олігархів. Не дарма ж ми бачимо ці зміни на Інтері.

Я, як і ви чув про зустрічі представників Держдепу з олігархами і що вони намагалися їм донести приблизно наступне: “Ми знаємо, як у вас ухвалюються рішення, що все вирішує президент і трошки олігархат, і не думайте, що для вас не може бути наслідків. І якщо буде застосована сила, то санкції будуть торкатися не лише посадових осіб, але й вас”.

Після цього застосування сили відійшло на другий план.

А взагалі все, що відбувається в Україні, мені нагадує становлення режиму Путіна, бо я якраз в ті роки працював в Росії. Якщо його перший термін всі сприйняли дуже позитивно – він намагався дистанціювати олігархів від політики і зробити соціально відповідальними, то потім розгромив ЮКОС та ув’язнив Ходорковського. Але найбільше його дискредитувало створення власних олігархів.

Янукович робить приблизно те саме. Після виборів 2012 року їм сказали, що “ви всі рівні, а є ще троє — вони найрівніші”. На мою думку, навіть Фірташ до осені цього року був “рівновіддалений”. Я бачу це по тих специфічних речах ,за якими я можу стежити в комісії з питань приватизації, наприклад за титановими активами. По ЗТМК, Вільногірському ГМК та Іршанському ГЗК йому не давали зробити те, що він хотів. І лише в жовтні цього року йому дали зелене світло.

Чому не відбулася приватизація в 2013 році? Тому що відбулися вибори, кадрові зміни, баланс сил між олігархами змінився, і їм потрібен був якийсь новий консенсус, який так і не був вироблений після виборів. Тому приватизація стояла.

– Цікаво, бо поки що були чутки, що Льовочкін уже “збитий льотчик”, а Фірташ тоді, виходить, все одно на коні?

– Ну по цих активах виходить, що так. Інша справа, що бізнес Фірташа по газу все таки залежить від стосунків з РФ і його звідти намагається посунути “Сім’я”. Якщо його замінять на VETEK — а ми не знаємо, які там домовленості — то він може всі свої азотні заводи пускати на металолом або віддавати безкоштовно.

Але повертаючись до теми олігархів і їхнього невдоволення, давайте подивимося на те, що сталося за останній місяць. Спецтариф на електроенергію Коломойському для феросплавних заводів затвердили? Так. Пінчуку пообіцяли квоти по трубах? Пообіцяли. Фірташу дали добро на титанові активи? Дали. Це ті, які я можу відстежувати на поверхні.

По газу ми не знаємо угод, але газ це просто один з видів енергії, який можна замінити. На мазут, вугілля. От запустили в Тарути проект реконструкції домен, коли замість газу роблять вприскування пиловидного вугілля. Така технологія працює в багатьох країнах. А домна працює певний вік, і далі питання міняти її на ту, що працює на газу чи на вугіллі. Тому це питання газу для олігархів, окрім Фірташа, воно не настільки принципове, не доленосне.

– Очевидно що Янукович до 2015 року робитиме щось, щоб задобрити олігархів. А як опозиції тоді поводитися в такому випадку – домовлятися з олігархами чи бути абсолютно відстороненою від них?

– Можна давати морально-етичні оцінки, а можна говорити про те, що можливо чи неможливо. Будь-яка політична діяльність вимагає ресурсів — часових, людських і грошових. На Заході це працює таким чином, що виборці (середній клас), які підтримують ту чи іншу силу, її фінансують. Це не 100% фінансування, але визначальна його частина, і саме завдяки цьому фінансуванню політична сила зобов’язана дотримуватись певної ідеології. Там великі корпорації, як і наші олігархи, теж фінансують партії. Але вони не визначальні донори.

Тепер у як нас це працює? Виборці фінансують партії? Ні!

Які ще є джерела, у кого є гроші на фінансування політичної діяльності? Є олігархи. Є власні кошти членів-спонсорів кадрових партій. І є ще одне дуже дивне джерело — це бюджетні кошти.

Так от у нас партія влади фінансується за рахунок бюджетних коштів. Будете здивовані, але ми всі є спонсорами Партії регіонів. Вони на мітинги Партії регіонів людей звозять на яких автобусах? На державних та комунальних. Внески підприємці роблять до кас партії, начебто добровільні, а насправді за те, щоб розмитнити якийсь вантаж. Змушують агітувати лікарів, вчителів, комунальників. Вони зарплату звідки отримують? З наших з вами податків. Отож ми всі разом фінансуємо партію влади.

І та сама скандальна “Лівелла”, чому регіонали всі закрили на неї очі? Бо ці гроші пішли на фінансування місцевих виборів 2010. Зараз як вони обґрунтовують геній пана Курченка — в тому числі і фразою “це на вибори 2015 року”. Своїм так обґрунтовують. Бо старі донецькі ж обурюються, “що ми то завжди крали з бюджету, а ці молоді, які в житті собачої будки не збудували, крадуть до бюджету”.

Тепер про опозицію – там, де опозиція контролює місцеве самоврядування, вона теж фінансується з місцевого бюджету.

– Це ви про три західні області?

– Я цього не казав, це ви сказали (сміється). Звісно, це зовсім менші масштаби, але очевидно що є. Десь точково вони можуть задіяти адмінресурс. Це не монетизується, але ми ж розуміємо, що взяти комунальні автобуси можна, отримати приміщення для масових заходів можна, і не треба за них платити.

Далі кадрові і лідерські партії. Там фінансують лідери, і це залежить від можливостей. Одна справа фінансувати партію між виборами, інша — під час них. От тепер подумайте, в кого є гроші, щоб фінансувати. І звідси буде відповідь на ваше питання.

– І ось тут ми вимушені поставити питання, партію УДАР фінансує Дмитро Фірташ? Адже вашу політсилу постійно підозрюють у зв’язках саме з цим олігархом, багато людей зі списку називають його людьми.

– Я особисто свою мажоритарну кампанію фінансував сам, як і кампанію партії по округу і частково кампанію по області. Я думаю, що це не виняток, і так було не лише в моєму випадку. В мене доказів, що УДАР фінансував Фірташ, немає. Хоча я, як і ви, читаю статті в пресі, з закидами, хто чия людина. Я сам уважно спостерігав за цими людьми, і я не побачив, щоб вони лобіювали інтереси Фірташа. Можете переглянути голосування. Вони діють виключно в рамках партійної лінії.

– Але був випадок, коли Ірина Геращенко брала участь у фактично агітаційних заходах людини Фірташа, Валентини Жуковської.

– Давайте подумаємо, ми ж у партії усвідомлюємо, що якщо Іра або інший депутат їде і агітує за представника Партії регіонів, в той час як УДАРівець Каплін видає книжку “Фірташизм”  а я комісії з приватизації виступаю проти приватизації ЗТМК на користь Фірташа— це вже абсурдна ситуація. Участь Іри в рядовому заході хтось використав. І я знаю, що з цієї ситуації робилися висновки і роз’яснювальна робота, що навіть в рядових неполітичних заходах потрібно бути надобережним. Це нісенітниця їздити агітувати за когось з влади опозиціонеру, коли йде боротьба на знищення. Я знаю колег з УДАРу, у родичів яких великі проблеми з бізнесом, створені держорганами з метою вплинути на їх політичну діяльність.

– Але при цьому ваша фракція не зазнала чомусь таких втрат “тушками” як “Батьківщина”? Хоча казали, що таким міг стати Руслан Сольвар.

– Знаєте, я місяць тому підійшов до нього і вибачився. Сказав, що начитавшись всього, сформував про нього неправильну думку. Вже  потім мені розповіли, яких втрат йому довелося зазнати. Рік пройшов, і Руслан на місці. Тому є речі, про які говорять, і вони комусь здаються логічними, але давайте також ще дивитися на дії.

Не ідеалізуючи людей в УДАРі, їм зрозуміло, за що вони підтримують Віталія та партію – хтось за принципи, хтось за перспективу. Ми від цього нікуди не дінемося. Ми знаємо, що у Віталія найвищий рейтинг серед всіх кандидатів в президенти, і про це добре знають і на Банковій. І, можливо, в багатьох, на кого тиснуть, верх бере думка, що вони вже в команді майбутнього президента.

– Чи є фінансові ресурси в УДАРУ на повноцінну виборчу кампанію?

– Я так розумію, що вони зараз формуються.

– Тоді ще одне питання: багато з тих, хто хотів працювати з УДАРом, казав, що не має налагодженої партійної структури. І ви фактично не готові до виборів президента.

– Я б не ототожнював на 100% партійну та виборчу структури. По-перше, згадаємо, що УДАР належить до тих партій, які сформувались в останні 5 років. “Свобода”, “Фронт змін”, “Сильна Україна”, “УДАР”. Партія УДАР хронологічно виникла останньою.

По-друге, псевдоеліти на місцях завжди тяжіють до партії влади. Хто при владі, туди і переходять: “ЗаЄду”, “Наша Україна”, “Батьківщина”, Партія регіонів.  Багато людей з цих псевдоеліт вже сьогодні хочуть співпрацювати на майбутнє  з УДАРом, але своє бажання співпраці вони звісно проявляють непублічно.

З власного досвіду можу сказати, що я б не прив’язувався на 100% до членів партії.  Якщо хтось скаже що в його партійній структурі є по 5 ідейних членів партії на кожну виборчу дільницю, він однозначно лукавить.

– А скільки з вашого досвіду треба на округ людей, щоб захистити результат?

–  У мене в день виборів на 136 дільницях було задіяно до 900 чоловік, але я майже не покладався на партійний актив опозиції.

І тому вважаю, що важливо на 2015 рік мати єдиного кандидата від опозиції. І поясню чому. Державний апарат у руках опонентів, олігархи змушені підтримувати їх, адмінресурс у вигляді вчителів, лікарів (а це члени виборчих комісій) теж у них. У нас всього цього немає. І тому людські ресурси ні в якому разі не можна розпорошувати, їх треба сконцентрувати.

– Ваші колеги по опозиції так не вважають.

– Якщо зараз піде 3 чи 5 кандидатів, то вони витратять ресурси, 4/5 з яких підуть марно. По-друге, я не вірю в принцип непоборювання в українських умовах. Воно може бути непублічним, але буде. Я це все бачив у власній кампанії, де чи не більшу проблему, ніж кандидат влади, становили псевдопозиціонери. По округу висіли на білбордах 3 кандидати з Юлією Володимирівною – при тому, що я отримати білборди взагалі не міг – а у виборців був вибух в голові, кого ж вона підтримує.

І коли буде така боротьба 3-5 кандидатів на одному полі, вони демотивують виборців. Так вони ніколи не проголосують за Януковича, але вони не прийдуть на вибори у другому турі.

Якщо людям казати, що в першому турі твій кандидат Коля, а в другому — Ваня, а до того Коля рвав на собі вишиванку, доводячи, що Ваня поганий, то вони взагалі в другому турі на вибори не прийдуть.

І ще, важливо набрати в першому турі більше, ніж кандидат влади. Це для нас політиків і журналістів начебто не так важливо – ми будемо рахувати, куди підуть чиї голоси в другому турі. А люди не вдаються в ці деталі. Якщо їх кандидат не переміг і вибув — вони демотивовані. Це повтор 2010 року – вони просто не підуть голосувати. А у 2004 році був єдиний кандидат, і Ющенко переміг у першому турі. І люди відчули – “все, ми переможці”.

Тому суперважливо, щоб був єдиний кандидат. Я зовсім не розумію позицію Тимошенко та ″Батьківщини″ з їх заявою, що вони не підтримують принцип єдиного кандидата в першому турі, адже увесь досвід участі самої Тимошенко у виборах підтверджує зворотне. В 2004 році єдиний кандидат в першому турі (сама Тимошенко не висувається та підтримує Ющенка) – перемога, в 2010 році немає єдиного кандидата від опозиції в першому турі, і Тимошенко бореться з Ющенком, Яценюком та Тягнибоком – програш.

– Кілька тижнів тому в інтернеті гуляв скан начебто розподілу посад в опозиції, де Кличко – президент, Яценюк — прем’єр, Тягнибок — спікер, і далі міністри. Зрозуміло, що той список фальшивка, але чи були такі переговори?

–   Наскільки я знаю, той список таки фейковий. Я питав у представників УДАРу з того списку, і вони сказали, що це неправда. Але конструкція щодо трьох вже рік обговорюється. Єдине треба з’ясувати — ця конструкція в президентській чи в парламентській республіці. Як на мене то після Майдану це також вже не принципово, люди хочуть бачити одного кандидата від опозиції, незалежно від того, хто це.

– А коли на вашу думку найбільш вдалий час вийти і сказати: “От у нас є єдиний кандидат”?

– Зараз. Навіть учора. Майдану потрібні результати. І ми розуміємо, що Майдан мирний і він силою не скине цю владу. І щоб не було ні в кого ілюзій, то у 2004 році Майдан не скинув владу силою. Це було лише питання Кучми, якому дали гарантії. Навіщо йому було застосовувати силу? Сьогодні рішення про застосування сили приймає Янукович. І від цього рішення залежить — залишиться він при владі чи ні.

Важливо розуміти, що ніхто зі світової спільноти силовий сценарій не сприймає. Їх позиція така. Народ має право на мирний протест. Але, опозиція, ви вимагаєте нереального — дострокових виборів не буде. Дочекайтеся виборів через рік, і змінюйте легітимно владу. Це їхня позиція.

Якщо на виборах будуть викривлення волевиявлення — то це вже зовсім інший сценарій. І ми по багатьох країнах бачили, в що це може перерости.

У Майдана є суттєві здобутки — він показав, що шалена більшість людей, яка не згодна з курсом президента, не згодна з відмовою від євроінтеграції. І треба, щоб ця енергія не пішла просто в небо, а подіяла на зміну сценарію розвитку країни.

Правильно, що створили об’єднання “Майдан”. Це по суті надпартійна організація, де люди могли б направити свої сили на те, куди країна іде. На Майдані соціально активні люди, і важливо, щоб вони були направлені на правильну роботу підготовки до виборів і захисту результату.

Я пробував займатися партійними осередками, і скажу, що це дуже важко. А Майдан це можливість таких людей залучити.

– А як визначити єдиного кандидата? І очевидно, що невдоволений може грати проти кандидата.

– В будь-якому разі буде хтось не задоволений. А далі питання довіри — ти довіряєш людині чи ні. Але, якщо ми не узгодимо кандидата, я переконаний, що ми отримаємо Януковича ще на один термін з тими ж повноваженнями, які у нього є.

Якщо узгоджуємо єдиного кандидата, то сценарій максимум — отримуємо нового президента в президентській республіці, сценарій мінімум — Януковича-президента в парламентській республіці.

– А є план на наступний рік щодо переформатування більшості?

– За відставку Азарова було 186 голосів. Плюс 31 комуніст. І ще 10 голосів дозбирали з позафракційних. А треба ще 30-40 голосів. І їх неможливо отримати без Партії регіонів. А це не можливо без внутрішнього бунту.

Коли з ними розмовляєш і кажеш: “Ви ж розумієте, що це неправильно і у вас через це будуть проблеми?”. Вони кажуть “Розуміємо”. Але вони розуміють, що цей сценарій десь чи в 2015, чи в 2017 році. А загрози їх бізнесу від Януковича, Пшонки і Захарченка є вже зараз. І для них ця загроза страшніша, ніж та, яка можлива в майбутньому.

Сьогодні перемовини ведуться, і хочу сподіватися, щоб вони були успішними. Але я поінформований оптиміст.

– Що тоді ще може задіяти опозиція?

– Є ще такий фактор як міжнародні санкції. Але на сьогодні їх на Заході задіювати не готові. Кажуть, дочекайтеся виборів, якщо будуть порушення, тоді будемо підтримувати справедливість.

Ніхто з лідерів опозиції – і я тут їх розумію і не засуджую – не готовий брати відповідальність за силове захоплення органів влади. Більше того, я навіть не бачу, як би цей сценарій став успішним. Навіть у випадку теоретичного захоплення приміщення органів влади, це ще не значить, що хтось би отримав всі важелі влади. Це ж ніхто б не визнав — ні міжнародна спільнота, ні Крим, ні Луганськ, ні Донецьк. Що ми отримаємо — громадянську війну з залученням “добровольців” з сусідньої держави?

Читайте у другій частині про головні проблеми бюджету, чому в ньому відсутня ціна на газ, чим скандальна “поправка Кличка” вигідна олігархам і що може зробити мажоритарник для свого округу, якщо не піде на змову з владою.

Джерело: Insider