• Сьогодні: П’ятниця, 29 Березня, 2024

Кадрова узурпація Сапожка як підготовка повноцінного реваншу екс-регіоналів

Лютий05/ 2016
avatar
Андрій Качор

Незалежний журналіст, громадський активіст

Команда сайту «МПЗ» може не поділяти погляди авторів та не несе відповідальності за інформацію, опубліковану у розділі «Блоги». Відповідальність за зміст, достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори текстів, розміщених у розділі «Блоги»

Небезпідставний ґвалт, що днями зчинився навколо останніх кадрових призначень міського голови, насправді може свідчити про дещо більше, ніж просто намагання мера всюди поставити своїх людей.

Протягом останніх трьох місяців, що минули з дня місцевих виборів, Ігор Сапожко вичікував та спостерігав, аби зрозуміти, на що ж справді здатна нова міська рада. Понад 50% голосів на виборах за номінально “майданівські” партії дійсно стали холодним душем для старої владної команди, яка, втім, змогла досить швидко перегрупуватися та повернути контроль над ситуацією. Адже між поняттями «номінальна більшість» і «фактична більшість» існує велика різниця, і у випадку нової броварської міської ради вона яскраво проявилася.

Усі ці три місяці партії т.зв демократичного табору в основному були перейняті внутрішніми суперечками щодо визначення власної кандидатури секретаря міськради, лише зрідка огризаючись на особливо нахабні випади виконкому та мера. Однак системної роботи на випрацювання нового алгоритму взаємодії між “законодавчою” та виконавчою владою у Броварах «демократична більшість» так і не продемонструвала. Тож замість конкретних проектів рішень, судових позовів чи аудиторських перевірок комунальних підприємств, наразі здебільшого пафосні заяви, полум’яні виступи та гнівні коментарі у Фейсбуці. З позитиву – хіба що блокування безсенсових, але досить коштовних для міського бюджету програм відділу освіти та відділу спорту.

Натомість сам мер протягом цього часу проводив дійсно результативну роботу на зміцнення власного впливу, при цьому не надто переймаючись вимогами законодавства або ж суспільним запитом на “жити по-новому”. Основний інтерес та мотивація Сапожка – якнайшвидше сформувати власну стабільну більшість у міськраді, поставити на секретаря максимально «комфортного» кандидата, а принагідно – закрити усі вакансії у виконавчій вертикалі виключно своїми людьми. Знаковим у цьому процесі є те, що при виборі нових начальників відділів та управлінь Ігор Сапожко найменше зважає на фаховість кандидатів, адже основний критерій, який має значення – це лояльність безпосередньо до мера та відсутність заперечень з боку броварських представників Віктора Поліщука. За великим рахунком, майже аналогічні вимоги Сапожко ставить і до кандидатури на посаду секретаря міськради.

Саме за таким алгоритмом (щоправда ще й за сприяння депутата від «Самопомочі» Юрія Скотнікова)  на посаді начальника спецвідділу з благоустрою опинився відвертий неадекват Олег Єжаков, котрому заввиграшки виматюкатися на камеру журналістів чи вибити з рук кореспондента фотокамеру. Схожим чином посаду начальника архбудконтролю отримав наближений до Сапожка волонтер Віталій Корнет, який ще раніше отримав ділянку під магазин поруч з «Терміналом». До слова, Корнет також мав конфлікт  з журналістами телеканалу 2+2, а для “довершення образу” – публічно відмовився звітувати за витрачені  його волонтерською групою пожертви громадян.

Ще раніше Ігор Сапожко таємно підписав розпорядження про призначення Олени Семенюк на посаду директора КП «Оздоровчо-реабілітаційний центр», на балансі якого перебуває басейн 9-ої школи. Ту саму Семенюк, котра була секретарем міської ради за квотою Партії регіонів та неформально керувала броварським осередком ГО «Молоді регіони» аж до повалення Януковича. Наразі ходять чутки про призначення в крісло начальника управління освіти чергової екс-регіоналки, депутата Оксани Мельник, що її «фракції Сапожка» перед цим безуспішно лобіювали у секретарі міськради.

Окрім цього, в кулуарах міськради говорять про можливі ротації керівників ще кількох відділів, зокрема юридичного (який зараз очолює Баба-Мірзоєва) та відділу культури (на чолі з незамінною Багмут). Звісно, ідеться лише про рокіровку людей з обойми Ігоря Сапожка, про жодних нових персонажів наразі й мови нема.

Проте найважливішим для міського голови лишаються посади своїх заступників, членів виконкому та секретаря міської ради. Наміри мера стали зрозумілі під час останньої погоджувальної ради з депутатами, коли Сапожко заявив: рішення по виконкому і заступникам він буде вносити на голосування пакетом, аби убезпечитися від неприємних для себе сюрпризів під час голосування. Що ж стосується секретаря, то в цьому випадку міський голова просто заблокував процес його обрання, всупереч закону відмовляючись подавати власну кандидатуру на розгляд ради. Важливий нюанс: депутати, які з цього моменту отримали юридично обґрунтовані важелі для відставки Сапожка, а відтак відкритий шлях до вирішення політичної кризи, продовжують мовчати і не вживають жодних заходів, аби вплинути на мера у правовій площині та повернути його до постмайданівьскої реальності.

Поруч з цим група Сапожка-Поліщука не забуває про ще один важливий напрямок – позиціонування в очах громадськості. Не зважаючи на те, що місцеві вибори ще ой як не скоро, ця група лише нарощує власні медіа-потужності. До когорти «Громадського ревізору» додалося регіональне відділення телеканалу «Правда Тут» та одноіменна газета «Правда Тут. Бровари». Усі ці видання у Броварах по-факту входять в єдиний медіахолдинг, котрий здійснює синхронні атаки на опонентів Сапожка. Аби в цьому пересвідчитися, достатньо згадати, як усі ці ЗМІ одномоментно «мочили» депутата «Демократичного Альянсу» Олега Берестового, і систематично – нардепа Павла Різаненка. При чому в останньому випадку «Громадський ревізор» та «Правда Тут» «спалилися» використанням ідентичних текстів: так, наприклад, підводка до інтерв’ю на «Правда Тут» щодо оборудки з Радіопередавальним центром слово-в-слово повторює початок статті на ту ж тему в газеті «Громадський ревізор». Не треба бути експертом, аби зрозуміти: темники для “Громадського ревізора” та “Правда Тут” пишуться в одному кабінеті.

Насправді ж основним завданням PR-атак з боку медіа-ресурсів Сапожка-Поліщука є дискредитація міської ради як такої, формування громадської думки в стилі «депутати нічого не роблять, лише піаряться і ділять посаду секретаря», щоправда дещо «забуваючи», що процес обрання секретаря заблокував саме мер Сапожко.

В той час, як депутатський корпус у більшоті своїй сполохано роззирається навсебіч із запитанням “що ж це робиться?”, Ігор Васильович шукає точки дотику з новим керівництвом КОДА та продовжує тягнути час з винесенням своєї кандидатури секретаря. Виглядає так, що мер намагаєтья створити ситуацію, коли на 4-му місяці обговорення його кандидатура стане безальтернативною: мовляв, скільки можна вже тягнути, давайте голосувати “хоч за щось!” (як вже звикають казати нові депутати). Таким чином естафета з висунення кандидатів на секретаря ризикує взагалі не дійти до міської ради, а відтак крісло поруч з мером у президії справді може зайняти “комфортна” для Сапожка персона, якщо голосування за його подання таки буде успішним. Слід зазначити, що багато депутатів вже сьогодні саме так і сприймають ситуацію, а тому примирилися з думкою, що усі позиції – від секретаря і до членів виконкому – слід узгоджувати передусім з міським головою, а вже потім – у самій міській раді. Таким чином фігура Ігоря Сапожко вже зараз перетворюється з адміністративно-виконавчого менеджера на центр політичного впливу в місті – з усіма витікаючими наслідками і навіть при “майданівській” більшості у міськраді.

Сама ж міська рада у такій ситуації ризикує залишитися у позиції “весільного генерала”, якого періодично, для профілактики, ще й лупцюють стосами “ревізорів” і “правдатутів”. Цей “генерал”, звісно, може перейменовувати вулиці, однак лізти в місцеву економіку, політику та містобудування без “узгодження з Ігорем Васильовичем” – зась. Звісно, у такій позиції для багатьох перебувати значно зручніше, адже про виконання своїх виборчих програм – для кого це ще досі важливо – можна забути, як про страшний сон.

Безумовно, біле пухнасте звірятко з назвою-синонімом “зради” ще не остаточно оселилося стінах міської ради. І у броварських демократів з числа депутатів ще є можливість об’єднатися трішки раніше, ніж безпосередньо “перед розстрілом”, якщо, звісно, там досі лишається бажання і воля збалансувати вплив “законодавчої” і виконавчої влади у Броварах. У такому випадку депутати можуть вдруге провалити кандидатуру на секретаря від Сапожка, негайно висунути та підтримати власну і таким чином не лише завдати бодай одного удару у відповідь, але й заявити про те, що більшість депутатів ще не скуплена і тримається. Окрім того, депутати мали б також заявити, що “мухи окремо – котлети окремо”, а відтак заступників мера та склад виконкому потрібно голосувати окремо, а не згідно із забаганкою мера – “пакетом”, у найгірших традиціях українського парламентаризму. Таким чином ця піраміда, що її кілька місяців вибудовували Сапожко і Ко заради узурпації влади на всіх позиціях, могла би бути зруйнована, а ініціатива – перехоплена міською радою. Такий варіант більш, ніж напевно охолодить наміри міського голови закрутити гайки по всіх фронтах. Звісно, для того, аби хоча б говорити про ймовірність такого розвитку подій, депутатам потрібно щонайменше скликати позачергову сесію міської ради: або ж через юридичний примус мера у судовому порядку, або ж ініціювавши засідання однією третиною голосів. Проте станом на зараз, інформація про такі дії депутатів відсутня.

Загалом вірогідність того, що міська рада таки “збереться” і дасть опір натиску старого-нового мера сьогодні значно менша, ніж можливість вирівнювання ситуації. За великим рахунком все вирішиться в наближчі дні, протягом яких ми побачимо, чи вдасться Ігорю Сапожку довершити реалізацію другої частини класичної моделі “розділяй та володарюй”, а чи згадають депутати про власні повноваження, якими їх наділили броварчани сто днів тому.