Так довго, як нового секретаря Броварської міської ради, у Броварах ще нікого ніколи не обирали.
Коли в ніч на 26 жовтня минулого року стали відомі результати виборів, багато хто з «демократичних депутатів» відкоркував шаманське: здавалося, що ось вона – довгоочікувана і суцільна перемога. Партії демократичного табору набрали понад 75% голосів виборців, тож могли розраховувати не лише на монопольну більшість у міськраді, але й навіть отримали повноваження знімати мера – голосів на це, гіпотетично, вистачало. Питання секретаря в ті перші дні ейфорії не надто вже й морочило: здавалося, то все технічні моменти у порівнянні з перемогою «об’єднаної команди демократичних активістів та підприємців».
За три місяці після виборів дві політичні сили, котрі подолали виборчий барєр, вже втратили по одному депутату. Так, партія “Демократичний Альянс” не включила до своєї фракції депутата Андрія Лопатюка, а фракція “Батьківщина” – Вадима Мутила. Таким чином склади обох фракцій сокротилися з чотирьох до трьох депутатів
Проте за майже три місяці роботи новообрана міська рада так нікуди і не просунулась навіть у вирішенні цих «технічних моментів». Питання секретаря не лише заблокувало обрання нових заступників мера і нового складу виконкому, але й розкололо «демократичну більшість» на дрібні шматки. Від деяких фракцій вже встигли відбитися окремі депутати, в інших – розкол мало не навпіл. Сьогодні у міській раді не йдеться навіть про «більшість» та «опозицію»: насправді депутатський корпус розділений щонайменше на п’ять центрів впливу, у кожного з яких – своє бачення та навіть формули обрання нового секретаря. Інше питання, що кожне таке бачення суперечить майже всім іншим, і жоден з кандидатів не отримує підтримки більш ніж трьох фракцій із семи наявних.
«Мерський блок»
Міський голова Ігор Сапожко станом на сьогодні стабільно контролює лише три депутатські фракції, котрі разом мають 11 «шитків»: шестеро депутатів від партії «Єдність», троє з УКРОПу та два «радикала» Ляшка. Окремі представники «Солідарності» та «Самопомочі» заявляють, що в «змові» із Сапожком також перебувають фракції «Батьківщини» та «Свободи» (разом це ще 7 депутатів), очевидно маючи на увазі результати голосування за розподіл депутатських комісій 22 грудня. Однак наступні сесії дали зрозуміти, що стабільної більшості меру наразі сформувати не вдалося, а спільне голосування по комісіям найпевніше було «ситуативним союзом». Пізніше депутати від «Батьківщини» так пояснили свій крок: рішення по комісіям було прийнято як «удар у відповідь» по «Солідарності», котра перед цим, на їхню думку, спровокувала розкол у фракції «Батьківщини».
Право на висування свого кандидата на секретаря сьогодні знову у міського голови
Тож за математичними розрахунками в Ігоря Сапожка і сьогодні немає голосів, аби просунути на секретаря свою людину: для позитивного рішення необхідно щонайменше 19 бюлетенів з позначкою «за». Наразі меру не вистачає щонайменше п’ять депутатів, що в умовах сьогоднішньої ситуації – майже недосяжна мета.
Попередній висуванець Сапожка – депутат Петро Бабич від УКРОПу – не набрав необхідної кількості голосів колег по міськраді
Щоправда, одного разу Сапожко таки ризикнув провести «сигнальне голосування» під час своєї першої спроби висунути кандидатуру на посаду секретаря. Таким кандидатом став Петро Бабич з УКРОПу, однак отримав лише 14 голосів підтримки депутатів. Після Бабича рада провела ще одне голосування – вже за висуванця «демократичної більшості» Вадима Мутила, однак і його депутати не підтримали. М’яч знову опинився на полі Сапожка: право на висування свого кандидата знову перейшло до міського голови.
Депутат Вадим Мутило, обраний за списками “Батьківщини”, але поданий в якості кандидата фракцією “Солідарність” також не зміг отримати 19 голосів “за”
Для того, аби наступний висуванець міського голови знову не «пролетів», Ігор Сапожко вже після першого голосування розпочав консультації з «демократичним табором». Мер намагався продемонструвати позицію, аби його подання було узгоджене з депутатською більшістю і чергове голосування виявилося результативним. Однак цього разу з’ясувалося, що єдиної кандидатури у «демократичної більшості»… досі немає.
«Демократичний табір»
Найбільш жорстку позицію зайняла «Солідарність»: депутати цієї фракції увесь час наполягали виключно на кандидатурі свого депутата Ірини Веремчук, мотивуючи це правом найбільшої фракції міської ради (у складі «Солідарності» – вісім депутатів). Однак двомісячні консультації неодноразово демонстрували: необхідної кількості голосів у “демократичному таборі” Веремчук не набирає. Кандидатуру Ірини окрім «Солідарності» відкрито погоджується підтримати лише фракція «Самопомочі» (п’ять голосів), однак категорично проти будь-якої кандидатури від президентської фракції виступили «Батьківщина» і «Свобода».
Пріорітетний кандидат від “Солідарності” – депутат президентської фракції Ірина Веремчук
«Свободівці» пояснили таке рішення інструкціями центрального керівництва партії не підтримувати «антинародний режим Порошенка», а «Батьківщина» не може забути випадок, коли з ініціативи депутатів «Солідарності», міська рада висунула на посаду секретаря депутата від «Батьківщини» Мутила, не узгодивши це із самою «Батьківщиною». Водночас «Солідарність» давала зрозуміти, що інші кандидатури окрім своєї навіть не розглядає.
Паралельно з цим свого висуванця назвала фракція «Демократичного Альянсу» – нею стала лідер партії Аліна Дяченко. Кандидатуру Дяченко до певного моменту підтримувала фракція «Батьківщини», не виключала такої можливості «Свобода» та окремі депутати «Самопомочі» і навіть «Солідарності». Однак коли справа дійшла до збору підписів під поданням стало зрозуміло: Дяченко також не зможе назбирати необхідних 19-ти голосів, тож у зв’язку з цим депутат від «ДемАльянсу» невдовзі заявила про зняття власної кандидатури.
Кандидатура Дяченко від “ДемАльянсу” відпочатку розглядалась як одна з основних. Сьогодні ж її шанси оцінюються не надто високо.
Досить цікаву позицію зайняла фракція «Самопомочі»: депутати Садового публічно заявили, що готові підтримати кандидатуру Веремчук, і лише у випадку, якщо голосування по ній буде невдалим – назвуть ім’я своєї креатури. Очевидно, що «Самопоміч» розуміла про низькі шанси Веремчук бути підтриманою в процесі таємного голосування, однак прізвище власного кандидата до останнього тримали у секреті.
Лідер “Самопомочі” Андрій Василенко до останнього тримав інтригу щодо висуванця своєї фракції
У різні періоди перемовин в якості кандидатів озвучувались також прізвища лідера фракції «Батьківщини» Олександра Резніка, керівника «Свободи» Олега Шевчука та ще одного «свободівця» Олексія Здоровця. Однак ці можливі висуванці на посаду секретаря отримували ще менше потенційної підтримки. Додатково ускладнювало ситуацією те, що згідно із законом, голосування за секретаря міськради відбуваються таємно.
Кандидатура Олександра Резніка від “Батьківщини” певний час також розглядалась як одна з основних
А в умовах недовіри більшості фракцій одне до одного, усі попередні – хай навіть і публічні – домовленості можуть виявитися порожніми словами, щойно справа дійде до заповнення бюлетеня. Зрештою, саме так це сталося під час голосування за Вадима Мутила: під власним поданням Вадим зібрав 22 підписи «за», однак під час таємного голосування отримав лише 14 голосів.
В новий рік – з новими варіантами виходу із кризи?
Вже наприкінці останньої сесії міської ради минулого року деякі депутати намагалися з’ясувати, коли ж, зрештою, відбудеться наступне голосування по секретарю і «коли все це скінчиться?». На це мер Ігор Сапожко загадково відповів: «Я думаю, що після Нового року все облаштується!». Дехто намагався віднайти в цих словах натяк на «теорію змови», деталі якої досі не відомі, однак все виявилося значно більш банальним: міський голова просто помилився, адже в новому році секретаріада розпочалася з чистого листа.
16 січня відбулися організовані «Демократичним Альянсом» публічні «громадські обговорення» кандидатів на посаду секретаря. На захід були запрошені усі демократичні фракції, а також преса та громадськість. Під час обговорень планувалося у відкритій дискусії та після презентації усіх наявних кандидатів визначитися з найкращим претендентом на посаду секретаря. Презентуватися відпочатку вирішили двоє депутатів: Ірина Веремчук від «Солідарності» та Аліна Дяченко від «ДемАльянсу», котра повторно висунула власну кандидатуру з огляду на безрезультатність перемовин по іншим претендентам. За великим рахунком, більшість присутніх цікавили аргументи фракцій щодо того чи іншого висуванця, аніж власне презентації.
Ірина Веремчук та Аліна Дяченко презентують власні програми у випадку, якщо хтось з них стане секретарем
Саме в процесі обговорення розкрилась інтрига «Самопомочі»: голова фракції Андрій Василенко заявив, що його депутати підтримують маловідому широкому загалу кандидатуру 27-річного Максима Семенова у випадку, якщо достатню кількість голосів «за» не набере Веремчук.
“Темна конячка” від “Самопомочі”: вірогідний кандидат на секретаря, 27-річний Максим Семенов (на задньому плані). Досі Максим був малопомітний у політичному житті міста.
«Солідарність» прогнозовано відстоювала власну висуванку Ірину Веремчук як пріорітетного кандидата, однак депутат від БПП Леонід Черепейник пізніше зазначив: «Солідарність» готова проголосувати за Дяченко, якщо перед тим «провалять» Веремчук.
Леонід Черепейник від “Солідарності” здивував заявою про готовність його фракції підтримати кандидатуру Дяченко
Аналогічну позицію по своїй кандидатурі зайняв і «ДемАльянс». Проте навіть кількагодинне обговорення не змогло дати чіткої відповіді, хто з трьох представлених кандидатів станом на сьогодні має найбільше голосів підтримки демократичних фракцій. Адже захід проігнорували представники «Свободи» та «Батьківщини», а без їхніх голосів будь-який кандидат від «демократичної більшості» фактично приречений на провал.
Хто піде на угоду із Сапожком?
Глухий кут, в якому опинилася демократична більшість після майже тримісячних безрезультатних перемовин практично не залишає іншого варіанту, як спробувати досягнути угоди з міським головою Ігорем Сапожком. Жодна з озвучених «демократами» кандидатур попередньо не набирає достатньої підтримки в межах «демократичного табору», тож необхідні голоси найпевніше доведеться шукати серед депутатів, лояльних меру. Однак для цього доведеться піти на компроміс із міським головою, а значить спільно з ним обрати кандидата, який його влаштує.
Станом на сьогодні відомо, що мер Броварів виступає категорично проти лише щодо кандидатури Аліни Дяченко від «ДемАльянсу»: передусім з огляду на її багаторічну боротьбу із місцевими чиновниками ще з «домайданівських» часів. Натомість з Іриною Веремчук від «Солідарності» Сапожко вже мав попередні консультації, а поведінку «Самопомочі» також важко назвати опонуючою до міського голови. Це дає підстави вважати, що кандидатура Семенова теж може бути для мера прийнятною в політичному плані.
Інше питання, що кого-кого, а міського голову наявна ситуація більш, ніж влаштовує, адже відсутність секретаря грає йому на руку в плані відсутності «чужої людини» в апараті міськради. Поруч з цим заблоковане питання секретаря зберігає підконтрольний Сапожку старий склад виконкому та убезпечує від звільнення його заступників. Однак навряд чи мер знехтує можливістю зіграти на розколі в стані «демократичного табору» і виторгувати собі найбільш прийнятного кандидата на посаді секретаря. Адже питання рано чи пізно все одно вирішиться і задача Сапожка – максимально вигідно використати наявну політичну кон’юнктуру. Проте час на подання чергової кандидатури для мера спливає і вікно можливостей може закритися вже у найближчі дні.
Слід зазначити, що ще зовсім нещодавно більшість «демократичних» фракцій буквально сахалися від думки, що їхнього кандидата у секретарі висуне міський голова. Деякі потенційні кандидати категорично заявляли, що у такому випадку візьмуть самовідвід, аби лише не асоціюватися в громадській думці як «кандидат від регіонала Сапожка». Однак чимдалі, тим більше подібна риторика багатьох «демократичних депутатів» змінюється та пом’якшується. І вже сьогодні найбільш вірогідним варіантом виходу з політичної кризи виглядає той, коли саме мер подасть на розгляд депутатів кандидатуру, узгоджену з окремими «демократичними» фракціями. Таким чином кандидат-висуванець Сапожка – безвідносно до своєї фракційної приналежності – майже гарантовано отримає голоси депутатів з «пулу Ігоря Васильовича» і займе місце в президії ради поруч з мером.
Такий варіант, звісно, вирішить безпрецедентну політичну кризу в Броварах. Однак з іншого боку це свідчитиме про формальне і фактичне створення т.зв. «ширки»: широкої коаліції між колишніми регіоналами і колишніми майданівцями в межах броварської міськради: по суті майже те саме, що сталося в українському парламенті після висування Президентом Ющенком Віктора Януковича на посаду прем’єр-міністра. У плані політичного розвитку ситуація в місті відкотиться приблизно до 2008-го року, а депутатська більшість ще сильніше контролюватиметься новим-старим мером, позаяк домовленості по секретарю обов’язково передбачатимуть комплекс стратегічних угод і по іншим ключовим позиціям у броварській владі.
Окреме питання – це моральне розчарування переважної частини броварчан, котрі віддали понад 75% голосів за демократичні партії, а ті у свою чергу примудрилися не втримати майже монопольне становище у міськраді. У випадку, якщо «демократична більшість» таки піде на угоду із «регіоналівською меншістю», питання #зради у Броварах перестане бути дискусійним. А відтак позитивні результати голосування по секретарю-висуванцю Сапожка стануть відправною точкою вже нової виборчої кампанії у нашому місті.
