• Сьогодні: Вівторок, 21 Січня, 2020

Команда «Маєш право знати»: хто і як створює новини про Бровари?

Лютий27/ 2015
avatar
Анастасія Печериця

Журналіст, фахівець з піар-менеджменту, броварчанка

Agentur-TeamЗа цей місяць в рамках рубрики “Люди” ми познайомили вас з трьома засновниками «Маєш право знати». Це: Аліна Дяченко, Андрій Качор та Сергій Іллюхін. Сьогодні ми відкриваємо двері до нашої редакції: покажемо, як ми працюємо, та познайомимо вас із тими людьми, які регулярно розповідають вам про життя міста. 

Як і належить сучасному онлайн-ЗМІ, команда «Маєш право знати» працює як віртуальна редакція. Тобто більшість робочих питань ми вирішуємо за допомогою інтернету – через робочі чати, фейсбук-групи, гугл-документи. Це суттєво економить час журналістів, фотографів та редакторів і робить нас більш мобільними та незалежними від офісу.

Раз на тиждень ми збираємось всі разом і плануємо роботу на наступний тиждень, спілкуємось, обмінюємось ідеями та спостереженнями, ділимось враженнями від написаних текстів. Це також важливо, щоб відчувати себе командою.

МПЗ_9

Кожен журналіст «Маєш право знати» по-своєму доповнює нашу команду. Комусь дуже добре вдаються аналітичні «розкопки» з юридичними екскурсами. Хтось вміє швидко встановлювати контакт з людьми й працює “в полях”, спілкуючись з чиновниками та жителями особисто. А дехто має дуже гостре перо й настільки майстерно пише публіцистику, що його тексти впізнаються з першого ж речення, про що б він не писав. Є у нас і молоді автори, які роблять свої перші кроки у велику журналістику та ще шукають свій стиль. А є такі, що вже знайшли свій власний голос й пишуть дотепні репортажі та пробують себе у журналістських розслідуваннях. Дехто намагається зрозуміти «внутрішній світ» активних броварчан та веде власний авторський проект на нашому сайті. А ще в команді «МПЗ» є редактори, які намагаються враховувати всі ці «індивідуальні особливості» журналістів, коли складають медіаплан на тиждень та місяць. Вік, освіта та світогляд наших колег також дуже різний – окрім журналістів за фахом маємо в наших рядах і філологів, і економістів, і навіть інженерів.

МПЗ_1

ПОЗНАЙОМТЕСЬ – ЦЕ …

Тетяна Панкратьєва, 35 років.
Випусковий редактор, журналіст

МЗ_3

Мешкала в Києві, до Броварів переїхала 10 років тому. За освітою – економіст. На початку професійної кар’єри працювала за фахом в “Укоопспілці”, але пішла звідти, бо не витримала совковості установи. Потім знайшла себе у журналістиці. Раніше працювала журналістом і головним редактором в «Афіша-Бровари».

ЖУРНАЛІСТИКА

«Я роблю те, що вмію. Струнко викладаю думки на папері. Я роблю те, що я люблю. Це велике щастя – працювати не приречено, лише заради копійчини, а з радістю і натхненням. Мені подобається відкривати людям те, чого вони не знали, доносити інформацію. Коли я тільки прийшла в броварську журналістику, для мене було шоком – скільки в Броварах, виявляється, цікавого, цікавих людей – тільки копни».

РОЛЬ РЕДАКТОРА І ЖУРНАЛІСТА В МПЗ

«Робота редактора – це не робота злого наглядача; фотографи і журналісти досить вільні автономні одиниці, потрібно контролювати лише загальний процес. Завдання редактора – узгодити тему з журналістом, потім вичитати готовий текст, виправити недоліки, якщо вони несуттєві, або віддати автору на переробку. Ну і проконтролювати вихід матеріалу».

«Як журналіст я вже писала на «людську» тему – про Кухарську сотню броварчан, писала про ставки місцевих податків на нерухомість, про ОСББ, про котельні, а також – про пограбування машин. В мене немає поки що єдиного профілю. Але взагалі мені цікаві соціальні та побутові теми, теми медицини, екології, освіти, культури».

ГРОМАДСЬКА АКТИВНІСТЬ

«Я не є «офіційним» громадським активістом, як багато хто з нашої команди, хоча за натурою досить активна. Але моя активність останніми роками обмежується участю в декількох батьківських комітетах. Так склалося :) І це насправді безперервна непомітна щоденна праця».

«Кажуть, що якщо ви зібралися допомагати людям і чекаєте вдячності – то кидайте це діло якнайшвидше. Бути активістами, членами батьківських комітетів, головами ОСББ тощо – можуть люди особливого складу, які керуються мотивами: «взяв і зробив» та «а хто, якщо не я?» і не чекають ніякої вдячності. А до «білого шуму» ставляться філософськи. Ви там кажіть, а нам своє робити. Якщо я можу щось зробити або змінити на краще, я просто це роблю – роблю, що в моїх силах. Я не герой».

САМОРЕАЛІЗАЦІЯ

«Новонароджена дочка стала пріоритетом мого життя, тож останні 10 років головною цінністю для мене була родина. Я віддавала їй усі мої сили і, на жаль, хоч і хотіла зробити більше для особистого розвитку та суспільного життя, не мала такої змоги. Зараз, коли дочка стала старшою, я отримала шанс нарешті реалізувати свій потенціал. Що з цього вийде – подивимося».

Тарас Шако, 24 роки. Журналіст

МЗ_4

Родом з Шепетівки, мешкав у Києві, до Броварів перебрався 3 роки тому. Фах – видавнича справа та редагування. Зі студентських років займається журналістикою.

 МАЄШ ПРАВО ЗНАТИ

«Я був на другому курсі університету, коли познайомився з Андрієм та Аліною. Разом їздили на літературну екскурсію. Вже через рік я дізнався, що в новий проект «Маєш право знати»  потрібен журналіст. Пройшов співбесіду і почав працювати».

«Я пишу на різні теми, які так чи інакше підходять під формат «МПЗ». Пишу про наших в АТО, про політику і депутатів, правоохоронні органи, комунальні проблеми, громадські ініціативи, «соціалку». Але разом з тим дуже хочеться  організувати якийсь гумористично-журналістський проект, можливо в рамках «Маєш право знати». Такий, знаєш, острівець журналістського хуліганства».

 ОСОБЛИВОСТІ БРОВАРСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ

«Іноді трапляються безгуздощі і складнощі. До Майдану, наприклад, отримати «гарячий» коментар від правоохоронців було фактично неможливо. «Пишіть запит», відповідь на який прийде через 5 днів, коли новина вже буде неактуальною. З чиновниками було щось схоже. Та й то, в епоху 21 століття цей запит не можна було відправити на е-мейл, виникали проблеми – то «не дійшло», то «це моя особиста скринька» або «не можем відкрити файл». Зараз, правда, легше, бо в держустановах нарешті навчились користуватись електронною поштою.  Крім того, чиновники і депутати, коли бачили камеру, часто любили кудись втікати, а іноді – й бахнути по цій камері рукою, особливо під час виборів.

«Мені особисто психологічно складно готувати статті-некрологи, коли доводиться спілкуватись з родичами загиблих».

 КОНКУРЕНЦІЯ

«Одна з бід броварської журналістики – це відсутність конкуренції. Адже ця журналістська змагальність мотивує – першим написати якусь гарячу новину, оперативно розповісти читачу про щось важливе. Це мотивує редакцію звертати увагу на якість і неупередженість своїх публікацій. Журналісту, який живе в своїй професії, в таких умовах стає набагато цікавіше працювати. А броварські редакції можна порахувати на пальцях однієї руки необережного фрезерувальника».

 ПОКЛИКАННЯ

«Журналістика – це чарівний батіг, завдяки якому можна змусити владу діяти. І я дуже тішуся з того, що тримаю в руці цей батіг, а відтак мої статті можуть бути корисними».

Ірина Ющенко, 46 років. Журналіст

МЗ_5

До Броварів переїхала 11 років тому з Бобровиці. За освітою – філолог. Займається журналістикою більше 10 років. 4 роки пропрацювала на комунальній телестудії «Наше місто», була головним редактором газети «Старий центр».

 РОБОТА У КОМУНАЛЬНИХ ЗМІ

«У той час від свого «вищого» керівництва я отримувала «на горіхи» тільки за те, що наважувалася мінімально озвучувати правдиві факти, які могли «скомпрометували» владу міста. Мене критикували, вчили, як прогинатися «під владу», відсторонювали від написання сюжетів, допоки я не поклала на стіл заяву за власним бажанням».

 СТАРИЙ ЦЕНТР

«Протягом півтора року, що я працювала головним редактором видання, журналісти «Старого центру» провели понад 70 журналістських розслідувань. Це коштувало нам не лише образ по телефону та заборон розміщувати в місті інформаційний намет, а й обернулося понівеченими автівками, «зламаним» сайтом, погрозами фізичної розправи та блокуванням продажу газет у селах району. Влада Януковича все ж перемогла і за півроку до Майдану газету закрили».

МАЄШ ПРАВО ЗНАТИ

«Про трьох броварських ентузіастів – Аліну, Андрія та Сергія – знала ще до того, як офіційно було зареєстровано «МПЗ». Вони привертали до себе увагу як влади міста, так і місцевих журналістів нечуваним «нахабством» – дозволяли собі втручалися в звичний хід сесій міськради, контролювати та критикувати дії влади. Для броварських чиновників вони стали більмом на оці, якого намагалися позбавитися у будь-який спосіб. Тоді я, ще коли працювала головним редактором на комунальній телестудії, із «білою» заздрістю спостерігала за несамовитою «трійцею», які, маючи лише голий ентузіазм, вступили у «бій» із місцевою «махіною», виступили проти брехні, корупції, крадіжок та незаконних оборудок із землею».

«У вересні 2014 року Аліна запросила мене до співпраці в “Маєш право знати”. Знаю, це рішення далося їй не легко, адже я працювала і в муніципальних ЗМІ, редакційну політику яких не можна назвати неупередженою до влади та професійною. Мені подобається, що на “МПЗ” усі редакційні рішення приймаються колегіально і я можу писати все саме так, а не інакше – прямо, відверто, чесно». 

 Дмитро Карпій, 27 років. Журналіст

МЗ_6

До Броварів переїхав 10 років тому з Києва. За освітою – інженер-будівельник мостів та тунелів. Громадський активіст.

 ЖУРНАЛІСТИКА І МПЗ

«Все свідоме життя прожив на Лісовому масиві. У 17 років переїхав до Броварів. 2-3 роки  не міг звикнути і змиритися. Жив Києвом, нікого і нічого тут не знав, знав лише дорогу до маршрутки та до електрички. В кінці 2011 в центрі міста побачив листівку із запрошенням на акцію протесту проти намагання привласнити частину парку «Перемога». Стало цікаво, і я прийшов на захід. Так я дізнався, що у Броварах є люди, які борються проти свавілля влади. Серед них були і засновники «Маєш право знати». А до того мені здавалось, що в нашому місті все «глухо». Приблизно тоді ж я думав про перепрофілювання, адже за фахом інженера-будівельника мостів та тунелів знайти нормальну роботу було важко. Плюс, хотілося, щоб моя діяльність була пов’язана із громадською активністю. Вже думав сам пропонувати себе команді «МПЗ», але раптом мені написала Аліна і запросила на співбесіду. Я погодився і після того став працювати броварським журналістом».

«Мої теми – переважно громадсько-політичні. Я тут плаваю ще відтоді, як став активістом. Люблю розслідувати та викривати, особливо якщо це стосується суспільно важливої інформації, яку приховує від нас з вами влада».

ГРОМАДЬСКА ДІЯЛЬНІСТЬ

«Окрім журналістики, моєю основною діяльністю є громадська. Я активіст  Громадянського руху «Відсіч». Останній рік ми допомагаємо армії різними способами. Також боремося у інформаційній війні з Росією, як от в рамках кампанії «Бойкот російського кіно». Ще я журналіст проекту Інституту масової інформації «Ні корупції!». І багато чого іншого».

«У 13 років я зрозумів, що люблю свою країну. Паралельно в мені народжувався протест до несправедливості загалом. Я виріс “на районе”, тому бачив її достатньо у своєму житті. До того ж, в мене бабуся була бойова, можливо я успадкував дещо від неї. Вона змогла в 1961, підробивши документи, вирватись із депортації та оселитись у Києві».

«Коли до влади прийшов Віктор Янукович, в мені все кипіло. Я розумів, що ми можемо втратити Україну, свободу і незалежність. І тут мені пише Катя Чепура, мовляв, в Україні біда, збираємось на обговорення, що далі робити. На цих зборах у 2010 році ми і зорганізувались, окреслили напрямки активності. Новоствореній “Відсічі” довго чекати на діяльність не довелось. Майже одразу спалахнули протести проти Дмитра Табачника. Потім була кампанія “Ні поліцейській державі” – і почалось».

Вікторія Онікієнко, 18 років. Журналіст

МЗ_7

Народилась і виросла в Броварах, студентка, вивчає філологію. Громадська активістка.

ЖУРНАЛІСТИКА

«Зі шкільних років планувала здобути фах журналіста. Коли прийшов час визначитись куди вступати, я почала моніторити ВНЗ, де можна вивчати журналістику. Виявилося, що в тих університетах, де є журфак, я не надто хотіла вчитися. Просто з самого початку я була націлена на рейтингові університети, особливо на Могилянку. В Шеву на журфак не вступила, а в Могилянці бакалаврату журналістики не було, лише магістерка. Через те, що я любила мову і вивчала поглиблено англійську, вирішила піти в Могилянку на філологію. Але вступити хоча б на магістратуру з журналістики можна було б спробувати».

МАЄШ ПРАВО ЗНАТИ

«Про «Маєш право зати» я знала давно й  слідкувала за розслідуваннями, подіями в Броварах. У листопаді минулого року вирішила, що непогано було би постажуватися у якості журналіста, відразу спало на думку “МПЗ”. Тим паче, що за “МПЗ” я слідкую десь з 2012 року, і мені завжди подобалась діяльність видання й теми, які піднімаються; до того ж не виникало сумніву в чесності і прозорості. Пам’ятаю, колись давно у мене проскакувала думка: «От як би було класно працювати тут». Пройшло багато часу,  а я от тільки зараз згадала про це».

 ГРОМАДСЬКА АКТИВНІСТЬ

«Після Майдану зрозуміла, що набагато ефективніше щось змінювати на місцях, починати треба зі свого будинку,  міста і так далі. Коли почала створюватись «Молодь Демократичного Альянсу» в Броварах, я не могла це пропустити. Відразу мене заманило серйозне ставлення до нашої діяльності всередині команди. По-друге, це можливість реалізувати свою життєву позицію – життя не лише для себе, а й для інших. По-третє, бажання робити хороші справи для броварчан, залучати їх до наших проектів».

ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ

«Гуманітарії дуже неоднозначні люди, якщо правники чи там економісти ще можуть якось визначити чим вони займатимуться в майбутньому, то з нами все набагато складніше. Більша половина моєї групи в пошуках себе. Але побутує така думка, що гуманітарна освіта це взагалі благодать і реалізувати себе можна в будь-чому, було б лише бажання, тому говорити про майбутнє, плани важко. Наразі я націлена на журналістику і хочеться в цьому напрямі розвиватися, бо це вже й не така легка професія, як може здатися на перший погляд».

Анастасія Печериця, 22 роки. Журналіст

МЗ_8

Народилась і виросла в Броварах, за освітою – журналіст. Основна робота – PR у сфері бізнесу.

МАЄШ ПРАВО ЗНАТИ

«З Аліною та Андрієм ми познайомились 5 років тому. Тоді я мріяла стати журналістом і вирішила себе спробувати у цій ролі в «Афіша-Бровари». Згодом мої мрії змінились і я пішла шукати себе у PR, зовсім покинувши журналістику на 4 роки. В минулому році я звільнилась зі свого осовного місця роботи у PR-агенції, з’явився час займатись чимось ще, окрім зв’язків з громадськістю. Мене завжди цікавили люди – що вони роблять, як і чому, що відчувають, що переживають. Саме з цієї цікавості виникла ідея створити проект (рубрику) «Люди» на «МПЗ». В нашому місті є дивовижні особистості, які роблять корисні речі для свого міста і про яких хочеться не лише знати, а й ділитись їхнім світом з іншими».

ЛЮДИ

«Рубрика «Люди» для мене чудовий привід дізнаватись про все, що цікавить особисто мене в людях. Я отримую неймовірне задоволення від спілкування зі своїми героями. Мабуть, кожна розмова щось змінює в мені, розвиває мене. Хочеться, щоб мої герої надихали не лише мене, а й читачів інтерв’ю».

«Люди, з якими ми контактуємо, дуже впливають на нас. Через досвід і поведінку інших ми формуємо свої цінності і ставлення до тих чи інших речей. Люди нас надихають або пригнічують. Дають енергію або забирають її. Допомагають нам рости або штовхають у бік деградації. Я спеціально вишукую таких людей, які здатні стимулювати до розвитку, і намагаюсь познайомитись та поспілкуватись з ними. Обираючи з ким спілкуватись, я по суті вибираю тих, хто впливатиме на мій настрій, мії світогляд і якість відчуттів».

 ФОТО – Микола Кожемяко