Кому та як вдалось припинити роботу крейдяного цеху на території 1 школи?

Кілька місяців тому до “Маєш право знати” надійшов лист від пильної та небайдужої броварчанки, яка повідомила, що на території школи №1 працює нелегальне виробництво крейди. За словами мешканки, діяльність крейдяного цеху відбувається безпосередньо в кількох метрах від загальноосвітнього навчального закладу та негативно впливає на фізичний стан учнів, які проводять вільний від навчання час на подвір’ї школи неподалік згаданого виробництва . Тому занепокоєні батьки почали скаржитись до органів місцевої влади та директорки школи, але в управлінні освіти їх запевнили, що дане виробництво не шкідливе, а власник має всі необхідні дозволи.

[spoiler title=”Повний текст листа пильної броварчанки” open=”0” style=”2”] Беспредел в Броварских школах уже зашкаливает! Приходится писать анонимно, потому что ребенку еще жить и учиться в этом городе. Живем мы в Броварах и учимся в школе №1. На террирории нашей школы организовано производство мела. Как Вы считаете это безвредно для детей? Потому что именно так мне ответили в нашем непоколебимом гороно, а директор школы с насмешкой сказала: пишите плакаты! становитесь в ряд и воюйте! делать вам больше нечего! Это притом, что в год на школу каждый родитель сдает 240 грн. на нужды школы без всяких чеков и отчетов. В гороно еще ответили, что они знают об этом и пообещали, что производство будет проходить только во внеурочное время. Это когда ночью?! Т.е. утром, придя в школу, мы будем наблюдать как уборщицы собирают мусор, пыль и испражнения работников? А мы не можем ничего сделать, потому что все вышестоящие инстанции говорят о том, что все разрешения у собственника этого производства есть. Ну, понятно, все куплено. Потому что в действительности их получить невозможно, все мы знаем в какой стране мы живем. А между тем, наши детки гуляют во дворе, где в 50-ти метрах от входа в школу находится этот сданный под производство мела сарай, генератор гудит, выхлопные газы особо приятно пахнут, а пыль от мела летит в сторону школы. Кроме того, наши детки наблюдают как сомнительного вида дяди испражняются под этим же сараем, ведь он не оборудован для производства, а максимум для хранения школьной мебели или принадлежностей. А кто может поручиться за работников? Даже боюсь представить, чего можно ожидать от бомжеватого вида работников с сомнительной в! нешностью. И вот у нас, у родителей, закралось мнение: почему же наши вышестоящие освитянские начальники не отправили это особо прибыльное для школы произодство мела в броварскую супер-пупер-гимназию или новомодную 5-ю школу? Наверное побоялись, потому что все мы знаем кто там учится. А нам, простым смертным и нашим детям можно и подсунуть под нос такое “необходимое” и “нужное” соседство! Ущемление прав детей налицо, нанесение вреда их здоровью и просто хамство! ПОМОГИТЕ!!![/spoiler]

Також жінка звернулась до народного депутата Павла Різаненка, так само надіславши лист на його електронну пошту. Як розповіли нам його помічники, за фактом цього емейлу було підготовлено та направлено до міського голови Ігоря Сапожка та начальника управління освіти, науки та молоді Володимира Онищенка депутатське звернення з вимогою пояснити, на якій підставі було надано в оренду господарське приміщення на території школи, а також вжити необхідних заходів по контролю за дотриманням законодавства.

На звернення народного депутата виконком Броварської міської ради відповів, що факт діяльності крейдяного міні-цеху підтвердити не вдалось. На місці події не було виявлено жодних слідів такого виробництва. Такого ж висновку дійшли і броварські правоохоронці та Управління комунального майна, провівши перевірку навчального закладу. Броварська міська рада - у свою чергу -  також заперечила передачу в оренду приміщення, де вироблялась крейда. За словами директорки школи, в жодних приміщеннях школи не було ніякого виробництва крейди.

Виникає логічне запитання - то де ж правда, якщо мешканці міста говорять одне, а влада діаметрально протилежне? У ході пошуку фактів та свідків, журналістам “Маєш право знати” вдалось дізнатись, що приміщення на території школи все ж таки хотіли віддати під крейдяний цех, однак, як повідомило нам джерело, завдяки тому, що стурбовані батьки почали вести кампанію з припинення роботи цеху, звертатись до ЗМІ та нардепів, крейдяне виробництво на території школи вдалось зупинити.

Певною мірою цю версію подій довкола виробництва крейди “Маєш право знати” підтвердили у міському освітньому відомстві. Начальник управління освіти, науки та молоді Володимир Онищенко повідомив, що на території БЗОШ №1 дійсно хотіли взяти в оренду господарське приміщення, однак не з метою виробництва крейди, а… для її фасування. Орендар, за словами Онищенка, надав весь необхідний пакет документів для укладання договору оренди, в тому числі й висновок санепідемстанції про те, що такий вид діяльності не несе шкоди здоров’ю. Однак мешканці звернулись з вимогою заборонити фасування крейди, тому, як зазначив очільник освітньої галузі міста, питання про оренду господарської будівлі було закрите.

Виробництво чи фасування?

Прикметно, що керівник броварської освіти свідомо використовував термін “фасування”, а не “виробництво”. Та чи є різниця між цими поняттями? Для того, щоб дізнатись, як роблять шкільну крейду, достатньо зайти в інтернет та перейти за першим-ліпшим посиланням. Шкільна крейда за своїм складом утворена з власне гірської породи крейди та гіпсу. Для того, щоб розливати крейду в форми (фасувати), потрібно подрібнити гірську породу і розвести її водою, щоб тверді домішки (каміння, пісок) осіли на дні. Після цього очищена крейда змішується у формі з гіпсом чи алебастром у рідкому розчині води і клею в належному співвідношенні. Це робиться для того, аби отримати потрібну твердість крейди та її білий колір. Схоже, якраз саме про такі роботи й говорили батьки, називаючи це “виробництвом крейди”.

Зрештою, не так вже й важливо, як правильно називається те, що робилося на території школи та що вдалось зупинити активним та нейбадужим батьками. Вони не стали мовчки миритись з тим, що хтось зароблятиме “на хліб” ціною здоров’я їхніх дітей, і домоглись безпеки для своїх чад. І ця історія є повчальною та демонструє, що завдяки наполегливості та зверненню в усі можливі інстанції, можна відстояти свої права.