Оборонний завод у Броварах контролюють люди Царьова та Колеснікова

Цей завод міг би виготовляти металокерамічні бронежилети для українських військових та відправляти їх в зону АТО. Однак державне підприємство під Києвом спеціалізується на виробництві деталей для двигунів російських танків. Інших замовлень, які здатен виконувати завод і які б стали в нагоді українській армії, підприємство не отримує. Робітники не виключають, що це може бути пов’язане з тим, що завод досі контролюють люди, призначені сюди екс-народним депутатом, а тепер – представником російських терористів Олегом Царьовим.

Вийти на попереджувальний страйк 24 червня працівників заводу порошкової металургії у Броварах змусило не лише те, що підприємство виробляє далеко не ту продукцію, якої так потребує сьогодні українська армія. Вже четвертий місяць люди не отримують заробітну платню: керівництво щоразу годує тих «завтраками», через що дехто з робітників втрачає останні засоби для існування. О 9-ій ранку на прохідній заводу зібралось близько сотні людей в робочому одязі: вимагали від керівництва негайно виплатити зароблені гроші. Директор Володимир Пісоцький вчергове пообіцяв розрахуватись «ось-ось» і за кілька хвилин зник за дверима адміністративної будівлі. Залишившись знову сам-на-сам із своїми проблемами, заводчани наперебій почали розповідати історію їхньої боротьби з адміністрацією «Порошкового» присутнім журналістам.

«Нових директорів на завод привозив особисто Олег Царьов»

«Ця ситуація триває вже кілька років, з тих пір, як наше «місцеве» керівництво заводу було звільнено з підприємства в «добровільно-примусовому» порядку» – розповідає один з ініціаторів виступу, начальник ремонтно-механічної ділянки Сергій Степанович. За його словами, після цього на заводі вже двічі змінювали директора, однак обидва виявилися ставлениками тодішнього депутата Верховної Ради Олега Царьова, який сьогодні перебуває в розшуку за антидержавну діяльність та підтримку терористів на Донбасі.

«Офіційного зв’язку Царьова із заводом немає», – заявляє голова місцевого профкому. Однак він же підтверджує – сепаратист неодноразово з’являвся на території оборонного підприємства. Інші працівники дають більше інформації: Олег Царьов особисто представляв колективу нових директорів «Порошкового», в т.ч. і нинішнього – Володимира Пісоцького. Як розповідають заводчани, з моменту появи  «регіоналів»  на підприємстві почали коїтись дивні речі. «Першим ділом змінили службу безпеки. Як тільки вона з’явилась – на заводі розпочалися крупні крадіжки. При чому зникало дороге і досить габаритне обладнання – таке, що його не можна було би швидко і непомітно вивезти за межі підприємства» – пояснює один з працівників. За словами колективу, адміністрація заводу вирішила не «виносити сміття з хати», тобто не звертатись в міліцію. Замість цього вартість вкраденого майна розподілили між працівниками відповідного цеху – ці кошти в них вирахували із зарплати.

Були й більш показові випадки, коли з «Порошкового» вантажівками вивозили металобрухт, що в даному випадку взагалі нонсенс, адже саме ним завод «живиться»: закуповує у постачальників для подальшої переробки. Тоді «Камаз» з металом навіть зупинили правоохоронці, однак справу і того разу вдалося «зам’яти» – начебто завдяки зв’язкам керівництва заводу з УБЕП. Дехто з працівників намагався протестувати та скаржитись, звертатись в правоохоронні органи – без толку. За їхніми словами директор заводу не приховував свою невразливість перед міліцією та прокуратурою, особливо активних заводчан звільняв з роботи, а дехто з активістів навіть отримував погрози розправою. Проте працівників більше непокоїть інше питання: чому завод стратегічного значення, який здатен виробляти унікальну продукцію для оборонної галузі – в т.ч. і дефіцитні бронежилети – нині працює на забезпечення армії агресора, постачаючи деталі для двигунів російських танків?!

 

“Ще у 80-их роках нами розроблена технологія металокерамічних бронежилетів 5-го класу. Проте замовлень на їхнє виробництво ми досі не маємо”.

50% всієї продукції заводу – це вироби так званого «подвійного призначення», тобто деталей, які можуть використовуватись як в цивільному машинобудуванні, так і при виробництві зброї. У випадку «Порошкового» йдеться про  диски для зчеплення в двигунах російських танків – саме «оборонка» Російської Федерації була одним з найбільших замовників броварського заводу. За словами директора підприємства Володимира Пісоцького, обсяги замовлень російської сторони різко впали ще у жовтні минулого року – за кілька місяців до початку російсько-української війни. Однак це не спонукало новий менеджмент шукати вихід із ситуації: нові клієнти на заводі не з’являлись, чимдалі тим більше зникало й старих.

Працівники дивуються: «Порошковий» виробляє продукцію, яка раніше поставлялась на зарубіжні ринки, Європу та Азію. Сьогодні ж, коли в Росію продукцію відправляти не можна, доречним було би активізувати інші напрямки, напрацьовувати контакти з новими партнерами, перепрофільовувати виробництво в т.ч. і під сучасні потреби України, проте цього не відбувається.

Старожили заводу згадують, що «Порошковий» свого часу розробив власну технологію виробництва металокерамічних пластин для т.зв. «президентських» бронежилетів, які на той час забезпечували найвищий ступінь захисту: за нинішньою класифікацією – 4-5-го класу. Тоді були проведені відповідні випробовування, однак розпад СРСР заморозив цей процес і масового випуску «броників» на заводі не дочекались. Проте технологія виробництва збереглась, заводчани запевняють, що могли б налагодити випуск вітчизняних мателокерамічних пластин, але такі замовлення не надходять –  навіть не зважаючи на війну. На тлі виробництва деталей для російських танків, дехто з колективу бачить в такій ситуації свідомий саботаж та посібництво на користь країни-агресора.

Директор заводу Володимир Пісоцький: «З Царьовим я знайомий, але на завод мене запросив Борис Колесников»

На диво, директор заводу порошкової металургії Володимир Пісоцький розпорядився охороні пропустити журналістів в його кабінет. На полиці поруч з нагородами відразу помічаємо прапорець Партії регіонів, на що Володимир Анатолійович виправдовується, мовляв, це реманент від попереднього керівництва: «Я просто не хотів звідси нічого прибирати». Пісоцький не заперечує, що завод справді співпрацював з російською оборонною галуззю, однак цього року таке партнерство мусили припинити «зі зрозумілих причин». За його словами, підприємство не має юридичного права на експорт такої продукції: ліцензію від Державного експортного контролю, яка видається щороку,  в 2014-му «Порошковий» його досі не отримав. «Сьогодні ми не можемо постачати свою продукцію в Російську Федерацію, а внутрішній ринок і так «дихає на ладан», – каже директор. Саме тому, з його слів, люди досі не можуть отримати зарплату, адже велика частина вже готової продукції, на виробництво якої були витрачені енергоносії, перебуває на складах.

Зауважуємо Пісоцькому, що робітники заводу заявляють про регулярне відвантаження продукції, а значить її реалізацію: ми й самі за короткий час свого перебування на території заводу встигли побачити кілька вантажівок які чи то вивозили продукцію, чи то завозили сировину. Та й в самих цехах працюють люди – більшість верстатів справді стоять без діла або взагалі законсервовані, однак певне виробництво досі триває. На це директор відмахується: «люди тут інколи таке кажуть!…»

Подібним чином Володимир Анатолійович реагує й на запитання з приводу його зв’язку з Олегом Царьовим. Пісоцький підтверджує, що дійсно «знайомий з цим депутатом», так само як і з іншими чиновниками або посадовцями, з якими контактував по роботі. В якості аргументу автор матеріалу нагадує директору «Порошкового» випуск телешоу телеканалу «1+1» «Без мандату» за 2010 рік, коли   Володимир Анатолійович особисто приїздив до Царьова у Львів, аби передати одіозному «регіоналу» найдорожче, що має народний депутат – його мандат. На відео видно, наскільки близькі стосунки двох чоловіків: при зустрічі вони навіть цілуються.

Володимир Пісоцький приносить Олегу Царьову депутатський мандат під час телешоу “Без мандату”. Дивитися з 15:23

Однак і в цьому випадку Пісоцький заявляє, що не має наміру коментувати «все, що пишуть в Інтернеті». Натомість в якості виправдання повідомляє: на завод його влаштував не Царьов, а… Борис Колесніков. За словами Володимира Пісоцького, Колесников запропонував йому очолити підприємство, коли сам обіймав посаду міністра. Цікаво, що як і Олег Царьов, котрий сьогодні перебуває на боці терористів, протеже Пісоцького Колесников також публічно виступав за сепаратизм в Україні: у листопаді 2004-го року, разом з нині розшукуваним Віктором Януковичем, застреленим Євгеном Кушнарьовим та екс-мером Москви Юрієм Лужковим, Борис Колесніков був почесним делегатом сепаратистського «з’їзду народних депутатів та депутатів місцевих рад» у Сіверодонецьку.

Прокурор Микола Гарник умиває руки

Чергове звернення працівники «Порошкового» направили на адресу броварського міжрайонного прокурора ще кілька місяців тому, однак результатів втручання установи особливо не відчули. «Начебто була якась перевірка на підприємстві, проте якого висновку дійшли тоді правоохоронці – нам не відомо. Ми досі не можемо отримати зароблені кошти, нам пояснюють, що підприємство втратило замовлення, але ж ми бачимо, як продукцію відвантажують!» – скаржаться робітники. Вони підозрюють, що гроші із заводу можуть йти не на цільові потреби. А враховуючи факт зв’язку керівництва «Порошкового» із представниками терористів, не виключають, що частина прибутку може йти на фінансування бандформувань, з якими нині бореться українська армія в зоні АТО.

Прокуратура у свою чергу заявляє, що нею була здійснена перевірка підприємства згідно із заявою працівників заводу. За результатами перевірки встановлено, що «однією з основних причин затримки виплати працівникам заробітної плати керівництвом підприємства вказується обмеження, пов’язані з реалізацією продукції подвійного призначення». Однак за словами робітників заводу, йдеться про попереднє звернення, яке стосувалось ще однієї затримки зарплати, яка сталась раніше, восени минулого року – тоді заводчанам також два місяці не виплачували гроші. Що ж стосується нинішньої ситуації, в прокуратурі заявляють, що подібного звернення до них взагалі не надходило.

Водночас прокуратура перевіряла порушення виключно щодо затримки зарплати, а стосовно інших протиправних дій на заводі правоохоронцями жодної перевірки не проводилось. А «копати» є що – окремі працівники прокуратури закликають працівників заводу ще раз вийти на контакт з правоохоронцями, аби разом спробувати розібратися в ситуації.

«Порошковий» навмисно банкрутять, щоб приватизувати?

Як повідомляють джерела «Маєш право знати», на заводі порошкової металургії може бути реалізована схема, коли підприємство штучно доводять до банкрутства з метою його подальшої приватизації. Першим етапом такого сценарію може бути чергова зміна статусу підприємства: нагадаємо, що донедавна завод був казенним, наразі є державним, а вже скоро може стати  приватним. Цікаво, що подібний варіант розвитку подій передбачають та побоюються його і самі працівники заводу.

Серйозним сигналом про запуск такої схеми може бути розпорядження Кабінету міністрів України № 408 від 23 березня цього року під назвою «Деякі питання управління Міністерством економічного розвитку об’єктами державної власності».  Згідно з даним розпорядженням, окремі цілісні майнові комплекси державних підприємств переходять зі сфери управління Міністерства промислової політики до Міністерства економічного розвитку. У переліку з десятків підприємств присутній і броварський завод порошкової металургії.

За цим розпорядженням всі корпоративні права держави Україна на управління даним промисловим об’єктом передаються до Мінекономрозвитку, так само як і контроль за їхньою діяльністю. Говорячи іншими словами, це певне «пониження в статусі» «Порошкового» заводу, адже перебуваючи під контролем Мінпромполітики, завод не міг би бути приватизований, так само як і будучи казенним, а перейшовши у сферу Міністерства економічного розвитку – легко. Звісно, не виключено, що дана ініціатива уряду Арсенія Яценюка переслідує мету оптимізації управління державною власністю, пошук більш ефективного менеджера, котрий керував би заводом. Однак у випадку «Порошкового», особливо зважаючи на його нинішню адміністрацію, ця ситуація навряд чи вселяє оптимізм.

Потрібно згадати, що нинішній директор заводу Володимир Пісоцький, окрім того, що має певний зв’язок з Колесниковим та Царьовим, раніше очолював таке собі ЗАТ «Видавництво «Зоря» в м. Дніпропетровськ. Тоді, в 2011-му році ситуація із «Зорею» до болі нагадувала те, що зараз відбувається і з броварським заводом порошкової металургії: видавництво так само перебувало під неформальним контролем Олега Царьова, там  як і тут почалися проблеми з виплатою заробітної платні, і за аналогією з нашим підприємством, на тлі цього всього відбувався дорогий ремонт адміністративних приміщень.  За інформацією дніпропетровського видання «Акцент Дніпропетровська», ЗАТ «Зоря» перебувала у складі ДАК «Українське видавничо-поліграфічне обєднання», а воно, в свою чергу – у прямому підпорядкуванні тодішнього керівника «Держкомтелерадіо України» Едуарда Прутніка – одного з партнерів ЗАТ «Сістем Кепітел Менеджмент», що належить Рінату Ахметову.

Кінцеву відповідь на запитання хто саме і яким чином проводить подібні маніпуляції з броварським заводом порошкової металургії, вочевидь, мають шукати компетентні органи. Однак достеменно відомо одне: унікальний завод, який міг би робити якісний захист і зброю для української армії, досі перебуває в руках наближених до «високопоставлених» терористів. І замість штампування бронежилетів для наших солдат, які воюють на Сході, за повного невтручання держави стратегічний оборонний об’єкт постачає комплектуючі для російських танків.

Фото Миколи Кожемяка